Закохана бабуся з Волині: «Не слухай нікого. Побут почуття не вбиває. І щастя не в грошах…» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.05 € 34.01
Закохана бабуся з Волині: «Не слухай нікого. Побут почуття не вбиває. І щастя не в грошах…»

І хоча з їхньої першої зустрічі часу збігло немало, дивляться вони один на одного, як і 50 років тому – закохано.

Фото Ірини КРАВЧУК.

Закохана бабуся з Волині: «Не слухай нікого. Побут почуття не вбиває. І щастя не в грошах…»

7 листопада подружжя Доманюків відсвяткувало «золоте весілля». Пара впевнена, що Бог подарував їм справжнє кохання, мовляв, їхні почуття з часом анітрохи не згасли. І я в цьому переконалася

Стала нареченою через 5 днів після 16-річчя

Ольга та Юрій все життя прожили в Конюхах Локачинського району. 50 років вони вже господарюють разом, навіть власний ліс посадили. А познайомилися на роботі ще у далекому 1970-му. Жінка розповіла, що закінчила тільки вісім класів, тому у 16 вже пішла працювати: кожного дня після школи дівчина бігала на будівництво перемішувати цемент, де 26-річний Юрій займався встановленням опалення.

На святкуванні річниці гості подарували Ользі та Юрію торт як символ їхнього довголітнього подружнього життя.
На святкуванні річниці гості подарували Ользі та Юрію торт як символ їхнього довголітнього подружнього життя.

 – Вона прийшла зі своєю подругою до нас на роботу, а старші люди мене одразу застерегли, щоб дівчину не ображав. А я хлопець гарячий був, постійно її підколював, «садіком» називав, бо вона ж за мене на 10 років молодша. Словом, гралися ми – і догралися... Втріскалася! – каже чоловік і усміхається до дружини: – Ну і я, само собою. Подумав, треба брати, бо ще хтось відіб’є…

Не дивлячись на те, що знають один одного всього три місяці, закохані вирішили побратися. Жінка каже, що у виборі ніколи не сумнівалася, хоча й була зовсім юна, навіть різниця у віці не лякала, мовляв, так сильно любила, що інших варіантів не розглядала. Таким чином, 50 років тому 2 листопада Ользі виповнилося 16, а через 5 днів уже зіграли весілля.

«Дочечко, роби так, щоб йому хотілося додому йти»

– Він мною так тішився. Приходжу з роботи, а Юра вже вдома, візьме мене на руки і носить, як ляльку. Я худенька була, дрібненька. Він ніколи мене не ревнував, а я то навіть перевіряла. Стоїть якось на вулиці з якоюсь жінкою-вдовою говорить, а мені вже кортить знати, про що вони там воркочуть, то пішла підслуховувати. Чую каже: «Все, йду додому, бо моя «комаха», певно, скучає»... І як його можна не любити?

Читайте також: Волинянка, яка сама живе в лісі, поняття не має, хто такий... Зеленський.

Як каже пані Ольга, у сімейному житті бувало різне: і сварилися, й ображалися, але так, щоб не розмовляли один з одним, то ніколи.

І хоча в сучасному світі повірити у справжню любов дуже важко, проте, розмовляючи з цими людьми, мені здалося, ніби потрапила в якесь ідеальне життя.

– Життя прожити – не поле перейти… При негараздах ходила до мами і виливала їй душу. Вона мене слухала і радила: «Дочечко, так роби, щоб йому хотілося додому йти. Він має відчувати, що потрібен».

На запитання, в чому ж секрет щасливого подружнього життя, Ольга відповіла, що потрібно мати терпіння, а Юрій, трохи помовчавши, підняв очі й додав: «Не все потрібно чути... А ще, не можна змінювати людину, спочатку – себе».

На «золоте весілля» їли гриби зі свого лісу

У подружжя Доманюків двоє синів: Юрій і Василь, а ще четверо дорослих онуків. Тому на святкування ювілею зібралася вся родина, яка охоче приїздить не тільки в батьківську хату, а й у батьківський ліс.

Ще за молодості Юрій придбав фотоапарат  і ловив ним найцінніші моменти, аби вони ніколи не стерлися з пам’яті.
Ще за молодості Юрій придбав фотоапарат і ловив ним найцінніші моменти, аби вони ніколи не стерлися з пам’яті.

 

– У нас два гектари свого лісу! Тому гриби їмо теж свої. Колись Юра казав дітям, щоб закопували каштани, бо з часом ліс буде, а тепер і дітки виросли, й ліс з горизонту виглядає... Вчора лежимо разом і кажу до нього: «Юр, 50 літ ми разом прожили, якби вернулися роки назад, брав би мене чи ні?». А він, не задумуючись: «Все одно була б моєю!».

– У нас на двох сто років, дуже щасливих, – додає чоловік, дивлячись у вічі дружині...

І хоча в сучасному світі повірити у справжню любов дуже важко, проте, розмовляючи з цими людьми, мені здалося, ніби потрапила в якесь ідеальне життя, яке шукають усі, але знайти не можуть. Ніби мені дали потримати цвіт папороті чи показали справжнього Святого Миколая...

«Мама сказала, що не відпустить заміж, а я відповіла, що тоді втечу»

А коли зайшла до їхньої хати, спочатку побачила сивого дідуся і жінку похилого віку, але після кількох хвилин розмови переді мною вже сиділи трішки легковажна закохана дівчина і серйозний, але жвавий молодий чоловік, які, дивлячись один на одного, часто забували, що є хтось третій.

Після знайомства пара часто подорожувала разом.
Після знайомства пара часто подорожувала разом.

 – Кажуть, любов живе три роки, а чоловіки на інших рано чи пізно будуть задивлятися. Не слухай їх. Побут любов не вбиває. І щастя не в грошах… Ми обоє з багатодітних сімей: у чоловіка – семеро братів і сестер, а в мене – 6. Мама сказала, що не відпустить заміж, а я відповіла, що тоді втечу. Брати теж були проти, хотіли, щоб я вчилася, але згодом змирилися, – розповідає жінка. – Весілля було скромним, і знали ми один одного всього три місяці. Але то справжня любов… на все життя, – підсумувала закохана бабуся.

Ірина КРАВЧУК.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.