«До бджіл, як і до жінки, треба ставитися з розумінням і любов’ю» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.27 € 32.88
«До бджіл, як і до жінки, треба ставитися  з розумінням і любов’ю»

Тут можна і полежати на вулику із бджолами. Звуковий ефект від шуму смугастих комах допомагає швидко заснути і заспокоїтися.

Фото Людмили ВЛАСЮК.

«До бджіл, як і до жінки, треба ставитися з розумінням і любов’ю»

Костянтин Нерода з Троянівки Маневицького району добре знається на техніці, вміло працює на землі, столярує, пасічникує, є дбайливим господарем всюди — на кожному місці, куди б не закинуло його життя. Як говорить сам чоловік, добрий хазяїн — це той, хто воліє краще трудитись, ніж займатися пустою балаканиною, хто має насолоду від праці

Столярувати навчився біля батька

Чоловік запевняє, що кращого місця, як Троянівка, годі знайти — село як у Бога за пазухою: воно потопає в садках, оточене лісами з галявинами із запашним різнотрав’ям.

— Жили ми бідно, крепко бідно, — згадує він дитинство. — Цукерки їли лише тоді, як приїдуть гості, а нас було шестеро в сім’ї: три доньки і три сини. Пасха йде, а мати журиться, бо нема з чого святого хлібця спекти. Старша сестра поїхала у Запоріжжя на заробітки, то звідти привезла десять рублів, на які купили муки і спекли паску. Батьки трудились у тутешньому радгоспі. Батько ніде не вчився, але столяр крепкий був. І я біля нього отак потрошку досвід переймав, спостерігав, як він працює, і запам’ятовував. У школі вдвох із сусідом робили шпаківні, то нам ще й призи дали — шахи і м’яч. Закінчив 8 класів і поступав в училище на майстра–будівельника на Рівненщині. Вже пройшов конкурс і документи прийняли, але батькові зробили операцію, і я так і не поїхав вчитися. Треба ж було залишатися за старшого в сім’ї. Служив в армії в Німеччині. Багато фотографій звідти привіз. Тоді мода була на альбоми, які ще й самі розмальовували, хто як умів.

На пасіці відпочиваю душею, заряджаюсь енергією. Коли відчиняю їхню хатинку, вдихаю запах меду, то всі проблеми ніби кудись зникають, з’являється відчуття спокою.

Згадував Костянтин Павлович, як навчався у Колківському училищі на тракториста. Освоювали нову професію і п’ять дівчат, однак жодна не пішла працювати, але на тракторах їздили. Тоді такі спецгрупи були на 8 місяців, ще й платили 98 рублів стипендії. А опісля він влаштувався у Троянівський радгосп. Дружина Валентина Адамівна сама з Комарового, її прислали головним зоотехніком в Набруску, а потім перевели в Троянівку. Дали подружжю квартиру у шкільному будинку, згодом радгосп поставив хату, а вони її вже викупили. Виростили двох дітей, на жаль, сина поховали, а дочка працює в Маневичах у стоматкабінеті.

«Жили бідно, але співали»

— Я без роботи не можу жити, — каже чоловік. — Мені як свято чи неділя, то місця собі не знаходжу. То в ліс іду, то об’їжджаю поля. Такий у мене і внук Артем, йому тринадцять. Як тільки трактор заведу, він зразу ж тут. Недалеко від нас, на Поворському полігоні, навчання проходили, літали літаки, і він біля них там з ранку до вечора був. Так йому подобалося.

Зараз рідко хто з конем картоплю садить, все саджалкою, технікою. А Костянтин Павлович пригадує, у батька дві корови запрягали у ярмо:

— Я веду спереду, батько за плугом іде. Бідно жили, але співали. У нас одна жінка пожене череду пасти, то в селі чути, як співає.

Техніку, яку має в господарстві, чоловік сам змайстрував.

— Стругальний, фрезерний, токарний верстати, дровокол, млинок. У Володі Добринського з Майдану все те побачив — думаю, і собі зроблю. Кожен день із ним зідзвонюємося, ділимося новинами.

А ще Костянтин Нерода уже 18 літ пасічникує. Дерев’яний будиночок, схожий на вулик, але у кілька разів більший — його рук справа. Загалом має сім бджолосімей.

«Про тих комах піклуюся, як про малих дітей»

Виходимо з господарем на подвір’я, вдалині видніється густий ліс, а на галявині біля хати стоять вулики. Чується злагоджене гудіння, ніби грає цілий оркестр. Костянтин Павлович відчиняє двері бджолиної хатинки і все показує. Тут можна і полежати на вулику із бджолами. Звуковий ефект від шуму смугастих комах допомагає швидко заснути і заспокоїтися.

— У мене спочатку вулики під хатою стояли, — каже Костянтин Павлович. — Якогось року то такі вреднючі були, що сусід надвір не міг вийти, так нападали. За ними потрібен постійний догляд. Допомагає мені 15–річний внук Іван. Мушу кожен день обійти, подивитися, бо буває таке, що мої бджоли піднялися і летять до Вані, на його пасіку. Я приходжу туди, а вони крадуть мед з його вуликів. Про них піклуюся, як про малих дітей. Але мені це подобається. На пасіці відпочиваю душею, заряджаюсь енергією. Коли відчиняю їхню хатинку, вдихаю запах меду, то всі проблеми ніби кудись зникають, з’являється відчуття спокою.

Прошу в пасічника поділитися секретом, як йому вдається уникати бджолиних укусів.

— Інколи, як комаха близько літає, ніби хоче вжалити, говорю з нею: «Тож я свій, чого ти?». Будиночок спеціально пофарбував у жовто–блакитний, у кожної сім’ї свій колір, і вони знають, куди летіти. А щоб не кусалися, сердити їх не можна — до них, як і до жінки, треба ставитися з розумінням і любов’ю, — щиро усміхається Костянтин Нерода.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.