Галушки, посуньтеся! Полтавщина тепер має ще один бренд — ​«Котелевський коржик»! - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.27 € 32.88
Галушки, посуньтеся! Полтавщина тепер має ще один бренд — ​«Котелевський коржик»!

Полтавчанка Оксана Дорошенко зробила ставку не на сучасну випічку, а на відродження давно забутої, і не прогадала. Каже, це якраз та робота, від якої кайфуєш, не втомлюєшся і тільки надихаєшся.

Фото kolo.news.

Галушки, посуньтеся! Полтавщина тепер має ще один бренд — ​«Котелевський коржик»!

Він дивує весь світ унікальним етнорозписом і навіть оберігає від ворожих куль

Оксана Дорошенко створила успішний авторський проєкт, в якому поєднала давні традиції і сучасне їх втілення. Реалізувала це все у випічці, яка тепер стала візитівкою її краю

 

У селі не обов’язково мати гектар землі чи ферму, аби вижити

Розмальовані котики–коржики пані Оксани такі милі, що один замовник із Нідерландів просив передати щиру подяку «цій дитині, яка таке створила». Він не знав, що пече і оздоблює такі обереги дипломований… юрист.

Оксана Дорошенко родом із містечка Котельва. У Полтаві вчилася на юридичному факультеті, працювала помічником нотаріуса. Після вузу довелося їхати додому, бо орендувати житло в обласному центрі задорого.

«Раніше була впевнена, що ніколи не повернусь у своє селище, бо сільська робота точно не для мене, — ​розповідає про мінливості своєї долі. — ​Та коли мені запропонували в Котельві рівнозначну роботу, погодилася. А повернувшись додому, дихнула на повні груди. У мене відбулося перезавантаження свідомості, і я зрозуміла, що в селі не обов’язково мати гектар землі чи ферму, аби вижити. Тут можна реалізувати себе у творчості й бути затребуваним».

Її квитком у світ стали … півники, котики та пташки. Але не звичайні, а їстівні. Солодкі, запашні коржики майстриня взялася прикрашати дивовижним автентичним розписом, який і став його «фішкою».

Чоловік на побачення прийшов із панянкою

Але Оксана не винаходила велосипед. Вона його просто відродила і донесла до публіки.

Всі люди старшого покоління на її рідній Полтавщині добре пам’ятають попередників коржиків — ​обрядових солодких панянок. Їх готували з прісного тіста: тільки борошно, цукор, вода (дехто замінював її молоком або додавав яйце) і амоній. Прикрашали готові рожевою глазур’ю, яку фарбували соком червоного буряка.

Печиво Оксани завдяки інтернету та соцмережам (там вона створила спільноту «Котелевський коржик») розходиться по всьому світу. Жінка нарахувала замовлення у понад 30 країн.

Найкрасивіші та найбільші панянки (для них були навіть 60–сантиметрові бляшані форми) господині дарували своїм хрещеникам, колядникам. «Пам’ятаю, в дитинстві було джек–потом отримати за колядку таку красу, — ​Оксана Дорошенко і сама є їхньою любителькою. — ​Але якщо раніше кожна господиня обов’язково пекла їх до Різдва, то тепер на всю Котельву лише кілька таких умілиць».

Серед них була і бабуся майбутнього чоловіка дівчини — ​Андрія. Він як відчував, чим можна підкупити кохану, і якось на Новий рік прийшов до неї з панянкою. «Я була дуже зворушена і вражена: де він їх узяв? — ​розповідає Оксана. — ​Виявилося, що його бабуся Ганна Дорошенко пекла панянки все життя і була справжньою майстринею у цій справі».

 

На фронті вцілів і чоловік, і коржик–оберіг

Час минав, молоді люди побралися, бабуся померла. На якийсь час побутові проблеми не давали шансу прорости творчим зародкам, які вже зріли в душі дівчини. Все змінила дитина: «Після пологів я несподівано почала відчувати великий потяг до творчості. Гуляла з малим у лісі, плела з трави якісь примітивні ляльки, вдома з ниток теж робила мотанки. А ще захопилася куліна­рією. І на Різдво 2016 року відчула, що дуже хочу спробувати сама спекти оті бабусині панянки».

З тістом довелося потренуватися. Перші коржики не дуже вдавалися, але Андрій їв їх і нахвалював. Це теж відіграло важливу роль у тому, що Оксана не покинула захоплення. Але майстриня розуміла, що панянки актуальні тільки раз на рік.

Потяг до традиції виник десь на підсвідомому рівні. Як показала практика, я не можу малювати будь–що, якісь там мультяшні персонажі. Не моє це зовсім, все виходить надто вимученим.

Аби не втрачати навичок, стала пекти декоровані коржики й на інші свята. Тісто готувала вже не прісне. Основу рецепта запозичила, багато чого вдосконалила на свій смак. Так народилася випічка, відома тепер як «Котелевський коржик». Із назвою не мудрувала: живе у Котельві, то й коржики будуть котелевські. Стартувала з великодніх декорованих писанок, а потім взагалі відійшла від календаря. З’явилися її чудові глечики, котики, півники…

Розписує заготовки орнаментом в етностилі: «Потяг до традиції виник десь на підсвідомому рівні. Як показала практика, я не можу малювати будь–що, якісь там мультяшні персонажі. Не моє це зовсім, все виходить надто вимученим. Отак зрозуміла, що за якісь беззмістовні речі не варто навіть братися».

Печиво Оксани завдяки інтернету та соцмережам (там вона створила спільноту «Котелевський коржик») розходиться по всьому світу. Жінка нарахувала замовлення у понад 30 країн. Якось готувала вироби навіть до Австралії на подарунок. Є щось в українській символіці таке, що вабить і гріє душу. Справа, окрім задоволення, стала приносити і прибуток.

Але своїм головним виробом Оксана вважає не майстерно вималювані коржики на замовлення, а простеньке печиво–серце: «Коли чоловік ішов на фронт, я дала йому з собою котелевський коржик–сердечко із символікою у вигляді древа життя і двох берегинь (мене і його мами). Можливо, саме воно зберегло чоловіка під час боїв на Світлодарській дузі. Андрій повернувся додому цілим і неушкодженим. Разом з уцілілим коржиком».

 

Смакуймо разом!

Рецепт котелевських коржиків нескладний і кожна господиня зможе по­вторити його вдома:

Для тіста знадобиться: 700–800 грамів борошна, 200 грамів 82–відсоткового вершкового масла, 5–6 столових ложок меду, 4 яйця (2 цілих і 2 жовтки), 1 склянка цукру, 1 чайна ложка кориці, 2–4 чайні ложки какао і кероба, по дрібці кардамону, анісу, гвоздики, цедри лимона, трохи рому або амаретто.

Все це (крім борошна) розмішати, додати 1 чайну ложку соди і поставити на парову баню. Після охолодження поступово змішати з борошном (тісто виходить липким), загорнути в харчову плівку і відправити на ніч у холодильник. Вранці тісто викласти у формочки і випікати 6–7 хвилин у духовці при 180 градусах. Ще добу даємо постояти.

Полива (глазур) наноситься на охолоджену випічку. В білки, що залишилися від приготування тіста, поступово збиваючи, додаємо цукрову пудру (400–500 грамів) і барвники. Ще добу даємо постояти і тільки після цього наносимо малюнок за допомогою цупкого целофанового пакета з тоненько прорізаним кінчиком.

Готові запаковані вироби можуть зберігатися рік. Натуральний мед та кориця діють у ньому як консерванти.

За матеріалами видань
zorya.poltava.ua, www.umoloda.kiev.ua, kolo.news.

«Іноді розписую печиво до пізньої ночі, бо ж треба кілька кольорів поєднати, дочекатись, коли все підсохне… Але ні руки, ні спина не болять, коли дійсно захоплений своєю справою».
«Іноді розписую печиво до пізньої ночі, бо ж треба кілька кольорів поєднати, дочекатись, коли все підсохне… Але ні руки, ні спина не болять, коли дійсно захоплений своєю справою».
Це якраз те серце-оберіг, яке зберегло коханого  на війні.
Це якраз те серце-оберіг, яке зберегло коханого на війні.
 

 

 

 


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.