Щоб відстояти свій Маневицький район, взяли весла і сіли у байдарки (Фото, відео) - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.45 € 33.25
Щоб відстояти свій Маневицький район, взяли весла і сіли у байдарки (Фото, відео)

Турпохід Стиром троянівцям вдався на славу.

Фото Сергія НАУМУКА.

Щоб відстояти свій Маневицький район, взяли весла і сіли у байдарки (Фото, відео)

Десять краян намагалися привернути увагу до проблем адмінреформи у незвичний спосіб

 

Початок походу-протесту — ​від луцького «Будинку з химерами»

Водний похід річкою Стир навряд чи викликав би інтерес мас-медіа. А от мандрівка, учасники якої наголошували на необхідності зробити центром одного з майбутніх районів Маневичі, зацікавила.

— Такі сплави влаштовуємо щороку, вже дослідили русла Прип’яті та Стоходу, а цього разу вирішили ознайомитися з головною водною артерією Волині — ​Стиром. Символічно, що свою подорож ми розпочинаємо з обласного центру. Організували цю акцію, аби не лише пройтися річкою, яка єднає Маневичі з Луцьком, та помилуватися природою, а й укотре привернути увагу до проблем нашого району, — ​розповів керівник походу Микола Ясюк. — ​За адмінреформою центр району заплановано створити у Камені-Каширському. Тим часом наше селище і розвинене добре, і розташоване ближче до обласного центру. Та що там казати, Камінь-Каширський за десять років ні разу не виставляв команду на змагання з екстремального водного туризму «Поліська регата». А маневиччани щороку беруть у ній участь.


На цій ділянці річки Стир є кілька понтонних мостів.
 

Усі на весла!
 

У мандрівку зголосилися старшокласники та студенти із сіл Троянівка та Градиськ Маневицького району, члени гуртка водного туризму Маневицького центру творчості дітей та юнацтва Павло Зінкевич, Яків Гайдучик, Віталій Павлючик, Максим Оверчук, Дмитро Семенюк, Анастасія Шкода, Елеонора Чуднова, Василь Федоров та Ніна Ясюк. Усі юнаки й дівчата мають досвід туристичних походів.

Стартувала акція в Луцьку біля «Будинку з химерами» скульптора Миколи Голованя. Річку Стир обрали невипадково — ​вона символічно пов’язує Маневичі з обласним центром. Спілкування з мешканцями прирічкових населених пунктів розпочали одразу після старту: були у Рожищі, Валер’янівці, Вишеньках, Крижівці, Боровичах, Годомичах та Колках. Усюди поділяють думку, що центр майбутнього району має бути в Маневичах.

Чимало людей не просто підтримували учасників походу, але й допомагали чим могли. Це і годомичівський староста Володимир Бойко, і Маневицьке споживче товариство, яке гостинно зустріло туристів у Колках.


Від Луцька до Хряська – байдарками.
 

Ану знайдіть, де є прохід?
 

«Якщо відкинути політику, то економіка — ​за нас»

Біля села Семки туристами заопікувався працівник Поліського лісгоспу, керівник громадської організації ветеранів АТО району Руслан Шпота. Власне, там до мандрівників приєдналися і ми. На ночівлю стали просто на березі Стиру. Скажу чесно: стільки комарів давно не бачив. Навіть маневиччани визнали, що в цьому місці їх дуже багато.


Спортивна і туристична байдарки.
 

Усі п’ять екіпажів на воді.
 

Вранці стаємо на воду і рушаємо. Через трохи зустрічаємося з колишнім головою районної ради, нині депутатом Маневицької райради Петром Зінчуком, який родом із цього села. Він теж підтримав акцію.

Хтозна, чи будуть Маневичі центром майбутнього району, але треба сподіватися, що восьмеро юнаків та дівчат більше дізналися про рідний край, зрештою, усвідомили себе громадянами.

— Потрібен локомотив, який рухатиме економіку району, і таким, на нашу думку, можуть стати Маневичі. По-перше, за минулий рік наш район реалізував продукції на 402 мільйони гривень, а Камінь-Каширський і Любешівський райони разом — ​лише на 198 мільйонів гривень. По-друге, Маневиччина минулого року зібрала 155 мільйонів власних доходів, а два інші райони разом 157 мільйонів. У нашому селищі є потужні фірми, які обслуговують кілька областей: «Волиньторф», «Полко», «Хайберрі», «Баффало», «Агроситниця». Остання увійшла в топ 50 свинарських підприємств України. Тобто, якщо відкинути політику, то економічний розвиток — за Маневичі, — ​каже Петро Романович.

Аби трохи зрізати шляхи, взялися долати вузький перешийок.
Аби трохи зрізати шляхи, взялися долати вузький перешийок.

 Невдовзі пропливаємо Новосілки і вже бачимо домініканський костел, що в Старому Чорторийську. Як виявилося, храм ми ще не раз помічатимемо на закрутах Стиру. На ніч стаємо на величезному лузі біля села. Просто перед нами — ​давньоруське городище, блищать маківки церков (їх тут п’ять, недарма Старий Чорторийськ вважають духовним центром Маневиччини). Неподалік городища б’ють джерела — ​рушаємо туди набрати води.


Довгожданий Старий Чорторийськ (перехід від Семок був чималим).
 

Фантастичні краєвиди розгортаются від села.
 

Поки триває перепочинок...
 

Річку поділили корови і байдарки.
 

Дрова для вогнища довелося доставляти з протилежного берега і пливсти проти течії.
 

Літописне городище у Старому Чортирийську.
 

Давній монастирський храм.
 

Навколо городища є кілька джерел, де можна напитися смачної води.
 

Назавтра ознайомлення зі Старим Чорторийськом розпочалося з відвідин храму, де юні мандрівники послухали службу Божу. Затим місцевий краєзнавець Олександр Колбун везе нас на місце розстрілу євреїв. У невеликому яру в роки Другої світової війни нацисти знищили близько 4 тисяч осіб. Є ще кілька значно менших поховань — ​по півтора-два десятки. Віддавши шану загиблим, ідемо на найвищу точку району. Саме звідти почали виганяти гітлерівців із Маневиччини та й з Волинської області. На висоті є братська могила. У ній поховані, зокрема, два герої Радянського Союзу — ​Нематжан Хакімов та Віктор Єршов.

Ознайомившись із пам’ятками, знову на весла.


У цьому яру нацисти розстріляли близько 4 тисяч євреїв.
 

 

Треба вміти і на Стиру заблудитися…

За трохи Микола Ясюк рекомендує нам іти вперед: мовляв, ваша байдарка тихохідна, а решта — ​спортивні. Домовляємося про зустріч біля альтанок, про які розповіли місцеві мешканці.

Рушаємо. Меандри Стиру заворожують. Але альтанок усе нема й нема. Ет, думаємо, нас все одно доженуть. На одній із розвилок вирішуємо йти ліворуч. Там, як мені здалося, більша течія. Потім розуміємо, що щось не те: минуло чимало часу, а позаду нікого не видно. Врешті виходимо до перехрестя русел і по бульбашках на воді бачимо слід від байдарок. Так і є: вже не нас, а ми наздоганяємо. Що поробиш, треба вміти і на Стиру заблудитися. Таке не кожному під силу: це вміння я роками відточував на «Поліській регаті».


Ні, то не заблукалих шукають, то просто випадково байдарки зібралися разом.
 

Пора обідати – байдарки йдуть до берега.
 

 

Ще через кілька кілометрів настає час прощатися: ми пакуємо речі, а троянівці вирушають у село Хряськ, де й завершують похід. Хтозна, чи будуть Маневичі центром майбутнього району, але треба сподіватися, що дев’ятеро юнаків та дівчат більше дізналися про рідний край, зрештою, усвідомили себе громадянами.

Керівник походу Микола Ясюк  не втомлюється популяризувати рідний край  і гостинно запрошує на мед із Красних Мостів.
Керівник походу Микола Ясюк не втомлюється популяризувати рідний край і гостинно запрошує на мед із Красних Мостів.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.