Кохання, яке долає мовні бар’єри: історія заробітчанки, яка випускає україномовну газету в Італії - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.91 € 33.15
Кохання, яке долає мовні бар’єри: історія заробітчанки, яка випускає україномовну газету в Італії

Одне із перших фото Маріанни в Італії.

Фото з фейсбук-сторінки Маріанни Сороневич.

Кохання, яке долає мовні бар’єри: історія заробітчанки, яка випускає україномовну газету в Італії

Маріанна Сороневич зі Львівщини працює головним редактором видання «Українська газета в Італії»

- Нещодавно мне запитали, як я справлялася із італійською мовою, коли тільки приїхала в Італію. Це було понад 15 років тому, я лише отримавши диплом університету Львівської політехніки, приїхала в Італію «на два-три місяці», які пізніше розтягнулися на роки, розповідає власну історію Маріанна Сороневич. - Маючи намір залишатися в цій країні такий малий проміжок часу, я особливо не докладала зусиль для вивчення мови. У перші місяці я знала італійську дуже мало, на рівні небагатьох побутових фраз.

У моїй валізі був початковий курс «Єшко» (пригадуєте таку дистанційну школу?) та невеликий томик словника.

Протягом тижня, аж поки у мене не було єдиного вихідного дня, ми спілкувалися по СМС, які я перекладала із словником, а потім – писала відповідь.

Ці книжки допомагали мені потрохи освоювати граматику простих фраз та поповнювати словниковий запас. А що саме головне – хоч трохи розуміти що від мене хочуть мої роботодавці.

Працювати довелося далеко за Римом, серед гір і полів засаджених ліщиною. У віллі на віддаленому краю села, де навіть покриття мобільного зв’язку було слабке, я почувався справді ізольованою від усього знайомого.

Щоб підтримувати зв’язок зі світом, мені порадили купити сім-картку Vodafone, яка надавала найкраще покриття по усій Італії.

94-річна бабуся за якою я доглядала, була небагатомовною. У мене залишилися про неї найкращі спогади. Вона весь день сиділа на дивані та читала газету «Corriere di Como» – міста у якому провела все своє життя, перед тим, як переїхати в Лаціо.

Вона забороняла звертатися до неї «сіньйора», просила кликати просто – Анна. Бабуся розповідала мені про свою молодість. Ці короткі історії постійно повторювалися, тому, врешті-решт, я зрозуміла про що вона веде мову.

Деколи, намагаючись хоч якось із нею спілкуватися, я вишукувала переклад слів і складала прості фрази: «Анно, хочеш дивитися телевізор?», «Анно, ідемо погуляємо у саду». Отак, потроху, італійська мова ставала для мене все зрозумілішою.

Усе помінялося кардинально, коли я познайомилася із хлопцем, який пізніше став моїм чоловіком. Як не дивно, здавалося, що з ним мовного бар’єру не існує. Жестикулюючи та користуючись словником ми чудово розуміли одне одного. Я досі дивуюсь, коли згадую ті часи. Це, мабуть, означало, що він був для мене саме тією, особливою людиною.

Тоді інтернет-зв’язок ще не був поширений. Протягом тижня ми могли лише телефонувати один одному, чи писати СМС.

Зважаючи на мій рівень володіння мовою, телефонувати мені практично не було сенсу. Тому протягом тижня, аж поки у мене не було єдиного вихідного дня, ми спілкувалися по СМС, які я перекладала із словником, а потім – писала відповідь.

Якби в той час уже існували відеодзвінки, це, безумовно, значно спростило б наше життя.

Він став для мене стимулом дуже швидко вивчити мову, а пізніше – прийняти рішення назавжди залишитися в Італії.

Читайте також: Нещасливе кохання переслідувало Лесю Українку все життя