Чи не пішов туберкульоз із лікарняних палат у «підпілля»? - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.71 € 33.08
Чи не пішов туберкульоз із лікарняних палат у «підпілля»?

Черговий «мозковий штурм» генеральний директор Іван Низкогуз проводить із головною медичною сестрою Галиною Мельник, медичним директором Наталією Чурсіною та завідувачкою відділення амбулаторного лікування Еліною Драчинською.

Фото Олександра ФІЛЮКА.

Чи не пішов туберкульоз із лікарняних палат у «підпілля»?

У Волинському обласному фтизіопульмонологічному медичному центрі нині в стаціонарі перебуває всього 84 пацієнти. А ще 4 роки тому зимової пори тут їх було понад 400. Завжди після Різдвяних свят у лікувальному закладі починалися «жнива»: зверталися по допомогу знеможені чоловіки-заробітчани, холод приганяв безхатьків із сухотами, виявляли сімейні вогнища недуги… Зараз, якщо вірити статистиці, рівень захворюваності різко знизився. Але таке благополуччя виглядає мнимим

Коронавірус відволік увагу від палички Коха

За даними ВООЗ, близько 23% випадків туберкульозу в Україні не виявляють (за оцінками експертів, майже 30%). Так було у попередні роки. Нині ж цей відсоток став ще вищим: пандемія COVID 19 «перетягнула» на себе і ресурси, і зусилля медиків, а карантинні обмеження не давали людям змоги відвідувати лікарів і вчасно обстежуватися.

Не менш серйозним випробуванням стало й реформування мережі протитуберкульозних закладів: різка оптимізація служби, зміна підходів до лікування хворих. Тепер уся робота з надання допомоги потерпілим від палички Коха зосереджена у стінах однієї лікарні, що на вулиці Львівській у Луцьку. Нині тут нова вивіска — ​«Волинський фтизіопульмонологічний центр».

Така ситуація не тільки на Волині. В усіх областях водночас закрили чимало лікувальних і санаторних закладів фтизіатричного профілю. Але у нас цю роботу розпочали активніше і раніше, ніж в інших регіонах.

— Я розумів, що утримувати громіздку й неефективну систему не раціонально. Краще подбати про поліпшення умов, сучасне обладнання, забезпечення вимог інфекційного контролю в єдиному центрі. І це було правильне рішення. Ми провели оптимізацію, із 435 працівників у нас залишилося 197, але на функціонування закладу і якість лікування це не вплинуло, — ​розповідав генеральний директор Волинського фтизіо­пульмонологічного медичного центру Іван Нискогуз, показуючи, що вдалося зробити колективу за минулий рік.

Фтизіатричну службу на місцях згорнули. А у працівників первинної ланки медицини до боротьби з туберкульозом руки не завжди доходять та й досвіду ще нема.

Новим ліфтом, без якого тут бідували десятиліттями, піднімаємося у відділення. Головне, на чому акцентують увагу і хворі, й персонал: тепер тут менша загроза внутрілікарняного зараження, пацієнти із мультирезистентною (стійкою до ліків) формою, «свіжовиявлені», «паліативні» (невиліковні) та інші категорії недужих не «перетинаються», перебувають ізольовано. Ми оглядаємо «зелену зону» з окремим входом для працівників: тут переодягаються, оформляють «історії хвороб»… Нам демонструють нещодавно облаштовану актову залу і кабінети для занять, де мають проводити навчання. Ну а спеціалізоване відділення для ув’язнених із туберкульозом, де передбачено й окрему кімнату для охорони, і безпеку та комфорт для пацієнтів, нагадує лікарню у Феофанії.

На черзі — ​ремонт четвертого поверху, який зараз стоїть пусткою. Адміністрація центру розраховує на допомогу з обласного бюджету, але шукає і внутрішні резерви.

— Рахуємо кожну гривню, ощадливо використовуємо енергоносії. І гроші, які зекономили, скоротивши більш як удвічі кількість працівників, не проїли. Придбали нове УЗД-обладнання, купуємо сучасний рентген­апарат, відеобронхоскоп. Навесні, коли стартував другий етап медичної реформи, була складна ситуація з виплатою зарплат, колектив навіть до Президента звертався. Нині боргів з оплати праці нема, хоча у завтрашньому дні важко бути впевненим: невідомо, скільки коштів із квітня виділятиме нам НСЗУ, — ​каже Іван Нискогуз.

Випив таблетки і надіслав відеозвіт…

У 2017-му на обліку у фти­зіатрів перебувало 890 волинян, торік кількість зареєстрованих хворих зменшилася до 440. Частину людей вилікували, частину врятувати не вдалося, а головне — ​ніхто не знає відповіді на запитання, скільки потерпілих від палички Коха не потрапило в поле зору медиків.

Фтизіатричну службу на місцях згорнули. А у працівників первинної ланки медицини до боротьби з туберкульозом руки не завжди доходять та й досвіду ще нема.

— Ми просимо сімейних лікарів пропонувати людям спеціально розроблену анкету, якщо на 10 поставлених запитань є 2 позитивні відповіді, значить, потрібне обстеження. Але навіть така елементарна робота не проводиться, не кажучи вже про забір мокротиння від осіб із підозрою на туберкульоз. Наприклад, у Луцьку торік сімейні лікарі не виявили жодного хворого нашого профілю. А от із центром первинної медичної допомоги у Локачах вдалося налагодити співпрацю. Якби скрізь так, то було б менше важких, запущених випадків, — ​з уболіванням говорить Наталія Чурсіна, медичний директор фтизіопульмонологічного центру.

У хірургічному відділенні порядкують старша медична сестра  Вікторія Моклиця та медсестра Аліна Коржановська.
У хірургічному відділенні порядкують старша медична сестра Вікторія Моклиця та медсестра Аліна Коржановська.

 Змінилися й критерії відбору для госпіталізації, і терміни лікування у стаціонарі. Тепер в Україні діють правила, розроблені згідно з рекомендаціями ВООЗ. Якщо раніше пацієнти перебували у протитуберкульозних закладах місяцями і навіть роками, то нині прийнято вважати, що знебацилити їх можна за два-три тижні, а надавати хворим допомогу доцільніше амбулаторно.

Чи виправданий такий підхід у наших умовах? Не секрет, що часто паличка Коха вибирає своїх жертв серед соціально неблагополучних верств — ​людей з алкогольною залежністю, безхатьків, колишніх засуджених, наркоманів, ВІЛ-інфікованих. Змусити багатьох із них відповідально ставитися до лікування навіть в умовах стаціонару нелегко, а пити таблетки вдома — ​і поготів, тим більше, що у декого з хворих нема даху над головою й засобів для існування.

У Луцьку таких беруть під опіку патронажні медсестри, які працюють у фтизіопульмонологічному центрі. Їхнє завдання — ​«покласти ліки підопічним у рот». Беруть на свої плечі ці обов’язки і працівники Червоного Хреста, і громадські організації, але зрозуміло, що домогтися стовідсотково ретельного виконання призначень не завжди можливо.

— Сьогодні у нашому розпорядженні є найсучасніші препарати від туберкульозу, які хворі одержують безкоштовно. Заклад підписав угоди з Центром громадського здоров’я та з Інсти­тутом фтизіатрії й пульмонології щодо запровадження коротких схем лікування: якщо раніше пацієнт із мультирезистентною формою захворювання мусив приймати таблетки два роки, то нині цей термін зменшується до 9 місяців. Але головна вимога — пунктуальність і дисципліна. Якщо процес не контролювати, є загроза того, що розвинеться стійкість до препаратів і ми матимемо такі форми туберкульозу, від яких не буде порятунку, — ​застерігає Наталія Чурсіна.

На жаль, підстави для тривоги очевидні. Далеко не всі хворі готові виконувати вимогу: випив таблетки — ​надіслав відеозвіт. Не завжди вдається забезпечити ефективний супровід. А чіткої вертикалі, згідно з якою недужого можна було б передати «з рук у руки» не існує.

Читайте також: «З пришитою ногою ходжу, пораюсь, хліб печу…»

Тому й нема нині причин радіти поліпшенню показників, адже можна припустити, що туберкульоз пішов у «підпілля», а це з часом зробить його значно небезпечнішим.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.