Раз на рік село Надрічне знову стає людним - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.64 € 31.22
Раз на рік село Надрічне знову стає людним

Фото на згадку біля каплички, яку самі ж люди на свої кошти збудували.

Фото Олени Коваль.

Раз на рік село Надрічне знову стає людним

З чиєїсь доброї ініціативи уже стало традицією, що на перший день Трійці злітаються на свою малу батьківщину ті, хто свого часу подався у світи з рідної Камінь­Каширщини. І село ніби оживає. Адже корінних жителів у Надрічному можна порахувати на пальцях рук

І минулої неділі тут було особливе свято. Помолившись у місцевій капличці (вона була збудована два роки тому на гроші вихідців із села і їхніми руками) разом зі священником Артемієм — ​настоятелем храму села Боровне, сіли земляки, що вже стали великою родиною, за імпровізовані столи, скуштували страв, яких самі наготували, поділилися радощами й згадали тих, кого з ними вже ніколи не буде. Підняли чарку за місцевих бабусь, які ніколи не покидали Надрічного й по суті зберегли його, а також за тих, хто колись виїхав, але через роки повернувся сюди, щоб дати селу друге дихання.

Велика родина надріченців зібралася за імпровізованими столами, як і багато років поспіль.
Велика родина надріченців зібралася за імпровізованими столами, як і багато років поспіль.

Роман Коваль, зокрема, став свого часу ковельчанином, але його завжди тягнуло сюди, де пуповина закопана. Тож свій бізнес започаткував у Надрічному — ​починав з пилорами. Поряд із старенькою батьківською хатиною звів для своєї сім’ї ошатний будиночок. Дружина його Олена й два сини теж люблять тут бувати. І не лише влітку. А тим більш, коли тут таке свято! Пані Олена, з якою ми спілкувалися по телефону, розповіла:

Щороку просять ці надрічненки, щоб Господь дав ще віку, аби дожити до наступної Трійці, коли в селі буде так людно, як за їхньої молодості.

— Торік через локдаун гостей майже не було. Ми, бабусі наші, сім’я Кадир, яка вернулася із Вараша, що на Рівненщині, в батьківську хату в зрілому віці, — ​ото й усе. Приходив батюшка й відслужив молебень. А ось цього року давня традиція знов ожила. Багато хто приїхав просто в батьківську хату, де вже нікого нема. А ось із Дніпра прибули люди в будинок сусідів, бо той, в якому колись народилися й виросли, згорів…

Читайте також: Репортаж з глибинки: як живуть старики, загублені в снігах на краю Волині (Фото).

А баба Фрося — ​так кличуть у селі найстарішу жительку Надрічного Єфросинію Пивоварчук — ​зустрічала дорогого гостя — ​сина, який живе у Фастові. До Анатолія й Любові Кадир з’їхалися діти та онуки, а до Марії Коваль — ​дочка й зять аж із Сургута, що в Ханти-­Мансійському автономному окрузі Тюменської області (Росія). Були нащадки надрічненців і з Червонограда, Ковеля, Луцька.

Найстаріша жителька села Єфросинія Пивоварчук.
Найстаріша жителька села Єфросинія Пивоварчук.

Я не раз бувала в Надрічному. Добре знаю і тих бабусь, що ніколи не покидали своє село й тим самим зберегли його, і те, як тут живеться. Тож, спілкуючись із Оленою Коваль, ніби бачила найстарішу жительку Єфросинію Пивоварчук, пригадувала сказане нею при зустрічі два роки тому: «Нема ніде лучче, як у своїй хаті». Як і Марію Коваль, — ​жінку, котра свого часу казала, що й дня не буде в селі, як не стане чоловіка, бо «одна справа жити удвох, підтримуючи одне одного, а друга — ​самотиною» Але Бог по­іншому покерував, і хоч кличуть її до себе дочки, жінка нікуди не хоче йти з рідного села.

Щороку просять ці надрічненки, щоб Господь дав ще віку, аби дожити до наступної Трійці, коли в селі буде так людно, як за їхньої молодості.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.