Сестрин гріх усміхався сумними очима… - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.05 € 34.01
Сестрин гріх усміхався сумними очима…

«Це не тебе, це мене тоді прокляли батьки. Син Стьопка не говорить і на ноги криває…».

Фото pinterest.com.

Сестрин гріх усміхався сумними очима…

…Оксана в селі два десятки років не була. Через молодшу сестру батьки її вигнали з дому й прокляли. А тепер Віра її покликала. Через соціальні мережі знайшла. Слізно просила приїхати. А ще написала: тата й мами вже немає…

Дощ загнав людей по домівках. І це добре, думала Оксана. Ніхто не перейматиме, нічого не запитуватиме. Хоча… чи впізнали б її? Тоді, коли залишила село, було дев’ятнадцять…

Чим ближче підходила до рідного подвір’я, тим дужче билося серце. Замість вишні, що стала причиною її вигнання з дому, — порожнє місце. Чи батько її зрізав, чи сама всохла? Хоча дерево невинне. Усе на Віриній совісті…

…В Оксани були канікули. В мед­училищі навчалася. Вишень того року зародило багато. Віра щодня «паслася» на дереві. Сестру кликала. Але Оксана з дитинства по деревах не лазила. Боялася.

Віра заздрила Оксані. В школі та була відмінницею. Красуня. Хлопці задивляються. А їй, Вірі, нау­ка зовсім у голову не лізе. Швидше б стати дорослою. Вона також буде гарною. Малюватиме брови, накрутить льоки. І буде всім подобатися. Але… їй щойно тринадцятий рік пішов.

… Віра викарабкалася мало не на вершечок вишні. Хизувалася перед сестрою:

— А ти — боягузка! Боягузка!

Усе сталося миттєво. Чи то не втрималася, чи нога посковзнулася — полетіла донизу.

Оксана побігла до сільської фельдшерки. Та викликала «швидку». Коли дівчина прийшла до тями, сказала:

— То сестра мене зіштовхнула.

Оксана присягалася, божилася, що не робила цього. Ніколи ж не лазила по деревах. Але їй не повірили.

Віра добряче потовклася. Довго лікувалася. А Оксану батьки вигнали з дому. Прокляли, що їхня улюблениця покалічилася через неї.

Повернулася на квартиру, яку винаймала в місті. Влаштувалася санітаркою в лікарню. Довелося вчитися і підпрацьовувати. Стипендії не вистачило б.

Після закінчення медучилища попросилася на роботу у віддалену область. У райцентр, у якому ніколи не була. Якось прочитала, що це старовинне місто, гарне й цікаве. От і вирішила…

Винайняла житло в однієї бабусі. А там чекала на неї доля. Левко.

Квартирантка одразу сподобалася юнакові. Але молода медичка була мовчазною і чимось пригніченою.

Левко пантрував, чи не проводить бува хтось Оксану додому. Він покохав цю дивну дівчину, яка ніколи не їздила у відпустку чи на свята до рідні. Багато працювала — часто підміняла своїх колег. Не цікавилася міськими забавами. У лікарні колеги Оксану вважали сиротою. Так і Левко гадав.

Прокляла мене рідня. За сестрину брехню. Виставили з хати. Тяжко з цим жити…

Пізніше вона йому розповіла свою історію.

— Прокляла мене рідня. За сестрину брехню. Виставили з хати. Тяжко з цим жити…

— Оксано, в тебе нема вини перед ними. Це гріх твоєї сестри.

…Оксана з Левком розписалися. Бабуся благословила молодих. Виплакалась. Її зять колись кинувся рятувати хлопця на ставку, хоча сам плавав погано. Підоспіли люди. Малому допомогли. А Ігоря забрала вода. Донька не пережила втрати. Левко тоді підлітком був…

…Чоловік шанував Оксану. Радів, коли народилася доня. Софійкою назвали. Як Левкову бабусю…

…Стільки років минуло, і ось Віра далася чути. Конче просила приїхати…

Оксана відчинила хвіртку. Ступила на подвір’я. Періщив дощ. Вимокла, стояла перед дверима ганку, не наважуючись взятися за клямку.

Двері відчинила Віра. Побачила Оксану через вікно. Сестри не кинулися одна одній в обійми. Віра розглядала Оксану з цікавістю. А Оксана Віру — з жалем: та, наче у воду опущена.

Віра не запросила сестру до столу з дороги. Навіть гарячого чаю не запропонувала. З порога почала скаржитися на життя:

— Покликала тебе, може, допоможеш трохи. Це не тебе, це мене тоді прокляли батьки. Ось він, мій гріх. Син Стьопка. Не говорить і на ноги криває. А його батько залишив нас. Хвора дитина йому не потрібна. Знайшов фіфу. Пішов до неї. Аліменти, правда, платить. А я цього року нездужала. Купа грошей на ліки пішла. Тепер дороге все… Коли побачила тебе в інтернеті, подумала: не відмовиш рідній сестрі в помочі. Ти ж не бідуєш, як ми. Там у тебе фотографії різні… із закордонних подорожей, з моря… А я на господарці товчуся. У нас пів села на заробітках. Я також поїхала б, але на кого Стьопку залишити? Раніше свекри трохи підсобляли. Навіть після того, як чоловік пішов від мене. А тепер… ми посварені. Жити мене вчили. Хай би краще своєму синові клепку вставили.

— Ти зізналася батькам хоча б перед смертю, що обманула тоді, що сама впала з тієї вишні?

Віра опустила очі:

— Ні…

Сестрин гріх із цікавістю дивився на Оксану й усміхався сумними очима. І щось розповідав, а може, запитував своєю мовою…

Ольга ЧОРНА.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.