Волинянин без дружини поставив на ноги 5 неповнолітніх дітей - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.65 € 32.68
Волинянин без дружини поставив на ноги 5 неповнолітніх дітей

Коли діти задоволені - тоді і батько щасливий.

Фото із домашнього альбому родини Тарасюків.

Волинянин без дружини поставив на ноги 5 неповнолітніх дітей

«Мами їм я не міг замінити, але намагався робити все можливе і неможливе», так говорить 55-річний маневиччанин Василь Тарасюк, якому довелось без дружини ставити на ноги чотирьох неповнолітніх синів і доньку

Вони познайомились на весіллі у своєї сусідки. Через рік відгуляли і власне та стали жити з батьками в Маневичах. Аби зібрати кошти на житло, чоловік періодично їздив на заробітки в ближнє зарубіжжя. Згодом оформився підприємцем і виконував будівельні роботи в Україні.

Три роки боролися з недугою

Час ішов, у новому будинку Тарасюків лунав дитячий сміх уже п’ятьох дітей — чотирьох синів і доньки. Але часто буває так, що поруч біля щастя ходить й біда.

— У 2006–му у дружини виявили саркоїдоз легень (доброякісна пухлина. — Авт.). Цю хворобу не лікують: вона може як прогресувати та вражати інші органи, так і зникнути. Але згодом в неї почалися проблеми із серцем, — розповідає Василь Романович.

Наступні три роки вони наполегливо боролися із недугою: проходили лікування в Маневичах, Луцьку, Одесі та Києві, зокрема в Національному інституті серцево–судинної хірургії імені Амосова. Жінці зробили чотири складні та дороговартісні операції.

Звісно, що й мені доводилось багато самому робити, так би мовити, жіночої роботи. І варив, і прав, і прасував…

— Наші діти були ще малі, а я постійно був із дружиною, тому нічого заробити не міг, — продовжує чоловік. — Але завдяки нашій церковній громаді ХВЄ Маневичів, родичам, знайомим, небайдужим ми мали гроші на лікування. Навіть держава пішла нам назустріч, безплатно виділивши дефібрилятор, який тоді коштував 100 тисяч гривень, але ми не встигли ним скористатися, бо дружина померла.

Старший син уже навчався у Маневицькому профліцеї, а решта дітей — у школі. На допомогу родині, яка втратила господиню, прийшла старша сестра пана Василя Аня, яка не мала власної сім’ї.

— Звісно, що й мені доводилось багато самому робити, так би мовити, жіночої роботи. І варив, і прав, і прасував… Та й діти одне одному допомагали, — каже чоловік. — Родина дружини в Рудниках підтримувала сільгосппродукцією, а ми, щоб не залишатися у боргу, їм теж віддячували працею.

«Зі своєї, батьківської, сторони старався, аби вони не були в чомусь обділені»

Більшість дітей уже самостійні. 25–літній Едуард опанував столярну та будівельну справи й готується до весілля. Молодша на три роки Надія вийшла заміж у Ковелі, нині чекає на первістка. 20–літній Олександр шоферує. За прикладом батька будівельником став і 18–річний син Віталій. Тож власною бригадою і гроші заробляють, і підсобляють, якщо кому з родини потрібна допомога. А от найменшому Іллі, який перейшов у 7–й клас, більш до вподоби кондитерська справа, і він залюбки балує домашніх смачною випічкою.

— Звичайно, що мами дітям я не міг замінити, але зі своєї, батьківської, сторони намагався робити все можливе і неможливе, аби вони не були в чомусь обділені, — зауважує чоловік. — Коли донька одружилась і в будинку зостались я і хлопці, ми це відразу відчули. Вона, звісно, не ділилась зі мною якимись дівочими секретами, але завжди могла порадитись із маминими чи моїми сестрами.

Сьогодні батько і діти живуть дружно та допомагають одне одному. Донька будується в Ковелі, якщо потрібна підтримка — сідають в автомобіль і їдуть. Зараз уже й синів потрібно одружувати, тому визначаються, як і де вони будуть жити. А дітей чоловік направляє по життю так, як і його вчили: любити Бога, ходити до церкви, а найголовніше — щоб вони у суспільстві були хорошими людьми.

Сергій ГУСЕНКО.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.