Запорозькі козаки перед боєм тренувались і на «Біблії диявола» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.30 € 33.13
Запорозькі козаки перед боєм тренувались і на «Біблії диявола»

І навіть на патріотичних картах пікову даму зображають як відьмарку.

Фото shlyahta.com.ua.

Запорозькі козаки перед боєм тренувались і на «Біблії диявола»

Так дехто називає відомі всім нам… карти

Існує кілька версій виникнення та розповсюдження карт. Серед них є досить чудернацькі і не дуже правдоподібні. Наприклад, міф по те, що карти є «Біблією диявола», або що вони походять від загадкових карт Таро для ворожіння, або що їх придумали цигани — ​щоб обманювати простий люд, або євреї — ​аби вводити християн у спокусу азартними іграми. А ще є притчі, відповідно до яких масті оголошуються символами знарядь хресної смерті Христа: трефи — ​сам хрест, на якому розіп’яли Ісуса; піки — ​спис, котрим сотник Лонгин пронизав серце Спасителя; бубни — ​цвяхи, якими Господь був прибитий до хреста; черви — ​губка, просочена оцтом, котру дали Синові Божому…

Очевидно, досить правдивою є версія про те, що карти, як і багато чого іншого в сучасній цивілізації, придумали китайці в ХІІ  столітті, за деякими даними — ​в ІХ. Тоді Піднебесна була дуже розвиненою країною. І тогочасні майстри малювання маленьких картинок з алегоричними знаками тварин, птахів і рослин знаходили в цьому спершу просто естетичну забаву. Потім — ​зручний спосіб передавання таємної інформації у справі палацових та любовних інтриг. Пізніше — ​можливість ризикованих ігор із всесильним фатумом. А потім китайці винайшли і папір, внаслідок чого карти стали паперовими, хоча раніше були у вигляді плоских продовгуватих табличок зі слонової кістки або дерева. Згодом їх у китайців запозичили араби, а звідти моряки і торговці доставили до Європи.

Є ще одна цікава версія появи карт у Старому Світі. В 1380–1422 роках у Франції правив Карл VI, який був божевільним (перший напад безумства стався у нього 1392 року після перенесеної лихоманки). Придворний живописець Грінгонер придумав і намалював карти для розваги свого короля, щоб заспокоювати його під час нападів. Аби догодити володарю, він придумав і намалював спочатку королів, потім валетів. Пізніше почав зображувати королів, валетів і дам (які з’явилися в колоді дещо пізніше) у вигляді певних історичних постатей і героїв. Наприклад, бубновий король — ​Юлій Цезар, червова дама — ​Олена Троянська…

Як карти потрапили в Україну — ​достеменно невідомо, проте сталося це у XVI столітті. В них грали не тільки магнати, купці, шляхта, а й запорозькі козаки. Причому вважається, що козаки якраз були першими. До наших днів дійшли відомості лише про одну суто запорозьку гру в карти під назвою «Чуприндир». Козака, який програв, смикали за чуб стільки разів, скільки очок мали карти, які залишилися в нього на руках.

А ще ця розвага є важливим способом постійного тренування реакції. Оскільки азартні ігри базуються на тому, що гравець повинен приймати рішення, не маючи ніякої інформації, вони сприяють зміцненню витримки, мужності, виховують вміння не втрачати голови в складних обставинах і зберігати гідність у безвихідних ситуаціях. Ці навики були дуже важливими для козаків у бою.

Оскільки азартні ігри базуються на тому, що гравець повинен приймати рішення, не маючи ніякої інформації, вони сприяють зміцненню витримки, мужності, виховують вміння не втрачати голови в складних обставинах.

Картам у давнину надавали певного символічного значення. Наприклад, кількість тижнів у році — ​це кількість карт у великій колоді, тобто 52. Чотири пори року — ​це чотири масті. Кожен сезон має 13 тижнів — ​кожна масть — ​13 карт. Одна карта має певну кількість очок від 1 до 13, коли їх усі додати, то в результаті вийде 91 — ​це кількість днів у кожній із чотирьох пір року. Якщо додати очки всіх сезонів (усіх чотирьох мастей), вийде 364 — ​це кількість днів у році без одного дня.

Ті карти, до яких ми звикли, прийшли до нас на початку XVII століття з Франції через Німеччину і Польщу. Колода з 36 карт — ​це урізана 54–карткова «французька колода». Приблизно в XV–XVI століттях вона повністю склалася у звичному для нас вигляді і з того часу фактично не змінювалася.

Сучасний варіант «двоголових» карт, коли одна половинка повторює іншу, з’явився у XVII столітті в Італії.

Сучасний варіант «двоголових» карт, коли одна половинка повторює іншу, з’явився у XVII столітті в Італії.

Тепер про зворотний бік карт, так звану «сорочку». Спочатку вона була білою. Потім — ​візерунчатою. Але кожна карта мала свій унікальний орнамент, що дуже допомагало шулерам, які примудрялися запам’ятовувати хитромудрі комбінації ліній. Лише згодом, на початку ХХ століття, всі карти в колоді отримали однакову «сорочку» і стали «одягнутими, як близнюки, з одного боку».

Ну і про найпотаємнішу карту, яку оспівали Олександр Пушкін, написавши повість «Пікова дама», і Петро Чайковський, створивши однойменну оперу. Вважається, що дама пік приносить невдачу, її називають відьмою та втіленням нечистої сили. Таким чином, вона стала символом зла,
брудних помислів, заздрості, суперництва, невдачі в коханні та особистому житті.

Нехай у вашому житті, якщо і трапляються такі «пані», то тільки за грою у карти.

І навіть на патріотичних картах пікову даму зображають як відьмарку.
І навіть на патріотичних картах пікову даму зображають як відьмарку.

 Ці вислови збагатять ваше мовлення:

Карти в руки (кому) — ​коли хтось досвідчений, зі знанням справи може добре зробити що–небудь.

Плутати (сплутати) всі карти — ​руйнувати чиї–небудь плани, наміри, сподівання.

Розкривати чиїсь карти — ​виявляти приховані наміри, справжню сутність справи.

Ставити на карту — ​піддавати небезпеці що-небудь, ризикувати чимось («Доля, поставлена на карту»).

Ставити на карту — ​піддавати небезпеці що-небудь, ризикувати чимось («Доля, поставлена на карту»).

«Карта не кінь — ​до ранку прийде» — ​обнадійлива фраза у грі, коли довго не щастить із козирем.

Його (її) козирна карта — ​сильні риси чи вміння («Не можна недо–
оцінювати людини доти, поки ти не бачиш всі її карти»).

 

І навіть на патріотичних картах пікову даму зображають як відьмарку.
І навіть на патріотичних картах пікову даму зображають як відьмарку.

 

До речі

«Як карта ляже (тобто подивимось, як вийде)», — ​так зараз кажуть про якусь розпочату справу, фінал якої буде залежати від певних обставин. Цікаво, що першими цей вислів почали вживати казахи, хоча він у них означав зовсім не гру в карти

Справа в тому, що в цього народу існує національний делікатес, який називається карта. Це відварена кінська кишка, на якій гадали на одруження — ​треба було порахувати річні кільця. Однак таке ворожіння не прижилось і не стало популярним (логічно, бо це ж скільки коней треба було вбити!), зате вислів пішов у народ і його перефразували картярі.

Тетяна РЕПЕТИЛО.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.