Святий, який був хірургом, сталінським лауреатом і архієреєм у латаній рясі - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.16 € 34.25
Святий, який був хірургом, сталінським лауреатом і архієреєм у латаній рясі

На схилі літ, коли вже не міг тримати скальпель, архієпископ лікував хворих молитвами.

Фото orthodoxy.org.ua.

Святий, який був хірургом, сталінським лауреатом і архієреєм у латаній рясі

Усе це про одну незвичайної долі людину – Валентина Федоровича Войно-Ясенецького, який у радянські атеїстичні часи зумів поєднати служіння людям у сфері медицини і служіння Богу в сані архієпископа. Святитель Лука і сьогодні є духовним патроном лікарів

«Я зобов’язаний робити щось корисне для нужденних»

Можливо, він міг би стати відомим художником. Коли сім’я Войно-Ясенецьких переїхала з Керчі до Києва, у Валентина виявили здібність до малювання і батьки віддали його в художню школу. Хлопець любив робити ескізи, малюнки з духовного життя ченців Києво-Печерської лаври. Йому радили розвивати талант, він навіть учився деякий час на живописця у Мюнхені, але повернувся додому і раптом… подав документи на медичний факультет Київського університету. «Недовгі вагання скінчилися рішенням: я не маю права займатися тим, що мені подобається, але зобов’язаний робити щось корисне для нужденних», – писав згодом Войно-Ясенецький.

Після завершення навчання юнак потрапив у госпіталь Червоного Хреста, де пройшов сувору практику, допомагаючи тяжко пораненим учасникам російсько-японської війни. Не маючи спеціальної підготовки з хірургії, був змушений робити серйозні операції. І вони були успішними.

Святитель Лука і сьогодні є духовним батьком для хірургів.
Святитель Лука і сьогодні є духовним батьком для хірургів.

Там же військово-польовий хірург Войно-Ясенецький одружився з сестрою милосердя – «святою сестрою», як її називали колеги, — Ганною Василівною Ланською. «Вона підкорила мене не стільки своєю красою, скільки винятковою добротою і лагідністю характеру. Раніше два лікарі просили її руки, але вона дала обітницю дівоцтва. Вийшовши за мене заміж, вона порушила її. За це Господь тяжко покарав Анну нестерпними, патологічними ревнощами…» – читаємо у спогадах майбутнього святителя.

Але спочатку він разом із дружиною та дітьми переселявся з одного міста в інше, працюючи земським лікарем. Мусив бути і терапевтом, і хірургом, і окулістом, і гінекологом, і урологом. Приймав за рік 30-35 тисяч хворих, проводив 700-1100 операцій, віддавав пацієнтам весь свій час, за винятком короткого сну.

Медики тоді скаржилися, що хворі важко переносять наркоз. Тому обдарований лікар чимало часу присвятив розробці нового методу знеболення – регіонарної анестезії (ступінь доктора медицини він отримав саме за цю роботу). Процедура складна за виконанням: ін’єкція робиться суворо у певні точки тіла – по ходу нервових закінчень. У 1915 році вийшла в світ книга Войно-Ясенецького на цю тему, за неї автору була присуджена премія Варшавського університету.

Хвороба дружини змусила родину переїхати до жаркого Ташкента, де глава сім’ї обіймав посаду хірурга та головного лікаря міської лікарні. На той час там лютували малярія, тиф, холера. Тож теплий клімат не врятував недужу, вона померла від туберкульозу легень, залишивши на руках чоловіка чотирьох дітей: старшому було 12, а найменшому – тільки 6. Після цієї трагічної події для їхнього батька відкрився новий шлях: незабаром він прийняв священницький сан, а потім – чернечий постриг з ім’ям Лука.

«Валентина Феліксовича більше немає…»

У 1921 році, в розпал Громадянської війни, Войно-Ясенецький з’явився в лікарняному коридорі… в рясі і з наперсним хрестом на грудях. Асистентові, який звернувся до нього по імені, відповів спокійно, що Валентина Феліксовича більше немає. Одягти рясу в той час, коли на стінах будинків висіли плакати «Піп – найлютіший ворог Радянської влади», відважився б не кожен.

Лекції студентам професор читав також у священичому вбранні. Перед кожною операцією молився перед іконою, яку повісив на стіні в операційній, завжди благословляв бригаду колег і хворого.

Одягти рясу в той час, коли на стінах будинків висіли плакати «Піп – найлютіший ворог Радянської влади», відважився б не кожен.

Цього атеїстична влада стерпіти не могла, незабаром непокірного лікаря і пастиря заарештували за «контрреволюційну діяльність». Це сталося через тиждень після того, як він був таємно висвячений в єпископи. Попереду було 11 років тюрем і заслань. Владиці дали попрощатися з дітьми, посадили в поїзд, але той хвилин двадцять не рухався з місця. Виявляється, потяг не міг рушити, бо люди лягали на рейки, намагаючись захистити свого рятівника.

Колеги, які були присутніми під час судових засідань, згадували, як мужньо тримався архієпископ Лука, якому дорікали за його віру.

– Бога я дійсно не бачив, громадянине громадський обвинувач. Але я багато оперував на мозку і, відкриваючи черепну коробку, ніколи не помічав там також і розуму, – так відповідав він на закиди атеїстів.

Єпископа засилали на Північ тричі. Але і там він продовжував працювати, оперував і знаходив можливість для написання своїх наукових праць. Так народилися знамениті «Нариси гнійної хірургії», що і сьогодні не втратили актуальності.

Після третього арешту, в липні 1937 року, до вченого застосували жорстокі тортури – 13-денний «допит конвеєром». Змінюються слідчі, арештанта ж удень і вночі тримають практично без сну і відпочинку. Єпископа Луку били чоботами, саджали в карцер, тримали в жахливих умовах…

З початком війни засланий професор і єпископ був призначений головним хірургом евакогоспіталю в Красноярську. За тисячі врятованих життів отримав, немов подачку, медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.». Під час вручення нагороди він виголосив промову, від якої у партпрацівників волосся стало дибки. «Я напевно допоміг би ще багатьом, якби ви не тягали мене одинадцять років по острогах і поселеннях. Ось скільки часу втрачено і скільки людей не врятовано аж ніяк не з моєї вини». Голова облвиконкому став було говорити, що треба забути минуле. На що владика відповів: «Ні, вибачте, не забуду ніколи!»

Навіть ставши архієпископом, він харчувався і одягався дуже просто, ходив у латаній старій рясі. Сталінську премію, одержану за наукові праці, подвижник пожертвував на дітей, які постраждали від наслідків війни; влаштовував обіди для бідних; щомісяця розсилав грошову допомогу гнаним священникам, позбавленим можливості заробляти на хліб.

У 1956-му архієпископ Лука повністю осліп, але продовжував приймати хворих, молячись про їхнє одужання, і його молитви творили чудеса. Помер подвижник у Сімферополі 11 червня 1961 року. А у 2000-му архієрейський собор зарахував архієпископа Луку до лику святих …


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.