Коли відкопали дитячий садочок, дехто з рятувальників зійшов з розуму... - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.73 € 33.28
Коли відкопали дитячий садочок, дехто з рятувальників зійшов з розуму...

Події на Куренівці розгорталися, наче за сценарієм фільму жахів.

Фото із сайту unn.com.ua.

Коли відкопали дитячий садочок, дехто з рятувальників зійшов з розуму...

Куренівські Помпеї заживо похоронили тисячі людей

60 років тому, 13 березня 1961-го, в Києві сталася одна з найбільших техногенних катастроф, яку радіостанція «Голос Америки» назвала «Помпеями ХХ століття». О 8:30 ранку, коли люди поспішали на роботу, вода з дамби Бабиного Яру, яка почала руйнуватися ще о 6:45, затопила проїжджу частину, перекривши рух. Утворився затор, який ставав усе більшим. Міліція намагалася роззосередити транспорт і людей, але ситуація вже виходила з–під контролю. Подальші події розгорталися за сценарієм фільму–катастрофи

Велетенський брудно-сірий вал стрІмко нісся згори

Руйнівну потугу води посилював величезний перепад на першій дамбі, висота якої становила 25 метрів. О 9:20 близько 700 тисяч кубометрів рідкої пульпи пробили земляні огорожі резервуарів — і 14–метровий смертельний вал рідкої пульпи шириною 20 м зі швидкістю 5 м/с понісся на Куренівку. Він розділився на дві частини: одна потекла вулицею Теліги, зупинившись на території трамвайного депо, друга — з обриву вниз, повз Кирилівський монастир, повністю затопивши стадіон «Спартак» і Кирилівську вулицю (тоді Фрунзе). Селевий потік знищував усе на своєму шляху, перевертав і відносив автомобілі, трамваї, валив стовпи електричних мереж, рвав дроти…

Селевими потоками знищено 68 житлових будинків і 13 адмінспоруд, знесено цвинтар, затоплено два заводи,  дві лікарні та пологовий будинок.
Селевими потоками знищено 68 житлових будинків і 13 адмінспоруд, знесено цвинтар, затоплено два заводи, дві лікарні та пологовий будинок.

 Як згадували свідки, було враження, що небо раптом потемніло. Стовп лінії електропередач упав на заблокований автобус, і той, спалахнувши, мов свічка, вибухнув. Урятуватися вдалося лише кільком пасажирам. Очевидці назавжди запам’ятали молоду маму, яка на гребені пульпи намагалася втримати малюка — і це при швидкості 5 м/с. Хвилею знесло трамвайний вагон — його вагоновожата Ліда Лавриненко в той день відзначила своє двадцятиліття, а за кілька днів мало відбутися її весілля. Вибухнув газорозподільний пункт. За мить усі машини, заблоковані внизу Подільського спуску, опинилися під триметровим шаром бруду.

«Ми почули наростаючий гуркіт, ніби й земля тремтіла. У вікно побачили велетенський брудно–сірий вал, що стрімко нісся згори. Квапливо хапали дітей і бігцем виносили їх на дах. Врятувалися всі — бо будівля стояла трохи вище вулиці Фрунзе з іншого боку Яру. А от садок навпроти знесло повністю — ніхто не вижив», — згадувала Таїсія Капуста, яка тоді працювала медсестрою у дитсадку на Куренівці.

Свідки розповідали, що коли відкопали цей дитячий садочок, то дехто з рятувальників від побаченого відразу зійшов з розуму: три групи дітей сиділи за столиками разом із виховательками. Точніше, те, що від них залишилося.

Коли один із солдатів узявся за мою руку, я вчепилася мертвою хваткою і вже не відпускала

Хвиля накрила і трамвайне депо імені Красіна — дивом уцілів гуртожиток. Однак 52 співробітники навіки лишилися на своєму робочому місці. Коли їх відкопали, судмедекспертиза довела, що дехто був живим ще 3–10 днів.

«У депо вижили тільки троє — я, Тала Мазуркевич та Яша, який заліз на дах. Як йому це вдалося, досі ніхто не може зрозуміти, — згадувала киянка Римма Бузиновська. (Її, завалену в підстанції депо, через шість годин знайшли колеги, помітивши, що із пульпи стирчала тільки рука). — Стоячи в землі, я почула їхню розмову і почала стогнати. Жора Невгат кинувся до солдатів — їм самим забороняли відкопувати людей. Коли один із них узявся за мою руку, я вчепилася мертвою хваткою і вже не відпускала. Навіть не знаю, як вижила. Вода підходила до рота, я пила її, щоб не захлинутися. Мене діставали три години. А мама, почувши про трагедію, вже збирала гроші на похорон — їй тільки на другий день зателефонували з лікарні і повідомили, що я жива».

Багато людей навіки залишилися вмурованими в затверділу селеву масу, на якій спішно потім побудували нові «хрущовки».

Частину тіл так і не ідентифікували. Загалом під шаром глини, що швидко тверділа, опинилося близько 30 гектарів. Було знищено 68 житлових будинків і 13 адміністративних споруд. Повністю знесено Копилівський цвинтар, затоплено два заводи, дві лікарні та пологовий будинок. Багато людей навіки залишилися вмурованими в затверділу селеву масу, на якій спішно потім побудували нові «хрущовки».

Офіційно загинуло 145 осіб, хоча, за підрахунками істориків, жертв у десятки разів більше. А за словами одного з представників КДБ, відповідального за облік трупів, лише на кінець березня їх було відкопано 2800.

Підрозділи міліції, військових і КДБ відразу після трагедії оточили щільним кордоном Куренівку. Відімкнули міжміський зв’язок. Лише через кілька днів у газеті «Вечірній Київ» з’явилася невеличка замітка про катастрофу. Щоб приховати реальну кількість жертв, влада заборонила хоронити людей на одному цвинтарі, вказували різні дати і причини смерті.

На всі тривожні сигнали влада відповідала, що «ситуація під контролем»

Винним у катастрофі дослідники називають голову міськвиконкому Олексія Давидова, який за наказом Микити Хрущова підписав рішення заповнити Бабин Яр відходами виробництва Петровських цегляних заводів. За 10 років туди закачали понад 4 млн куб. м пульпи, більшу частину — 3 млн 191 тис. куб. м — у приярок №3. Намив сягав 30 метрів у висоту, а загальна площа — понад 1 кв. км! Але найстрашніше — дамбу, яка втримувала всю цю масу, було збудовано не бетонною, як передбачав проєкт, а земляною.

Читайте також Пройшов у шинелі пів Європи й побудував нововолинські шахти​.

У 1957–му начальник Спеціальної інспекції Подільського району Максим Глущенко повідомляв про аварійність споруд у Бабиному Яру. Уже тоді вода з піском час від часу затоплювала сусідні території. Трагедія могла статися будь–якої миті, та закачування пульпи не припиняли. Коли у лютому 1961–го люди почали помічати, що стіни дамби помережені тріщинками, до кабінету Давидова потяглися вервечки «ходаків». На всі тривожні сигнали влада відповідала, що «ситуація під контролем». Штаб цивільної оборони теж знав про можливість прориву дамби, але навіть не почав відселення мешканців iз району можливої катастрофи — партійні чиновники заборонили «сіяти паніку» в надії, що все минеться. Подейкують, що коли Давидов почув про «куренівську трагедію» і її наслідки, — посивів за кілька годин. І що згодом він не помер від серцевого нападу, а скоїв самогубство.

Перша офіційна панахида за загиблими відбулася лише у 1991–му. Нині на місці Куренівської трагедії є пам’ятний знак і невеличка капличка. У 2006–му пам’ятник поставили і біля самого Бабиного Яру. Пізніше біля підніжжя Кирилівської церкви було встановлено хрест на спомин про киян, які загинули у страшній катастрофі.

Ольга ВЕКЕРИК.