Поліцейські подружжя: «Це було кохання з першого погляду» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.74 € 32.52
Поліцейські подружжя: «Це було кохання з першого погляду»

Родини правоохоронців Горохівського відділу поліції ГУНП у Волинській області.

Фото Лесі ВЛАШИНЕЦЬ.

Поліцейські подружжя: «Це було кохання з першого погляду»

Нині в Горохівському відділі поліції ГУНП у Волинській області несуть службу чотири офіцерські пари. Зробити спільне фото спершу не було можливо, бо декотрі матусі перебувають у декретній відпустці по догляду за дітьми, у когось був виклик на місце події чи слідчі дії, тож за організаційний момент авторка статті адресує вдячність начальнику сектору моніторингу підполковнику поліції Артурові Жишку. А ось герої цієї публікації Юлія і Василь Назарчуки, Марія і Вадим Барчуки, Олена і Тарас Літковці, Інна й Дмитро Смаги зі своїми найдорожчими цю фотосесію сприйняли як чудовий привід побути разом. І з притаманною молодості життєлюбністю розповідали про свої будні й свята

«Розуміємо одне одного з пів слова — ​і вдома, і на роботі»

Юлія і Василь Назарчуки із синочком Микитою.
Юлія і Василь Назарчуки із синочком Микитою.

 Слідчий слідчого відділення Горохівського відділу поліції ГУНП у Волинській області капітан поліції Юлія Назарчук (у дівоцтві Слюсар) свою професію обирала за прикладом мами Наталії Анатоліївни. У Горохівському РВ УМВС України у Волинській області Наталія Слюсар здолала сходинки кар’єрного росту від старшого лейтенанта до підполковника поліції. На заслужений відпочинок пішла з посади заступника начальника з кадрового забезпечення, тому з чоловіком Володимиром аніскілечки не здивувалися, що після закінчення школи донька вирішила вступати на юридичний факультет Київської академії внутрішніх справ України.

— То був її вибір, і ми не перечили, — ​пригадує пані Наталія, вже виціловуючи внученька Микитку й нахвалюючи за порядність зятя, криміналіста слідчого відділення, старшого лейтенанта поліції Василя Назарчука.

У Горохів він приїхав, закінчивши два роки тому факультет підготовки фахівців для експертно-криміналістичних підрозділів Національної академії внутрішніх справ України. Бути експертом-криміналістом вирішив ще під час навчання у рідній Рудниківській школі в Маневицькому районі. І сталося так, що завдяки улюбленій роботі зустрів свою другу половинку. «Ми, подружжя поліцейських, розуміємо одне одного з пів слова — ​і вдома, і на роботі», — ​усміхається пані Юлія.

На дозвіллі Назарчуки дуже люблять подорожувати. Мріють побачити всі визначні місця України. Ще трішки підросте маленький Микитка, який уже зробив свої перші крочки, і мама й тато неодмінно братимуть його із собою у мандрівки. Синові лише рочок і чотири місяці, але Юлія вже вийшла на роботу. Тим часом хлопчика доглядають бабуся Наталя й дідусь Володимир. Свою чергу поняньчити внука на Маневиччині з нетерпінням чекають бабуся Валентина й дідусь Віктор.

«Ніхто не підтримає так, як чоловік»

Марія і Вадим Барчуки з донечкою Валерією.
Марія і Вадим Барчуки з донечкою Валерією.

 Розмовляючи зі старшим інспектором з інформаційної підтримки старшим лейтенантом поліції Горохівського відділу поліції ГУНП у Волинській області горохівчанкою Марією Барчук, ловлю себе на думці, що цій жінці дуже личать погони. У поліцейській формі вона бачила себе ще в дитинстві. Йшла до мрії, вступивши на факультет правоохоронної діяльності Національної академії внутрішніх справ України.

Такий же факультет у Львівському державному університеті внутрішніх справ закінчив і її чоловік Вадим — ​старший оперуповноважений сектору кримінального розшуку, капітан поліції. Був уже на роботі, коли одного дня в райвідділі не зміг пройти повз молоденької практикантки-білявки.

4 липня українські поліцейські відзначають своє професійне свято – День поліції України.

Зустрічалися рік, а святкувати прихід наступного поїхали на Високий замок у Львів. У товаристві друзів, біля коханого було настільки весело й цікаво, що Марія не помітила великої таємниці в його і їхніх очах. Вистрілила пляшка із шампанським — ​і Вадим зворушливо освідчився.

— Я була шокована, щаслива і здивована й невдовзі стала його дружиною, — ​пригадує романтичну мить.

Барчуки живуть мирно. Служба — ​це те, про що їм ніколи не нудно говорити навіть удома. «Ніхто інший не зрозуміє мене так, як чоловік», — ​зізнається жінка. Їхній донечці Валерії півтора року. Маленька пустунка задивляється на маму й татуся, торкаючись із цікавості пальчиками до шевронів і зірок на плечах. Чекає їх із роботи, розповідаючи бабусі Наталії і дідусеві Сергієві милою дитячою мовою: «Тата — ​ма (нема), мами — ​ма», — а коли вони ступають на поріг — ​зустрічає обіймами.

Люблять їздити разом до бабусі Марії і дідуся Петра (Вадимових батьків) в село Гектари Горохівського району.

«Ніколи не думав, що дружина теж працюватиме правоохоронцем»

Олена і Тарас Літковці з донечкою Софієчкою.
Олена і Тарас Літковці з донечкою Софієчкою.

 Усміхалися, пригадуючи свою юність, старший інспектор із режиму секретності капітан поліції Тарас Літковець і його вродлива супутниця життя Олена — ​слідчий слідчого відділення, старший лейтенант поліції. Їхнє знайомство відбулося в Харківському національному університеті внутрішніх справ, де обоє навчалися на факультеті громадської безпеки з різницею в один курс.

Тарас Літковець, батьківщина якого — ​село Мирне на Горохівщині, дивлячись у дитинстві на рідного дядька, мріяв бути моряком й без роздумів вступив у військове училище, де й отримав пропозицію навчатися у названому вище виші.

Олена народилася у Воронежі на Сумщині. Взірцем дисциплінованості та поваги до професії для неї є тато Іван Іванович — ​дільничний інспектор міліції. Йому і мамі Ользі Анатоліївні майбутній зять сподобався. Щоправда, після закінчення університету працювати поїхав на Горохівщину, Олена ж служила слідчим у Шостці неподалік рідного міста. Такої розлуки довго не витримав, тому чергова поїздка до коханої закінчилася пропозицією руки і серця.

Невдовзі одружилися і тепер найяскравішим промінцем свого кохання називають донечку Софієчку, якій рік і вісім місяців.

Нині сім’я живе в Горохові. До батьків на Сумщину їздити далеко, тому, викроюючи в служби дорогоцінний час, родина гостює в Мирному в Тарасових батьків Петра Михайловича й Людмили Миколаївни.

Розпочавши недавно на подвір’ї будівництво гаража, молодий господар був приємно вражений талантом дружини: з цементу його Лєна стала творити оригінальні фігурки тварин, гномів, комах і риб. При цьому скульпторка-самоучка вміло ліпить їх без шаблонів чи форм.

«Ви сьо, не знаєте, де моя мама льобить?»

Інна Смага з донечкою Анною і синочком Давидом.
Інна Смага з донечкою Анною і синочком Давидом.

 Інспектор слідчого відділення старший лейтенант Інна Смага ніяк не хотіла фотографуватися без свого коханого — ​капітана поліції Дмитра Смаги, оперуповноваженого сектору карного розшуку Горохівського відділу поліції ГУНП у Волинській області. Чоловік саме був на виклику, а чекати його з дітворою у спеку на головній площі міста, щоб зробити світлину, потрібно було довго. Тому ця вродлива мама з любов’ю за себе й за татуся пригорнула їхні сонечка — ​семирічного Давида і п’ятилітню Анну.

Про знайомство, зустрічі, весілля й сімейне життя цього поліцейського подружжя теж можна писати книгу. Як вам, приміром, романтика під час патрулювання? Той керівник, який випадково чи ні поставив хлопця й дівчину в одне чергування, вчинив дуже розумно, бо випадковостей у світі не буває, а Дмитро й Інна — ​тепер щаслива родина.

Пані Інна виросла в міліцейській родині начальника взводу колишньої державної автомобільної інспекції в селищі Маневичі Сергія Григоровича Смаги. Він і мама Надія Степанівна в свій час підтримали доньчине рішення стати слідчим, вступити до Харківського національного університету внутрішніх справ.

Дмитро Віталійович із сусіднього Горохівщині села Милятин на Іваничівщині. Навчався на юридичному факультеті Київської національної академії внутрішніх справ. До Маневичів їхати далекувато, тож сімейство любить бувати в милятинському отчому домі, де дітей і внуків завжди чекають Людмила Андріївна і Віталій Євгенович.

Схоже, що те, яка нелегка робота в мами й тата, вже розуміє маленька Аннуся. Треба було чути, з якою гордістю тоді ще трирічна дівчинка відповіла виховательці на запитання, чим вона смакувала на сніданок, що не хоче їсти в садочку кашу: «А ви сьо, не знаєте, сьо в мене мама льобить (робить) у поліції? Вона не має коли льобити їсти, але все вміє, найкласце готує нам із татом і блатом (братом) сніданки, обіди й вецелі (вечері)!».


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.