Перша шлюбна ніч українців: чому після неї на наречену могли одягнути ярмо - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.76 € 33.49
Перша шлюбна ніч українців:  чому після неї на наречену могли одягнути ярмо

«Кохана, час іти в комору».

Фото із сайту topwedding.com.ua.

Перша шлюбна ніч українців: чому після неї на наречену могли одягнути ярмо

За традиційними віруваннями нашого народу, перша статева близькість мала відбутися виключно після весілля, у першу шлюбну ніч. Та, здавалося б, така інтимна справа колись не була справою лише двох

У коморі визначали — «чесна» чи «товчена» була молода

У середині ХІХ століття та аж до початку ХХ століття в деяких регіонах України (на Київщині, Полтавщині, Чернігівщині, Поліссі, Слобожанщині та інших) діяв обряд «комора» — перевірка нареченої на цноту. Його назва пішла від назви господарчої споруди для зберігання зерна, харчів, речей і господарського начиння. Саме в коморі (з соломи, ряден та простирадл) стелили першу шлюбну постіль молодим. Сюди їх відправляли у неділю ввечері після частування, перед тим ретельно перевіривши наречену: чи не сховала вона в одязі, волоссі або деінде гострі предмети, щоб зімітувати дефлорацію (розрив цілісності дівочої пліви). Здебільшого огляд робили старші, заміжні жінки з боку нареченого — «свашки». Після обшуку молодих залишали в коморі на самоті, а присутні очікували на результат: «чесна» молода чи ні.

Нареченим давали на виконання подружнього обов’язку 5–30 хвилин — виключно для того, щоб здійснити акт дефлорації. Про ніч кохання мова просто не йшла, адже молодий мав якнайшвидше «добути калину» й продемонструвати доказ «чесності» своєї дружини. Та часто навіть у ці пів години, відведені нареченим, їм не давали спокою. Так, біля дверей могли чатувати родичі молодого, свашки, періодично запитуючи: «Чи вже?»

Після перевірки шлюбного ложа починалась кульмінація весілля й мала вона два сценарії. Якщо наречена виявлялася цнотливою, забава набувала нечуваної загальної радості й проходила з особливим піднесенням, співами і танцями. Символами дівочої цноти на «чесному» весіллі були предмети червоного кольору. Зокрема, такими стрічками та калиною прикрашали хліб, молоду та гостей. На стіл ставили червоне вино, солодку настоянку на червоних ягодах. Колір крові виступав символом цнотливості, який до того ж поєднувався із солодким смаком — символом жінки та її сексуальної активності.

Подекуди для засудження «нечесної» ставили порожню ступу перед тещею, водили наречену навколо ступи або простягали їй товкач. Ступа й товкач символізували статеві органи і злягання.

Саму сорочку «з доказом» або шматок червоної матерії урочисто проносили селом або вивішували біля будинку, аби всі люди знали, що молода «чесною вийшла». На Чернігівщині й Сумщині закривавлену річ носили на тарілці, а на Поліссі вона найчастіше була замінена іншими символічними речами: червоною стрічкою, хусткою, запаскою, корогвою тощо.

Червоний колір ставав свідченням «чистоти» нареченої перед молодим і його родом. Це і зобразив Микола Пимоненко на своїй картині «Весілля в Київській губернії» у 1891 році.
Червоний колір ставав свідченням «чистоти» нареченої перед молодим і його родом. Це і зобразив Микола Пимоненко на своїй картині «Весілля в Київській губернії» у 1891 році.

 Зовсім інакше продовжувалось весілля, коли наречена виявлялася «нечесною», тобто такою, що втратила цноту до шлюбу. Гості починали усіляко принижувати, насміхатися над молодою, її батьками і родом. Символами «нечесності» були діряві предмети, які уособлювали зіпсованість, уживаність, непридатність. Аби виявити презирство, готували пиріжки з попелом, товченим маком — щоб показати, що дівчина вже була «товчена», або примушували саму молоду товкти мак. На наречену, її батьків, сватів одягали ярмо, таким чином поведінку гулящої уподібнювали до поведінки тварин. Подекуди для засудження «нечесної» ставили порожню ступу перед тещею, водили наречену навколо ступи або простягали їй товкач. Ступа й товкач символізували статеві органи і злягання. Серед найпоширеніших покарань за втрату цнотливості до шлюбу — вдягання хомута на наречену, її батьків та сватів.

Якщо молодий не міг «добути калину», його заміняв «старший дружко»

У ті часи люди вірили, що «чесна» молода приносила в нову родину добробут, багатство, родючість, впливала на плідність худоби, врожаї. «Нечесна» ж — навпаки, усілякі нещастя та біди не лише новій родині, а й усій громаді. Тому громада слідкувала за дотриманням встановлених правил і, якщо їх порушували, намагалася покарати дівчину, щоб запобігти ймовірному нещастю.

Однак випробування під час першої шлюбної ночі проходила не лише наречена, а й наречений, який мав продемонструвати свою сексуальну силу, здатність «здобути калину» і, заволодівши дівчиною, показати домінування над нею. Якщо ж він не міг довести свою статеву спроможність і «сходив з дистанції», то таке право надавалося «старшому дружкові» — кровному родичу з боку молодого. Окрім того, «калину» могли добувати й пальцями. Цю процедуру здебільшого проводили «свашки».

Отже, можна припустити, що не мало значення, хто буде першим у нареченої — законний чоловік, пан (за правом першої ночі), дружко чи її позбавлять цноти пальцями; головне — продемонструвати родині чоловіка, що вона цнотлива. Цей архаїчний обряд красномовно свідчить про перевагу колективного над індивідуальним: жіноче тіло не належало самій жінці, не належало воно навіть її чоловіку, воно належало роду молодого! Саме тому наречену перед статевим актом ретельно обдивлялися представниці родини чоловіка (аби вона не заховала нічого гострого й не зімітувала цноту), а нареченого заміняв дружко, який був близьким кровним родичем молодого, тобто обидва були представниками одного роду. Саме кровні родичі нареченого контролювали та перевіряли результати: цнотлива молода чи ні.

«Здобути» кров у будь–який спосіб, навіть неприродний, саме під час весілля, можливо, було ритуальною пожертвою роду чоловіка, що мала відбутися виключно в межах сакральної обрядодії, яким було весілля. Дефлораційна кров, на відміну від менструальної, наділялася неймовірно позитивною символікою багатства, добробуту, родючості, а дівчина, яка входила в новий рід чоловіка, символічно мала «окропити» нею присутніх та все господарство. Окрім того, ритуал дефлорації символізував правильний перехід з однієї вікової категорії в іншу: від дівчини до жінки. «Нечесна» наречена переходила у стан жіноцтва «неправильно», тобто, за тогочасними поглядами, порушувала усталені правила, за що й мала бути покарана.

Ірина ІГНАТЕНКО, кандидатка історичних наук, етнологиня, доцентка історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Джерело: ВВС News Україна.

Читайте також: «Кількість шлюбів у чоловіків можна прочитати по волоссю…».


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.