![У газеті «Волинь» редактором мови працював чиновник УНР](https://volyn.com.ua/content/thumbs/750x500/z/f4/h2xivy-oj2xbf4kmnm3d52gkiaw7g4sr5fiuf4z.jpg)
Світлина з паспорта, виданого Євгенові Богуславському як громадянину УНР у Тарнові (Польща) 4 січня 1920 року.
У газеті «Волинь» редактором мови працював чиновник УНР
У Луцьку Євген Богуславський очолював книгарню, друкарню і двічі був послом до сейму Польщі
«З Луцька українці витіснені безграмотними, безкультурними неуками із східних областей Радянського Союзу, які скрізь зайняли відповідальні пости. А при призначенні Лазаря Кагановича секретарем ЦК КП України вона і її чоловік Євгеній заявляли, що це призначення є підтвердженням повного господства євреїв над населенням України», — такі слова Маргарити Богуславської наводили під час слідства, йдеться у новій книжці Миколи Вавренчука «Вірні присязі. Луцьк та Луцький район». Вона та її чоловік Євген Семенович були заарештовані органами МДБ. Хто ж він такий?
Народився Євген Семенович у Харківській області. Навчався у Київській духовній академії, за фахом був педагогом, вчителював у різних містах. Після переїзду напередодні революції до Вінниці Богуславський увійшов до складу Подільської української губернської ради, яка підтримувала Центральну Раду. Він був ініціатором і першим директором Вінницької гімназії. Пізніше взяв участь в антигетьманському повстанні. З кінця 1918 до березня 1919 року Богуславський був губернським комісаром і виконував обов’язки голови надзвичайного військово–польового суду при штабі Особого ударного корпусу армії УНР. Він також керував місцевою «Просвітою».
![](https://volyn.com.ua/content/thumbs/800x/w/i2/74fppa-0x0-900x675-gczcckmzuf7olsz3beagmkgydqcqvi2w.jpg)
Сторінка із зарплатних відомостей, де посада Богуславського вказана, як «редактор мови».
Попри часту зміну влади (Вінницю займали більшовики, Українська галицька армія, армія Денікіна, знову червоні) він і далі працював в освітній галузі. Коли в місто увійшли поляки, Богуславський організовував на вокзалі зустріч Симона Петлюри та Юзефа Пілсудського. Відтак емігрував у Польщу.
У «Радянській Волині» Євген Семенович пропрацював до 2 березня 1945 року. Йому нараховували 800 карбованців та ще 80 доплачували за харчування.
У 1921 році переїхав на проживання до Луцька, де очолював друкарню, керував книгарнею «Нива». «Що торкається завідування книжковим магазином у Луцьку, то повинен визнати, що це був перший на Волині український книжковий магазин. Книги — література і підручники — були переважно київських націоналістичних видавництв «Книгоспілки» і «Дніпросоюзу»; у складанні, редагуванні і їх виданні брали участь особи, які очолювали український рух. Книги доставляв мені з Відня Перський і з Берліна — гетьманське видавництво «Українське слово». Вони були складені авторами–емігрантами, антирадянськи налаштованими, згадаю Липинського, Піснячевського, який видавав «Волю», поета Олеся, Антоновича та інших», — писав Богуславський у свідченнях емгебістам після арешту.
У 1928–1935 роках Богуславський був послом до сейму Другої Речі Посполитої від безпартійного блоку співпраці з урядом. Через відверто пропольську позицію його та іншого посла з Волині Петра Певного не допустили на нараду VII Конгресу національних меншин у Женеві 1931–го.
Пізніше він переїхав до Острога, де знову вчителював. Після приходу совєтів Богуславський повернувся до Луцька, працював у школі №2 і був завербований енкаведистами. За їхнім завданням зустрічався з митрополитом Андреєм Шептицьким та єпископом Йосифом Сліпим, про що складав звіти.
![](https://volyn.com.ua/content/thumbs/800x/o/nh/vjumzj-0x0-900x616-aelw6mjtuaexaktd3ovjj2kxzvtrpnho.jpg)
Богуславський праввцював в редакції «Радянської Волині» з 17 лютого 1944 року.
Через трохи після приходу німців Богуславського арештувало гестапо. Його відправили у краківську в’язницю «Монтелюпіх», де він сидів разом із братами Степана Бандери Василем та Олександром. Потім Євгена Семеновича звільнили, і він знову на Волині.
Через трохи після приходу німців Богуславського арештувало гестапо.
Понад рік працював у редакції газети «Радянська Волинь» (нині «Волинь») літредактором або ж «редактором мови», як зазначено в одній із зарплатних відомостей, що досі зберігаються в редакційному архіві. 17 лютого 1944 року Євгена Богуславського прийняли в штат. Він став одним із дев’яти перших працівників редакції. У «Радянській Волині» Євген Семенович пропрацював до 2 березня 1945 року. Йому нараховували 800 карбованців та ще 80 доплачували за харчування (до оподаткування).
На той час у штаті були такі посади, як літредактор, літпредставник, підчитувальник, старший коректор та коректор. Євген Богуславський також читав лекції курсантам секретаріатів районних газет, які проводили при редакції. Він ще й писав: на сторінках газети вміщено дві його статті на суспільно–політичну тематику (громив Гітлера в стилі радянської пропаганди) та краєзнавчий нарис про Володимир–Волинський. Також за 1944 рік було надруковано дві статті, які літредактор переклав з польської мови.
Затим він був заступником директора Волинського інституту вдосконалення вчителів та викладачем Луцької духовної семінарії. За звинуваченням в антирадянській агітації був заарештований органами МДБ. Чоловіка змусили визнати себе винним. Помер він під час слідства 8 квітня 1950 року.
![Telegram Channel](https://volyn.com.ua/src/img/channel.jpg)