Повертаючись до надрукованого: слово про славних волинських Іванів - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.74 € 32.52
Повертаючись до надрукованого: слово про славних волинських Іванів

Письменниця Ніна Горик назвала книгу про нашого героя: «Іван Омелянюк: життя за двох».

Фото volyn.museun.com.ua.

Повертаючись до надрукованого: слово про славних волинських Іванів

Після публікації-роздуму «Дарованому коневі у зуби не заглядають, але…» (18 червня 2020 року) авторка отримала телефонний докір, що про своїх забувати не годиться. Мовляв, чому не згадано серед інших доброчинців нашого Івана Омелянюка: він же зовсім недавно до всіх пожертв додав із власної кишені понад 1 млн гривень на закупівлю суперсучасного діагностичного устаткування для лікарні і пологового будинку у місті Ковелі та всілякого антикоронавірусного спорядження для опорних лікувальних закладів усієї Волині. Пояснив свій жест лаконічно: «За паспортом я киянин, але кров у мене волинська»

Подумалося, що сам додзвонювач, напевне, не зауважив, як розлого свого часу оповідалося в «Газеті Волинь» про дивовижну гармонію у життєвому виборі двох рідних братів — ​двох Іванів Омелянюків, долі яких сприймаються як продовження одна одної у служінні українській ідеї.

Отож ковельському патріоту, як і всім іншим землякам-волинянам, варто порадіти з приводу подарунка до Різдва Івана Хрестителя від відомої письменниці Ніни Горик — ​виходу в світ її книги «Іван Омелянюк: життя за двох» (видавництво «Ярославів Вал», 2020).

Вочевидь, це чепурне, гарно ілюстроване промовистим фотоматеріалом видання належно потішило й одного з головних героїв — ​Івана Васильовича-молодшого, для окреслення усіх нинішніх іпостасей якого замало було б і солідної газетної колонки. Тож назвемо хоч би деякі: з 1992 року — ​засновник та генеральний директор НВП «Квант-ефір», першої компанії в Україні, яка освоїла розробку та виробництво сучасного радіоелектронного обладнання; 2005–2007 — ​засновник і керівник компанії «УЦТМ» — ​оператора багатоканального цифрового ефірного телерадіомовлення; автор книги, виданої в Україні та Росії, «Цифрове ефірне телебачення» (2009–2010); 2007 — ​засновник і фундатор благодійного фонду «Майбутня Волинь-Україна».

Як же йому, дитині з колгоспного убозтва, вдалося, долаючи неймовірні труднощі, досягнути виразних успіхів у модерній науковій царині вже за Незалежності та водночас підставляти їй повносиле плече, і розповідається в означеній вище книзі.

Нагадаємо, що так само головним героєм нововиданої книги є і старший брат Іван і що обидва вони — ​сини поліщуків Василя Івановича та Пелагеї Григорівни із села Підсинівки, що на Старовижівщині. Улюблений син-первісток загинув у 20-літньому віці «за любов до України» — ​був розстріляний серед інших патріо-

тів у Ковельській тюрмі катами НКВС 23 червня 1941 року. Встиг натрудитися у батьківському господарстві, яке постало у невсипущій праці з кількох гектарів Палажчиного приданого до добротно облаштованого обійстя в селі та розкішного хутора Калинець в лісі з господарськими спорудами, двома пасіками, ставочками, висадженим калиново-ліщиново-дубовим гаєм. До слова, за спогадами сестри Марії, «при совєтах там голе поле зробили». Попри зайнятість фізичною роботою юний Іванко ретельно займався самоосвітою, у вільні хвилини не розлучався з історичною літературою та «Кобзарем». Підготував до школи двох сестричок так, що їх прийняли одразу до 2-го класу.

Онука Омелянюків Марія Хотинська у своїй книзі «Минуле стукає в серце» змалювала трагічну картину вболівання за розстріляною дитиною: «Мати дуже побивалася за єдиним сином. Голосила, ридала, стелила на підлозі його костюм, схилялася над ним, як над покійником, і вичитала…». Невдовзі по трагедії Палажці приснилося, що поріг хати переступив ангелоподібний чоловік у білому з немовлятком на руках і проказав: «Не журіться, мамо, я приніс вашого Іванка… Виросте з нього велика людина, по закордонах буде їздити…». Справді, через рік з’явився на радість батькам і шістьом сестрам той хлопчик, ім’я якому подарував сам час народження — ​7 липня і який у дорослому віці таки підтвердив пророцтво з материнського сну.

При радянській владі працьовита заможна сім’я Омелянюків опинилася у важких злиднях: поля і худобу забрали до колгоспу, а батька — ​в тюрму. Малому Іванкові світило досить безрадісне майбутнє. Як же йому, дитині з колгоспного убозтва, вдалося, долаючи неймовірні труднощі, досягнути виразних успіхів у модерній науковій царині вже за Незалежності та водночас підставляти їй повносиле плече, і розповідається в означеній вище книзі. До того ж добірною мовою, з цікаво поданими подробицями і місткими художніми деталями.

Читаймо і посилаймо найкращі побажання та вдячність нашому видатному землякові до його 78-го дня народження «на Івана, на Купала». З роси і води вам, дорога наша людино!

Олеся КОВАЛЬЧУК, заслужений вчитель України

 

Його брат загинув за волю України

Іван Омелянюк-старший народився в селі Підсинівка нині Старовижівського району в 1920 році. Був найстаршою дитиною в сім’ї.

Рідні сестри Анастасія Рубчук, Марія Бондар та брат Іван Омелянюк під час встановлення пам’ятника своєму братові Івану в 2015 році.
Рідні сестри Анастасія Рубчук, Марія Бондар та брат Іван Омелянюк під час встановлення пам’ятника своєму братові Івану в 2015 році.

 Змалку багато читав. Ймовірно, саме у школі долучився до національного руху. Не відомо, чи Іван Омелянюк належав до сітки ОУН, але він вів активну просвітницьку роботу серед селян, організовував вистави.

З приходом совєцької влади юнака заарештували. Спочатку тримали у сусідньому селі Буцинь, а потім перевели в Ковельську тюрму. Під час допитів страшно катували.

23 червня 1941 року його разом з іншими в’язнями розстріляли енкаведисти. У 1942-му останки загиблих перепоховали на міському кладовищі (нині на цьому місці коштом Івана Омелянюка-молодшого, якому батьки дали таке саме ім’я на честь загиблого брата, споруджено пам’ятник).

Після війни родину Омелянюків репресували.