«Ти достойна троянд», – волинянин своїй дружині, яка народила йому четвірку дітей - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.73 € 33.28
 «Ти достойна троянд», – волинянин своїй дружині, яка народила йому четвірку дітей

Жінка, яка стала для свого чоловіка його світом.

Усі фото з особистого архіву родини МАРТИНЮКІВ.

«Ти достойна троянд», – волинянин своїй дружині, яка народила йому четвірку дітей

Подружжя Мартинюків із Ківерців, що на Волині, — ​з числа тих молодих пар, де з роками почуття лише міцніють. Де чоловік каже про дружину: «Це мій світ. Моя Олена — ​найкраща жінка на землі. А діти, подаровані нею, — ​неоціненне багатство». Він був вдячний їй за їхнього старшого сина. Ця вдячність потроїлася, коли сім’я враз стала багатодітною — ​поповнилася ще одним синочком і двома донечками

«Отець Іван, який нас вінчав, похрестив і всіх наших малят»

Їдучи в Ківерці, наперед уявляла, що побачу заклопотану і втомлену маму, у якої росте трійня. А мене зустріла мила, усміхнена і по-дівочому струнка молода жінка, яка зовсім не вписувалася в такий стереотип. І відразу скажу, що перше враження у подальшому спілкуванні ні на йоту не змінилося. Це був той випадок, коли все почуте засвідчувало: ти потрапила в дім, де живе велика любов, яку діти лише зміцнюють.

Звичайно, передусім ми говорили про те, як зародилося їхнє кохання. Олена розповіла:

— Ми познайомилися з Василем, коли я була ще школяркою-старшокласницею. В одній компанії святкували Новий 2004 рік. Ніяких побачень після цього ще не було — ​просто часто відпочивали разом зі спільними друзями. Зустрічатися почали лише згодом.

Судячи з того, що одружилися Мартинюки, коли Олена мала вже 22 роки (Василь на рік старший), ці зустрічі затягнулися. Була навіть тривала перерва у їхніх стосунках.

Перед кінотеатром «Промінь» у Луцьку це було. Василь, припавши на одне коліно, з трояндами в руках сказав, що любить. 

— І якби не наполегливість Василя, — ​каже жінка, — ​то ми б, може, і не одружилися. Мене із самого початку трохи відштовхувало те, що він занадто мене любив. Мій майбутній чоловік був ревнивий, хотів, щоб ми всюди ходили разом. А коли тобі 20, то здається, що ще рано бути чимось зобов’язаною. До цього треба дорости…

Про освідчення пам’ятний спогад:

— Перед кінотеатром «Промінь» у Луцьку це було. Василь, припавши на одне коліно, з трояндами в руках сказав, що любить. А я, до речі, аж перед самим нашим весіллям (тобто минуло ще зо два роки) зізналася у своїх почуттях. Це сталося тоді, коли зрозуміла, що Василь — ​моя людина, з якою хочу бути все своє життя.

Такими крихітками були Поліна, Вероніка і Вадим у перші тижні  навесні 2018-го...
Такими крихітками були Поліна, Вероніка і Вадим у перші тижні навесні 2018-го...

 Настав час, коли їхні батьки натякнули, що, мовляв, досить уже тих зустрічей — ​пора одружуватися. А оскільки Олена й Василь на той час все одно були майже завжди разом, то, як пригадує сьогодні жінка, поїхала зі старшою сестрою до Луцька й купила білу сукню.

І якщо зазвичай уже після торжества наречені вирушають у весільну подорож, то вони вирішили відпочити на морі ще до одруження. Повернулися, як мовиться, з корабля — ​на бал. 17 жовтня 2010-го було весілля. Отець Іван повінчав їх у соборі міста Ківерці. Він і всіх їхніх дітей хрестив, став для Мартинюків сімейним духівником.

«Ти тільки не плач, усе в нас буде добре»

При всіх серйозних намірах на сімейне життя, народження первістка подружжя відкладало «на потім». І їхній старший син Артем з’явився на світ аж через 5 років після весілля.

— Василь відразу був налаштований на поповнення сім’ї, — зізнається Олена. — А мені хотілося здобути вищу освіту, зробити кар’єру. Вчилася на фінансового менеджера, потім уже заочно — ​на педагога логопеда-психолога, вважаючи цю спеціальність цікавішою. А коли через чотири роки, працюючи у ківерцівському дитячому будинку «Сонечко», одержала другий диплом, то зрозуміла, що чекаю дитину — ​нашого Артема.

Мені хочеться почути про той день, коли Олена дізналася, що її друга вагітність — ​багатоплідна. Аж трійня!

... а тепер це уже хороша компанія для старшого братика Артема.
... а тепер це уже хороша компанія для старшого братика Артема.

 — Це й досі пам’ятається, — ​каже жінка. — ​Ми поїхали до Луцька, у кабінет ультразвукової діагностики неонатального центру обласної дитячої лікарні. Знаючи, що і в моїй родині, і в чоловіковій були близнята, думала: «Хоч би не двійня». Серце щось передчувало. І недарма. Лікар В’ячеслав Фоменко довго дивився на монітор. Я почала переживати. Ще більше захвилювалася, коли він покликав до себе колегу. Лежу і, як то мовиться, сивію, бо в голові різні страхи про дитячу патологію, яку виявляють під час вагітності. І тут Фоменко каже: «У вас — ​трійня». У мене покотилися сльози. Не те що злякалася — ​просто було якесь панічне відчуття: як це все має бути? Василь, який сидів поряд і тримав мене за руку, заспокоював: «Лєна, ти тільки не плач. Усе в нас буде добре». Хоч сам, бачу, аж побілів. Але ж тримався — ​мужчина!

Олена з першої миті нашої зустрічі здалася найбільшою оптимісткою серед мам, котрі ростять трійню.

13 березня 2018 року завдяки кесаревому розтину на світ з’явилися їхні Поліна, Вероніка і Вадим (так назвали немовлят). Чи дуже важко з трьома дітьми? Коли про це зайшла мова, Олена висловилася так:

— Я зараз можу говорити, що з першою дитиною, нашим старшим сином, було легше фізично, але важче емоційно. Бо через усе треба було пройти вперше. Звичайно, коли ​відразу трійня — то без досвіду це дуже складно. Таким батькам співчуваю.

Читати також: Так хочеться бути у парі. Оголошення служби знайомств

«Моя Олена — ​це мій світ»

Олена і Василь Мартинюки у шлюбі одинадцятий рік. Вони відзначили вже трояндове весілля. І приємно було почути від жінки, що з часом їхні почуття не вбиває щоденна рутина — ​вони ще міцніші. Чоловік-романтик (а саме так Олена не раз називала свого Василя) був вдячний їй, коли подарувала старшого сина. Ця вдячність потроїлася, коли у сім’ї з’явилися Поліна, Вероніка і Вадим. Як колись він освідчувався з трояндами, так і досі ці квіти дарує дружині.

— А мені більше подобаються ромашки, — ​усміхається Олена. — ​І перші роки я чоловікові говорила про це, але він уперто не реагував на моє «Подаруй щось простіше». І якось я від нього почула слова, які все поставили на своє місце: «Є різні жінки, і вони заслуговують різних квітів. Ти достойна троянд. І я даруватиму тобі тільки їх». Після цього подумала: «Ну що ти ще хочеш від свого чоловіка? Заспокойся…». Зрештою, звикла, що в мене не може бути інших квітів.

Я вже говорила, що Олена з першої миті нашої зустрічі здалася найбільшою оптимісткою серед мам, котрі ростять трійню, про яких свого часу розповідала на сторінках газети. І цей оптимізм, думаю, не лише завдяки тому, що, маючи одну дитину, вже емоційно була готова до складнішого випробування. Відчуття того, наскільки вона є коханою, — ​теж велика «підмога». Коли запитала Василя, ким для нього є його дружина, то почула:

Щасливий весільний день, коли народилася сім’я Мартинюків.
Щасливий весільний день, коли народилася сім’я Мартинюків.

 — Це мій світ. Моя Олена — ​найкраща жінка на землі. А діти, подаровані нею, — ​неоціненне моє багатство. Скільки вистачить у мене сил, буду трудитися і забезпечувати їх…

А ще чоловік сказав, не знаючи, що я це чула вже від Олени:

— З роками, буває, в молодих пар почуття витісняються звичкою. У нас цього нема — ​наша любов ще міцніша.