«Газове лукавство» чи турбота про зручність для людей? - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.26 € 29.64
«Газове лукавство» чи турбота  про зручність для людей?

«Кажуть, що платимо за доставку газу менше, ніж торік, а у квитанції не видно».

Фото radiotrek.rv.ua.

«Газове лукавство» чи турбота про зручність для людей?

Чим переймалася і з чого дивувалася упродовж останнього часу журналістка Євгенія СОМОВА

… палиш чи ні, а платити мусиш

Із січня волиняни почали отримувати дві платіжки за газ. Спершу це викликало здивування, а потім роздратування. Люди не розуміють необхідності такої новації.

— Чому я маю платити за доставку газу, коли сам купував труби для підведення його до хати, смолу, обмотував їх, з власної кишені давав кошти за екскаватор, який копав траншею, — обурювався у редакційному кабінеті Михайло Гурський із села Жиричі Ратнівського району. — То мені облгаз повинен платити, бо ж я передав йому трубу, він користується нею, заробляє гроші…

Найбільше обурює людей, що оплачувати доставку доведеться навіть тим, хто не користується газом. Зокрема, мешканцям будинків, у яких ніхто не живе, а також тим, хто перейшов на альтернативні види палива — дрова чи торф.

Зіткнувшись з критикою цього нового механізму, в уряді зрозуміли, що перегнули палку. Тож вирішили об’єднати дві платіжки. Відтепер вартість споживання і транспортування газу буде в одній квитанції. Але від цього нічого ж не зміниться! За транспортування споживачам все одно доведеться віддавати кошти. Словом, виходить, як в анекдоті. Єврей поскаржився рабину, що йому тяжко жити: «Маю 10 дітей, тулимося в одній кімнаті, нема грошей». Той порадив купити козу. Через тиждень приходить єврей знову і каже, що стало ще гірше. Рабин радить продати козу. Єврей дивується: «Нащо ж я її купував?». Але таки продає. За тиждень знову приходить і каже: «Боже, ребе, як мені добре».

Але людям не до сміху. Адже їм пропонують вносити авансом платежі за неспожитий газ. Тим часом у всьому світі діє правило: людина повинна платити тільки за реально спожите. Народ невдоволений, що в державі нема ринку газу, конкуренції. Поставка голубого палива населенню, як і раніше, залишається під контролем таких олігархів, як Дмитро Фірташ, якому належить майже 70 відсотків газорозподільчих мереж. А вони не нехтують шансом заробити на зубожілому населенні. І хоча компанії, які доставляють газ і надають послуги із транспортування розділили, вони залишилися фактично під контролем тих же олігархічних груп, що й були.

…«зайцями» мимоволі

Захекана жінка стрибнула на підніжку тролейбуса, коли він уже збирався рушати. Ледве віддихавшись, витягнула гаманця, озирнулась довкола. Очевидно, хотіла придбати талончик у кондуктора. Однак, не побачивши його, звернулася до сусідки: «Не знаєте, чи можна купити квиток у водія?» — «Вони вже не продають», — почула у відповідь. — «А де ж мені купити?» Питання повисло у повітрі. Звісно, пасажирка могла б придбати його на автостанції чи в інших пунктах продажу, але, як сказала, приїхала із Шацька. Підвіз сусід на автівці. Та й не знає, де шукати ті пункти продажу. Тож довелося мимоволі стати «зайцем».

З проблемою йти пішки чи їхати без квитка зіткнулося після запровадження безготівкової оплати в громадському транспорті міста й чимало пільговиків із районних центрів і сіл області. Адже коли мешканці Прилуцького старостинського округу та інших, за яких платить громада, отримали персоніфіковані електронні квитки і відповідно право їздити в тролейбусах безплатно, то решта волинян позбавлені його. Прикро слухати суперечки контролера із пасажирами з інвалідністю, не зареєстрованими у Луцьку. Люди доводять, що мають право безкоштовно їздити у громадському транспорті, а контролери посилаються на рішення міськради. Мовляв, усі претензії до депутатів. То вони вирішили, що на безоплатний проїзд мають право лише пільговики, які зареєстровані у Луцьку, а також мешканці громад, котрі уклали договір із підприємством «СІТІКАРД».

— Чому міська рада ділить пільговиків на своїх і чужих, позбавляє нас права на безкоштовний проїзд? — допитувався Федір Шевченко, котрий тривалий час живе у Луцьку, але зареєстрований в Одесі. — Невже її рішення вище закону України?

Чому я маю платити за доставку газу, коли сам купував труби для підведення його до хати, смолу, обмотував їх, з власної кишені давав кошти за екскаватор, який копав траншею.

Однозначно відповісти складно. Юристи переконують, що будь–яке рішення органу місцевого самоврядування не може суперечити закону держави. А з огляду на те, що міська рада не забезпечила умов для отримання цією категорією населення безкоштовного електронного квитка, пільговики з інших населених пунктів області та України можуть їхати у громадському транспорті загального користування безкоштовно, за посвідченнями. У разі, коли контролер спробує висадити чи оштрафувати юристи радять звертатися до суду, оскільки порушені їхні права.

Однак із проїздом пільговиків не все так просто, як здається на перший погляд. Адже бюджет Луцька — не бездонна криниця, і компенсувати витрати на перевезення жителів усіх населених пунктів області не може. До того ж місцеві органи влади мають право встановлювати свій порядок відшкодування пільгового проїзду. Словом, виникає правова колізія. Як розв’язати її? А щодо проблеми придбання квитків на 2 — 3 поїздки, то тут простіше. Можна ж збільшити кількість пунктів продажу, продавати їх не лише на автостанціях, залізничному вокзалі і у великих торгових мережах, а й, як це роблять у Вінниці, у маленьких маркетах на зупинках громадського транспорту. Зрештою, чому б не надати водіям комунального транспорту певну кількість квитків, аби приїжджі могли їх придбати.

…містечко на Полтавщині «прославилося» на весь світ

В Україні довго готувалися до повернення співгромадян із ураженого коронавірусом Уханя. Шукали, де б їх можна було розмістити. Нарешті знайшли. Однак доставити їх туди виявилося непросто через протест населення, який перейшов у бій місцевого значення. Горіли автомобільні шини, летіли камені, пляшки… Поранені були і з боку правоохоронців, і з боку мешканців селища.

«Гостинність», якою вони зустріли евакуйованих, шокувала прибулих. Стомлені життям в режимі жорсткої ізоляції, який діяв у Китаї, люди раділи, що нарешті приїхали додому, махали руками з вікон автобусів землякам. А ті кидали у них камінням, не задумуючись, що можуть поранити, а то й вбити. Коли дивилася по телебаченню оті страшні сюжети, хотілося кричати: «Схаменіться, згадайте, що ви ж люди! Чим завинили перед вами прибулі з Китаю? Тим, що опинилися на території, де лютує інфекційне захворювання? А якби там були ваші діти? Невже б не пустили і їх додому?

Серед евакуйованих було чимало молодих людей. Вони не сподівалися на такий прийом. А зіткнувшись із агресією, жорстокістю співгромадян, певне, задумаються, чи варто жити серед них, у державі, яка не може їх захистити.

Кажуть, що в страху великі очі. А його ще ж підсилювали фейкові мейли, які розсилалися на електронну пошту місцевих мешканців, начебто серед евакуйованих є хворі. Хтось, припускаю, якась політична сила намагалася посіяти паніку і заробити на цьому дивіденди перед виборами. Мовляв, ми ж захищаємо вас від біди.

Ситуація у Нових Санжарах показала далеко не кращі риси українців, наш «містечковий патріотизм». Ми кажемо: Схід і Захід разом, а насправді кожен думає перш за все про себе, своє село, місто. І селище на Полтавщині не виняток. Жодна місцева влада не хотіла розміщувати у себе евакуйованих із Китаю. Усі намагалися відхреститися від них як від прокажених. Боялися, що завезуть коронавірус, хоча їхали здорові люди. Я можу зрозуміти страх пересічних громадян. У них мало інформації про це захворювання, його поширення, відсоток смертності від нього. Але не можу зрозуміти медиків, котрі робили усе можливе, аби евакуйованих розмістили не у їхньому регіоні. Коли дивилася телесюжет, на якому персонал одного із медзакладів містечка Винники на Львівщині, почувши, що їх повезли на Полтавщину, на радощах заспівав «Гімн України», подумала, що усіх уже вразив вірус, вірус дурості. І що найгірше, не знайшлося жодної тверезо мислячої людини, яка б зупинила цей масовий психоз.

Події у Нових Санжарах підпсували імідж держави. Усі іноземні засоби масової інформації розповіли про них, про відсутність в українців співчуття до співгромадян. Німецька газета «Дойче Веллє» назвала їх «днем ганьби». Соцмережі відреагували на них фотожабами. Мовляв, медаль мешканцям селища можна давати за оборону Полтави від… українців. Можна посміятися, якби не було так сумно. Адже отієї ганьби можливо було уникнути, якби уряд, Міністерство охорони здоров’я, місцева влада роз’яснили вчасно, що до них їдуть здорові українці, розповіли, які заходи будуть вживатися, аби вірус, якщо вже він, не доведи Господи, вразив когось, не вийшов за межі санаторію.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.