Ірина Лозовик 12 років чекала на пересадку нирки - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.38 € 33.78
Ірина Лозовик 12 років чекала на пересадку нирки

Влітку цього року Ірина Лозовик і не сподівалася, що їй вдасться визволитися з гемодіалізного полону.

Фото з фейсбук-сторінки жінки.

Ірина Лозовик 12 років чекала на пересадку нирки

Завдяки людському милосердю, а також співпраці лікарів Ковельського МТМО та Маневицької ЦРЛ жінці трансплантували орган загиблого юнака

У минулому номері «Газети Волинь» ми розповідали, як завдяки людському милосердю, а також співпраці лікарів Ковельського МТМО  та Маневицької ЦРЛ хворій жінці, яка  12 років була «заручницею» гемодіалізу, пересадили нирку трагічно загиблого юнака. «Схиляємо голови перед його мамою за благородний жертовний вчинок», — так відгукнулися на публікацію читачі. Цікавило їх також, як почувається пацієнтка після трансплантації

«Колись у цій лікарні була практиканткою».

Аби хоч одним оком зазирнути у відділення реанімації і здалеку поспілкуватися з Іриною Лозовик, яка звикає жити зі здоровою ниркою, довелось екіпіруватися у стерильний костюм. У час пандемії вимоги безпеки в лікарні посилені. Карантинні обмеження у зв'язку з поширенням коронавірусної інфекції ускладнюють життя всім, а медикам і поготів. Але у Ковельському МТМО, незважаючи на це, лікарі щоденно рятують людські життя, демонструючи вищий професійний пілотаж.

В Ковельському МТМО це була 16–та трансплантація нирки. Унікальність операції полягала в тому, що вона відбулася завдяки співпраці адміністрацій та спеціалістів двох районних лікарень.

— Пацієнтку, якій пересадили орган від посмертного донора, побачите. А от хірурги, анестезіологи зараз дати інтерв'ю не зможуть, бо вони в операційній. І знову це не рядове хірургічне втручання. Сьогодні наші фахівці лапароскопічно, менш травматичним методом — без розтину, видаляють чоловікові нирки, які через хворобу давно не функціонують і стали вогнищем небезпеки в організмі. Тому операція є невідкладною. Пацієнт і далі перебуватиме на діалізі, поки йому не буде проведено трансплантацію, — каже генеральний директор Ковельського МТМО Валентин Вітер, даючи дозвіл на відвідання відділення анестезіології й інтенсивної терапії.

Ірина Лозовик охоче погоджується поспілкуватися, єдине прохання — не фотографувати її зараз: «Дайте день–два, щоб на ноги стати». Розповідає, що вже пробувала зводитися, адже сама — медик, тож розуміє, як проходить процес відновлення після хірургічного втручання.

— Ковельська лікарня і саме місто для мене не чужі. Тут колись навчалася у медичному училищі, в цьому колективі проходила практику. Вчора прийшла медсестра, дивлюсь — а то моя колишня однокурсниця! А родом я із села Лісове Маневицького району, тому на роботу згодом влаштувалася у свою районну лікарню, в дитячому відділенні працювала, поки була здоровою. Звідки взялася ця біда з нирками, досі не знаю. У 33 раптово підвищився тиск, збила його медикаментами, але почувалася погано. А через якийсь час діагностували гломерулонефрит, який не піддавався лікуванню. Потім — інвалідність і повна залежність від гемодіалізу, сеанси треба було проходити тричі на тиждень. 9 років доводилося добиратися більш як за 100 кілометрів на «штучну нирку» до Луцька, поки таке відділення не відкрили ближче дому. Усе життя зводилося до цих процедур, — з гіркотою згадувала жінка.

«І мама хотіла віддати мені нирку, і дядько, але… не судилося»

Того дня, коли ми бесідували, Ірина ще не знала, чий орган їй трансплантували. Вранці зателефонували з Ковельського МТМО, попросили приїхати. І все закрутилося так швидко — аналізи, обстеження, «прощальний» діаліз, крапельниця і… операційна. Прийшла до тями й почула слова хірурга, що нирка в її організмі запрацювала.

— Я у січні цього року стала в чергу на трансплантацію в Ковелі. Раніше знала, що пере­садки в Україні треба ждати довго, тому й не сподівалася на таку оперативність, — не могла повірити в диво наша співрозмовниця. — Колись їздила до Києва, мала надію, а потім її втратила. Спочатку мама хотіла мені віддати свою нирку, але не змогла за станом здоров'я. Дві сестри і тато згоріли від раку. Таке пережити було тяжко. Потім дядько зголосився стати донором — і знов не судилося, він теж раптово помер. І я змирилася: думала, як Бог дасть — так і буде.

В Ковельському МТМО це була 16–та трансплантація нирки. Унікальність операції полягала в тому, що вона відбулася завдяки співпраці адміністрацій та спеціалістів двох районних лікарень. Донором став пацієнт Маневицької ЦРЛ, який унаслідок аварії отримав важкі травми. Після констатації смерті мозку рідні юнака підписали згоду на забір однієї нирки. Орган вилучили спеціалісти Ковельського МТМО, екстрено доставили його у свій заклад, де бригада лікарів, до складу якої входили Олександр Голуб, Андрій Павлусик, Іван Петрук, Олег Гузій, Тетяна Приходько, успішно провела трансплантацію.

Про своїх рятівників Ірина Лозовик говорила з безмежною вдячністю. Але ще більше зворушення і хвилювання було чути в її голосі згодом, коли вона з інтернет–новин довідалася про свого донора і милосердя його мами.

— Не могла заснути, лежала й шептала: «Скільки житиму, стільки й молитимусь за тебе, синочку, і за здоров’я твоїх рідних…». Намагаюся з Божою допомогою швидше набратися сил, аби надалі все робити за двох. Уже самостійно ходжу. Мене перевели у відділення трансплантології. Лікарі кажуть, що потрібно набратися терпіння, адже організм після 12 років функціонування на діалізі перебудовується поступово. Щодня провідує старший син Віталій, приїжджає з Вараша, а молодший разом із батьком за кордоном на заробітках. Щоразу хтось мусив лишатися, боялися, адже стан мій погіршувався, потрібно було мене доглядати. Наші сини — майже ровесники того хлопця. І я оплакую його як рідного. Розділяю горе мами і низько кланяюсь усім, хто мене рятував і виходжував, — зі сльозами говорила Ірина, коли цими днями ми їй зателефонували.

Читайте також: Кисень в лікарнях: Степанов повідомив, скільки ліжок облаштовано для порятунку Covid-хворих.

Галина СВІТЛІКОВСЯКА