«Кількість шлюбів у чоловіків можна прочитати по волоссю…» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.76 € 33.49
«Кількість шлюбів у чоловіків можна прочитати по волоссю…»

«Маринка плакала, просила Олега з мамою поговорити, але той нічого поганого не помічав».

Фото із сайту popular.com.py.

«Кількість шлюбів у чоловіків можна прочитати по волоссю…»

З Олегом Маринка в інституті познайомилась. Милий і веселий хлопець, який завше усім радо допомагав. Саме оця його безмежна людяність і привабила дівчину

«Я щаслива була тільки до того моменту, доки зі свекрухою не прийшла знайомитись»

— Ти знаєш, коли у стаціонар потрапив один із наших однокурсників, Олег десь пропав. У гуртожитку на дві–три години з’явиться і знову біжить кудись. На парах теж не бував. Виявилось, він десь на якомусь складі коробки тягав, а зароблені гроші на все, що хворому хлопцю виписували, витрачав. А вони до того навіть друзями не були. Він просто допоміг людині, яка опинилась в скруті.

Маринка з Олегом були найкрасивішою парою курсу. Буває таке: дивишся і душа радіє за молодих — дві половинки одного цілого. Та між ними ніколи і суперечок ніяких не було, так уже вони одне одного кохали і вміли поступатись в дрібницях.

— Я щаслива була тільки до того моменту, доки зі свекрухою не прийшла знайомитись, — каже скрушно Маринка. — Зайшла в хату і одразу відчула її несприйняття і нелюбов.

Вони тут усі впевнені, що кількість шлюбів у чоловіків можна прочитати по волоссю. От якщо одна маківка — то одна дружина. А у твого Олега — дві.

Лариса Петрівна оцінюючим поглядом окинула майбутню невістку:

— Ну, ну… — оце і все, що сказала за вечір.

За столом про все розпитувала у Маринки і пташкою щебетала жінка Олегового старшого брата. Розмова геть не клеїлась, а дівчина з усіх сил намагалась заповнити незручну тишу.

— Лариса Петрівна дуже хороша, — сказала вона тихцем, проводжаючи Маринку до дверей. — Просто набрала в голову дурниць усіляких і сама в них й повірила. Олег у неї меншенький і улюблений. Вони тут усі впевнені, що кількість шлюбів у чоловіків можна прочитати по волоссю. От якщо одна маківка — то одна дружина. А у твого Олега — дві. От Лариса Петрівна і вірить свято, що перша дружина, то помилка сина буде, а друга — нормальна і на все життя. Я ще коли заміж виходила, свекруха казала: «Ти з Ромчиком моїм — пара на все життя. А от Олегову першу дружину ще й не знаю навіть, а вже не люблю».

Маринка тоді прибігла у гуртожиток і одразу — в інтернет, шукати, що то за маківки такі і що то за повір’я дивні. Дійсно, знайшла. Так і є. Якщо одна — один шлюб. Дві — буде двічі жонатим. Маринці лиш вісімнадцять було тоді, тому з всією юнацькою наївністю вирішила усім своїм життям і кожним вчинком довести, наскільки це все неправда і забобони.

«Рік терпіла, а потім утекла, в чому одягнута була»

Весілля у молодих дивним було. Лариса Петрівна навідріз відмовилась хоч копійку дати на забаву і бути присутньою на святі теж не захотіла. Весільною матір’ю була дружина брата. Вони ж і дарували молодятам подарунки, ніби як від батьків.

Жили Маринка із Олегом спочатку у гуртожитку, а по закінченні інституту переїхали в орендовану квартиру.

— Я й змирилась з тим, що свекруха мене не любить. Вона після знайомства бачити мене не хотіла. Колись відтане, думала! Нам навіть і спокійніше так було. Аж поки не почались труднощі фінансові, адже у нас тоді дитина з’явилась.

Олегову першу дружину ще й не знаю навіть, а вже не люблю.

Олега з роботи звільнили, а Маринка — у декреті. За квартиру платити просто нічим. Батьки Маринчині їх до себе кликали, хоч тимчасово, але Олег вирішив, що їхати з міста родиною сенсу немає.

— Я з батьками домовився. Ми у них трохи поживемо, а потім роботу знайду і знову з’їдемо.

На Маринку у той період дивитись було лячно. Свекруха її не чіпала ні словом, ні порухом, але робила тихцем усе, аби дошкулити. Маринка плакала, просила Олега з мамою поговорити, але той нічого поганого не помічав. Ну подумаєш, ненька малого серед ночі забирає, бо діток і потрібно кожні три години годувати, а те, що він сам не прокидається і не просить їсти, ще не означає, що він не голодний. А речі у шафі вона перекладає, бо господиня ж у домі вона. Їй не подобається, як Маринка склала, от вона по–своєму і зробила — хіба то проблема. І так у всьому і завжди.

Близько року витерпіла Маринка, а потім просто в чому була, втекла до батьків.

— Дійшло до того, що Олег їй зароблені гроші почав приносити і з нею лиш розмовляв. Я перетворилась на тінь безсловесну. Мене ніхто ніби й не бачив. За цілий день і слова могли до мене не сказати. Вийду у вбиральню, повертаюсь, а ні дитини, ні коляски немає — свекруха сама собі вирішила, що потрібно вийти погуляти чи щось малечі купити.

На весільних фото в одній із соцмереж щаслива свекруха обіймає невісточку і пише купу компліментів дівчині. Живуть молоді ніби й не погано.

Олег навіть і не приїхав тоді за Маринкою і не зателефонував. Не знаю, як так можна, але зустрілись вони лише, коли розлучались. Олег справно платить аліменти і не цікавиться сином узагалі.

Чи то маківки ті мають все ж значення, чи така то дивна родина, але рік по тому Олег одружився з розмахом. На весільних фото в одній із соцмереж щаслива свекруха обіймає невісточку і пише купу компліментів дівчині. Живуть молоді ніби й не погано.

Маринка поки одна підіймає сина. Дуже любить свого колишнього чоловіка, але не того, із котрим жила у свекрухи, а ще того Олега, яким був до усіх тих перипетій, — доброго, люблячого і такого закоханого в неї хлопця…

Анна КОРОЛЬОВА.