«Тато напрокат», або П’ятниця, тринадцяте… - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.91 € 33.15
«Тато напрокат», або П’ятниця, тринадцяте…

«Дівчинка Марека любила. І сумувала, що тато приходить рідко».

Фото із сайту heroine.ru.

«Тато напрокат», або П’ятниця, тринадцяте…

Діна завжди вмикала телевізор, коли збиралася на роботу. По-перше, створювалося відчуття, що не сама в квартирі. Та й почути щось цікаве можна

Тож, смакуючи кавою, слухала ранкові новини. Ведучий не забув нагадати, що сьогодні — ​п’ятниця, тринадцяте число. І в цей день можна очікувати різних трафунків та несподіванок. А його колега, пожартувавши над забобонами цього дня, почала розповідати про гормон щастя.

Щастя… Воно примарне, непостійне, зрадливе. Діна у цьому переконалась. Воно вислизнуло з її рук, наче в’юнка рибина.

…Вона кохала Маркіяна. Годила йому. Мареком називала. А краще було б «марцовим котом».

Крім вроди та вміння зваблювати дівчат, у Марека більше нічого не було. А тому хотів гарно прилаштуватися, аби не думати про проблеми дня насущного. І такою кандидатурою для цього виявилась Діна.

У Марека були «кохані» дівчата. Але вони хотіли не лише вродливого кавалера, а й вигоди. Матеріальної. А з нього що візьмеш? Хіба на каву запросить і квіти подарує. У Діни був достаток. Батьки постаралися. Та й сама гарну роботу мала. Тільки чомусь із кавалерами не щастило. А тут такий красень…

Був ситий, одягався модно. Коли щось не влаштовувало, ще й фиркав до дружини. Діна терпіла.

Повелася на Марекові залицяння. Перед подругами кавалером хвалилася. Той довго не думав. Запропонував заміжжя. І невдовзі Марек зі скромної батьківської оселі перекочував у нову Дінину квартиру.

Марек працював у невеличкій рекламній фірмі. Клепку мав, але був лінивий. Жив з Діною, наче в Бога за пазухою. Був ситий, одягався модно. Коли щось не влаштовувало, ще й фиркав до дружини. Діна терпіла.

Вона все частіше заводила розмову про дитину. Але Марекові це не подобалось. Усе його єство протестувало, що порушиться звичний ритм життя. Що в Діни з’явиться ще хтось, крім нього, кого вона любитиме і про кого турбуватиметься.

…Минуло п’ять років, сім… Марек перейшов на роботу в солідну компанію, бо фірма закрилася. Отримував гарну платню. Часто затримувався в офісі. Пояснював зайнятістю та вимогливістю керівництва.

Дітей у подружжя так і не було. Марек якось обмовився, що, мабуть, і не буде. Мовляв, аби зайвий раз не хвилювати Діну, сам ходив до лікарів. І ті винесли невтішний вердикт.

…На свій день народження Діна запросила в ресторан декількох близьких людей — ​гучних забав не любила. Заодно вирішили відсвяткувати й десятиріччя подружнього життя.

Невдовзі в ресторан прийшла ще одна компанія. У доглянутій молодій жінці Діна впізнала Сніжану — ​Марекову шефиню. Во-

на була з дівчинкою років чотирьох. Марек ніколи не розповідав, що в його претензійної керівниці є донька.

Раптом мала, угледівши Марека, радісно вигукнула:

— Тато!

Дівчинка підбігла до Марека. А той, зніяковівши, стояв наче вкопаний.

— Що це було? — ​прошепотіла Дінина подруга Вікторія.

— Не знаю. Може, обізналася малеча.

До доньки підійшла Сніжана, щось сказала, і та побігла до гостей. Марек поплівся за стіл. Діна розгублено дивилася на цю сцену.

— Давайте відійдемо й поговоримо, — ​запропонувала Сніжана.

…Сніжана заміж не хотіла. А дитини хотіла. І Марек, на її думку, був чудовим кандидатом на роль чоловіка, від якого можна народити. Закрутила роман. Платила гарну зарплату, а потім ще й за мовчання приплачувала. Від Марека теплих батьківських почуттів не вимагала. Та в нього їх і не було. Маленьку гляділа няня. Бачився з донькою тоді, коли виникало бажання в Сніжани. Головне для неї те, що малеча — ​справжня красуня. В Марека вдалася. І всіх усе влаштовувало.

Позаочі Сніжана називала Марека «чоловіком напрокат» або «татом напрокат».

А ось дівчинка Марека любила. І сумувала, що тато приходить рідко.

— Я у вас чоловіка забирати не маю наміру, — ​переконувала Діну Сніжана. — ​Він птах не мого польоту. Ви розумієте, про що я? А от донька в нас народилася гарна. Тож давайте залишимо все, як є. Ви ж не хочете втратити Маркіяна?

Чоловікам вірити не варто. Зрештою, як і жінкам.

— Я вже його втратила! — ​різко відповіла Діна.

— Мало не забула. Ілонка по батькові не Маркіянівна. Ну… щоб не було жодних претензій. Це лише моя дитина.

— Але ж вона знає, хто її тато.

— І що з того?

— Він казав, що не може мати дітей.

— Чоловікам вірити не 

варто. Зрештою, як і жінкам.

Давши зрозуміти, що їй більше нічого додати, Сніжана пішла до своєї компанії.

Вдома Марек щось пробував пояснити. Просив вибачення.

— А як же вердикт лікарів? — ​запитала Діна.

— Послухай…

— Усе, що треба, я почула від Сніжани. Ти повинен піти… І ще. Ти не кохав мене. Ми просто разом жили.

Ольга ЧОРНА

Читайте також: Завтра у Горохові – культурно-мистецький захід з нагоди 80-річчя Степана Кривенького, автора легендарної пісні «Волинь моя».


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.