Скасувати всі офіційні візити. За винятком одного — до... Москви. Щоденник Мирослави КОЗЮПИ - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.40 € 33.31
Скасувати всі офіційні візити. За винятком одного — до... Москви. Щоденник Мирослави КОЗЮПИ

Микола Ілюк, господар музею гуцульського побуту та мистецтва «У трембітаря», що у верховинському присілку Швейково, завжди зустрічає гостей із трембітою.

Фото visitverkhovyna.com.

Скасувати всі офіційні візити. За винятком одного — до... Москви. Щоденник Мирослави КОЗЮПИ

Чим переймалася і з чого дивувалася останнім часом редактор відділу інформації газети «Волинь» Мирослава Козюпа

…«Шлейфом невезіння» нашого Президента

Кожна людина, а передусім лідер, має свій (тільки йому притаманний) стиль, особливість мови, міміку, жестикуляцію, унікальну деталь у власному образі. Саме цим найчастіше запам’ятовується людям. Так, Уінстон Черчилль назавжди асоціюватиметься з огрядністю та сигарою, Чарлі Чаплін — ​з вусиками, костюмом і тростиною, Йосип Сталін — ​з великими вусами та грузинським акцентом, акторки Діта фон Тіз — ​з червоною помадою, а Мерилін Монро — ​білявим кольором волосся і родимкою. Володимир Зеленський — ​з гумором, усмішкою, КВНом. І, здавалося б, такі позитивні риси веселої, життєрадісної людини можуть додати в наше життя крапельку позитиву. Втім, уже давно помітили, що український Президент якоюсь мірою приносить нещастя.

Тарас Корніюк навіть зареєстрував на сайті Президента України електронну петицію з проханням скасувати офіційні візити Володимира Зеленського, «оскільки після них відбуваються одні нещастя». 

Одним із перших «нефартовість» Володимира Зеленського підмітив колишній дипломат Дмитро Чекалкин.

«Поїхав до Оману — ​там помер султан Кабус бен Саїд, відвідав Сполучені Штати — ​Трампу оголосили імпічмент, після візиту до Франції — ​згорів Собор Паризької Богоматері. Ознаки його нефартовості таки є. Можна було б ігнорувати, але збіг обставин дивний. Це так, жартома. Але в кожному жарті є частина правди», — ​зазначав ексдипломат.

За іронією долі, після недавньої поїздки глави держави на Волинь пережив серйозне потрясіння і Луцьк: у завжди тихому й мирному обласному центрі терорист захопив автобус. З такими збігами хоч-не-хоч, а станеш забобонним. А українець Тарас Корніюк навіть зареєстрував на сайті Президента України електронну петицію з проханням скасувати офіційні візити Володимира Зеленського, «оскільки після них відбуваються одні нещастя».

«Заради безпеки громадян» автор ініціативи пропонує: «Нехай Володимир Зеленський сидить на Банковій в Офісі Президента або на дачі. А замість офіційних візитів хай привозять голограму або транслюють виступ гаранта смартфоном». На його думку, варто «залишити лише можливість візиту до окупанта, тобто до Москви». Документ наразі зібрав близько двох тисяч підписів із 25 тисяч необхідних.

Утім, якщо так далі піде, то цілком ймовірно, що президентському кортежу скоро дороги перекриватимуть.

…як найдепресивніший регіон став одним із перспективних і багатих

Карантин, пов’язаний із пандемією коронавірусу, цьогоріч скоригував усі плани на життя. Вибратися кудись далеко з дому на відпочинок перешкоджають і нестабільна ситуація в світі та країні через ризик підхопити важку інфекцію, і відсутність транспортного сполучення. Ну і, звичайно, керуємося загальновідомим «Береженого Бог береже». Бо ж хоч і в зону ризику за важкістю перебігу COVID–19 не входимо, все ж застрягнути десь у заморських краях на невизначений термін — ​перспектива таки не приваблива. Але не хочеться залишити без позитивних емоцій дітвору, яка не легше за дорослих переживає вірусні перипетії: нові умови навчання, безвилазне сидіння в квартирі, постійне «залипання» в ґаджетах. Тож пошукали компромісний варіант і вирушили на 5 днів у UA-тур Західною Україною.

«Є на світі моя країна, де червона цвіте калина. Гори, ріки і полонина — ​це моя Україна...» — ​не раз за час поїздки чули слова відомої пісні. І справді, як вдало ці рядки відтворюють красу рідної землі, а при спогляданні краєвидів засівається в душі добро. Та найголовніше, що побачили, — ​то люди, майстровиті і дбайливі господарі–гуцули. Куди не піди — ​дивують своїми талантами.

Здається, на Прикарпатті все, що потрапляє їм до рук, оживає: різьблена історія руху опришків на камінні без слів розповість про героїчну боротьбу Олекси Довбуша, його кохання і зраду. Неймовірної краси орнаменти на глечиках, полумисках, вишиванках розкажуть про побут, а кожен дерев’яний виріб — ​держак сокири, рами на іконах, скульптури на подвір’ї — ​про вправність та працьовитість тамтешніх ґаздів. Ну а мелодії у мешканців гір ллються з кожним словом, не кажучи вже про музичний дар.

Пан Николо (Микола Ілюк із Верховини), певно, грає на всіх інструментах, які тільки є: скрипка, цимбали, дримба, сопілка, ліра, волинка… А як подує у трембіту — ​вся полонина чує. Завдяки своїм талантам уже став телезіркою. Знімався в «Останньому москалі» та в американо-українській стрічці «Захар Беркут» режисерів Ахтема Сеїаблаєва і Джона Вінна. Однак через акторство не зазнається.

«У свободі моя сутність» — ​гасло не тільки кінофільму, але й цього скромного чоловіка з Верховини та всіх людей Українських Карпат. (А хіба в горах може бути по–іншому?) Вони, як жодна інша етнічна українська група, зберегли свою національну самобутність. Радянські гоніння так і не знищили в них «духу гір». А все, що тоді затаїли, — ​нині дістали зі сховків і показують цікавим туристам.

Ці люди з колись одного з найдепресивніших регіонів навчилися заробляти гроші на всьому: розповідях про побут, демонстрації стародавніх верстатів для ткацтва, посуду, знарядь праці, талантом гри на традиційних гуцульських цимбалах чи трембітах, заманюють смачними борщем, баношем, варениками з вурдою (ніжним молочним сиром — ​рікотою по–італійськи). Фінансову грамоту знають навіть вівчарі на одній із найвищих гір на околицях міста Яремче — ​Маковиці, де випасають овець і готують із молока смачну бринзу та будз на натуральній заквасці зі шлунків молодих ягнят.

Ще донедавна жили тутешні люди до 120 літ, і дітей у сім’ях було по 15, 18, а то й по 20. Та «цивілізація» дісталася і сюди — ​за останні роки тривалість життя гірських мешканців скоротилася до 100.

Ще донедавна жили тутешні люди до 120 літ, і дітей у сім’ях було по 15, 18, а то й по 20. Та «цивілізація» дісталася і сюди — ​за останні роки тривалість життя гірських мешканців скоротилася до 100. Мабуть, довголіттю сприяють і гірське повітря, і чаї — ​ароматні і запашні, а головне — лікувальні!

Єдине, чого тут немає, — ​то це пончиків (пшениці вирощують мало). І це, напевно, справедливо. Нехай ці делікатеси залишаються родзинкою Волинського краю. А от у плані заробітку на самобутності, нам, низовикам, як нас називають гуцули, ще треба попрацювати. Вірю, що знайдеться і поліщукам чим похвалитися перед українцями з інших регіонів. Чула, що такі мандрівки вже не за горами. Тож UA-тур продовжується.

 


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.