Курси НБУ $ 39.00 € 42.16
Уже 37 років серце волинянки пульсує завдяки… батарейці

З 19 літ життя Майї отак і протікає: від заміни до заміни кардіостимулятора старого на новий.

Фото tsn.ua.

Уже 37 років серце волинянки пульсує завдяки… батарейці

Починаючи з 1983-го, воно б’ється тільки за допомогою кардіостимулятора. Майя Філь із Ратного зносила їх уже вісім, а ще перенесла 11-годинну операцію на відкритому серці, за яку й досі родина розраховується з боргами

«У 9-му класі вчителька злякалась, коли порахувала мій пульс — ​44 удари за хвилину»

— У шестимісячному віці я потрапила в лікарню із запаленням легень, — ​розповідає Майя. — ​Тоді ж у мене визначили серцеву блокаду: між перегородками утворився отвір, який треба було зашивати. Батьки возили до лікарів, шукали порятунку у Львові й Києві, але зарадити цьому ніхто не міг. У клініці Амосова кардіохірург сказав: «Надто худа, треба поправитися. Тоді й приїжджайте». Але серйозність своєї ситуації я зрозуміла лише у 9-му класі. У школі на уроці анатомії ми робили лабораторну і мали завдання порахувати пульс. У мене вийшло 44. Нам із подругою поставили по двійці, обурившись: «Ви що, не вмієте лічити?!». А потім вчителька спробувала сама і… злякалась.

Затонувала обличчя, відтанцювала весь вечір і зустріла ще сонце. А зранку батько повіз мене у лікарню в Заболоття, там відлежала два місяці. 

Отак ратнівчанка і жила: завжди залишалась вдома під наглядом — ​ніяких поїздок, екскурсій. Знала, що не може бігати, але на велосипеді їздила.

—Мабуть, мій організм пристосувався до такого ритму життя, — ​розповідає Майя Петрівна. — ​Потім десятий клас, екзамени, а я захворіла жовтухою. Ходила з температурою на іспити. А тут випускний, у мене ж два плаття, я в сльози. Затонувала обличчя, відтанцювала весь вечір і зустріла ще сонце. А зранку батько повіз мене у лікарню в Заболоття, там відлежала два місяці. Згодом влаштувалась на роботу у районний відділ статистики, де працювала мама. Але весь час відчувала якесь нездужання, могла знепритомніти.

«Навіщо воно тобі, житимеш скільки назначено»

Спеціалісти з Луцька дали направлення в кардіохірургічне відділення Львівської обласної лікарні. Той перший стимулятор, який їй вживили у Львові у 1983-му, міг служити лише 12 місяців. Потім з’явилися інші, з терміном використання 5 років, але їх ставили тільки інвалідам війни. Однак для Майї Філь, як наймолодшої пацієнтки, львівські лікарі зробили виняток — ​під’єднали дівчині кардіостимулятор виробництва Іжевського заводу. Та через два з половиною роки він вийшов із ладу.

«Знайомство з людьми із організації інвалідів просто перевернуло мій внутрішній світ», –  із вдячністю каже Майя Петрівна.
«Знайомство з людьми із організації інвалідів просто перевернуло мій внутрішній світ», – із вдячністю каже Майя Петрівна.

 — Мені було 19 літ, — ​розповідає ратнівчанка. — ​Багато хто говорив: «Навіщо воно тобі, будеш жити скільки назначено». І я тихенько плакала, сховавшись десь у кутку лікарняного коридору. Цей прилад працював з однаковим ритмом — ​70 ударів за хвилину. Він не давав серцю збільшувати пульс, і через це періодично мені ставало недобре. Навантаження організму йшло, а стимулятор сам його блокував. Потім у мене почала синіти рука…

​Багато хто говорив: «Навіщо воно тобі, будеш жити скільки назначено». І я тихенько плакала, сховавшись десь у кутку лікарняного коридору.

Із тих пір життя Майї отак і протікає: від заміни до заміни кардіо­стимулятора старого на новий. І ціни на них щоразу зростають. Хорошою опорою та підтримкою для ратнівчанки стали рідні і друзі, які щоразу роблять усе для того, аби тільки вона жила.

«Хочеш стати матір’ю? Тоді, як завагітнієш, відразу приїжджай сюди»

— Дуже пощастило мені, що потрапила до львівського кардіохірурга Мирона Павлюка, — ​зауважує Майя Петрівна. — ​На той час він брався за те, за що інші боялись. Саме цей лікар госпіталізував мене задовго до пологів, щоб контролювати мій стан. Першу мою вагітність у Луцьку перервали, казали: не виживу ні я, ні дитина. А він відразу запитав мене: «Хочеш стати матір’ю? Тоді, як завагітнієш, відразу приїжджай сюди». Бог дав так, що всі дев’ять місяців я проходила легко. Народжувала Петра у Луцьку сама...

— З чоловіком ми розлучилися, коли синові виповнилося п’ять. Кардіостимулятори час від часу виходили з ладу — ​треба було думати про новий, — ​продовжує жінка. — ​Хотіла якось зекономити — ​то за два місяці мені їх міняли тричі. Петро у перший клас мав іти, а вдягнути дитину не було грошей. У батька зір впав, один інфаркт, другий. Лікуватися нема за що. Це психологічно важко, бо розуміла, що винна у тому я. Сестри їздили в Польщу, своїх дітей залишали на мене. Вони потім казали: «Перший вірш малі вивчили з тобою». Я тому й вижила, що рідні мене витягували. Мама ходила по організаціях і просила грошей. Тоді навіть мені поставили кардіостимулятор, а лише через три дні ми змогли заплатити. Самі дивувалися: «Як ви не боялися, а якби ми вас обманули?». А нам кажуть: «Ми вас не перший рік знаємо».

«Вам залишилося десять місяців»

— У 2013-му мені стало зовсім погано, — ​розповідає Майя. — ​Померли вже ті львіські кардіохірурги, і мені не було до кого звернутися. У сестри був знайомий лікар у Львові, і ми поїхали до нього на консультацію. При обстеженні виявили, що вени забиті і треба їх прочистити, щоб можна було поставити новий кардіостимулятор. Це означало операцію з повною зупинкою серця. Сестри Світлана та Галя із сім’ями побрали кредити: тоді долар був значно дешевший, а віддавати доводиться ще й зараз. Операція тривала 11 годин, робили її дві бригади лікарів. Вени стали як желатинові, і вони довго не могли завести серце. Син вчився у Дублянах і привів своїх друзів-студентів, щоб зробити переливання крові. Все це обійшлося у 100 тисяч.

Життя Майї отак і протікає: від заміни до заміни кардіо­стимулятора старого на новий. І ціни на них щоразу зростають.

Той кардіостимулятор пропрацював 6 років і 10 місяців. Як тільки сказав лікар, що він передчасно зносився і залишилося жити десять місяців, Майя Філь заледве не впала. Новий коштував 3 тисячі доларів.

— Як я вийшла з лікарні, вже не пам’ятаю, — ​говорить жінка. — ​Тільки чула слова: «Ви 36 років кардіозалежна, у вас пульс без кардіостимулятора взагалі не працює». Прийшла додому, сіла на кухні і плачу. Я ще й попередніх боргів не погасила. Де ж узяти гроші? Морально важко просити їх у людей. Але ініціативу взяли в свої руки друзі з Ратнівської організації інвалідів. Марина Мажула — ​чемпіонка світу з параканое, майстер спорту міжнародного класу — ​поширила оголошення про збір коштів у фейс­буці. Відчувала підтримку й багатьох інших людей з інвалідністю. Декотрі приносили гроші просто до хати. Я всім-всім дякую!

«Була, як кімнатна рослина, а ці люди навчили мене жити»

Валентина Коротинська весь час залучала Майю Філь до Ратнівської організації інвалідів, яку очолює. Тепер пані Майя й сама бере активну участь у громадському житті, керує жіночою радою. Схвалювали це й батьки, які, на жаль, відійшли вже у засвіти.

— Знайомство з людьми з організації інвалідів просто перевернуло мій внутрішній світ, — ​із вдячністю каже Майя Петрівна. — ​Я була як кімнатна рослина, нікуди не ходила сама, постійно хтось зі мною був. Завжди комплексувала з приводу своєї хвороби. А тут я побачила, як вони вміють радіти життю.

​Я була як кімнатна рослина, нікуди не ходила сама, постійно хтось зі мною був. Завжди комплексувала з приводу своєї хвороби.

Вісім місяців тому ратнівчанці зробили чергову операцію у кардіологічній клініці хірургії серця та судин на Львівщині. Тепер вона кожні пів року перевіряє кардіо­стимулятор, чого раніше не було. Однак через сім років їй знову треба думати про новий. А на сьогодні ще не виплачено більше 60 тисяч кредиту.

…У Майї Філь озивається гучною мелодією у кишені телефон. «Син», — ​каже радісно. (Петро пройшов АТО на Сході країни, чотири рази служив за контрактом.) Ми прощаємося. Відійшовши метрів двадцять, я спиняюся й озираюся. Жінка зі своїм вистраждалим серцем загубилася вже у натовпі. Серцем, яке пульсує від батарейки.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.

Telegram Channel