Волинянин має понад 100 вуликів, а столітній – дуплянка – найбільша його гордість (Фото) - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.53 € 31.08
Волинянин має понад 100 вуликів, а столітній – дуплянка – найбільша його гордість (Фото)

І в таких вуликах живуть бджоли.

Фото із сайту ВОЦЗ.

Волинянин має понад 100 вуликів, а столітній – дуплянка – найбільша його гордість (Фото)

У Баївському музеї бджільництва понад дві тисячі експонатів. Ентузіаст «солодкої справи» і незмінний завідувач цього закладу Іван Душак збирав їх не один десяток літ

Цього чоловіка знають у селі як хорошого пасічника, відомого не лише на Волині, а й за її межами. Іван Анастасійович має більш як 100 вуликів і чималий досвід роботи з божими комахами. Із 1989 року він завідував колгоспною пасікою, якою до нього опікувався Іван Гураль (його пан Іван називає своїм вчителем, бо ж прищепив йому любов до бджілок). Пригадує, коли приймав її, було 17 бджолосімей. А через кілька років господарювання вже мав 110. Тож колгосп і працівники завжди були з медом.

Тут усе дихає старовиною.
Тут усе дихає старовиною.

 Іван Душак — один із найстаріших членів «Братства бджолярів Землі Волинської Ройовий Стан». До його думки прислуховуються молодші колеги. Чоловік не просто качає мед, вирощує божих комах, а й займається племінною справою — розводить королев вулика — маток, на яких тримається усе життя бджолиної сім’ї. Адже вони відповідають за виведення потомства, відкладають яйця, з яких виводяться нові крилаті трудівниці, що дарують нам мед. Пан Іван завжди охоче ділиться своїм досвідом з усіма бажаючими. І, звісно ж, з односельцями. Тож чимало з них і собі завели бджілок. Любов до комах–трудівниць дідусь передав й онукам Дмитру та Діані, які подружилися з ними та із задоволенням допомагають йому поратися в крилатому господарстві. А якось зайшов до школи. Запитав учнів, хто цікавиться ними, — піднявся ліс рук. Пасічник вирішив організувати школу бджолярства у музеї–клубі. До речі, єдиному не лише в області, а й в Україні. Розміщений він у старенькій, збудованій ще в 1949 році хаті.

— Раніше у ній був клуб, яким я трохи завідував, сільрада, бібліотека, — розповідав пан Іван про історію виникнення музею. — З часом вони перебралися в інші, кращі та просторіші приміщення. Тому коли у моїх товаришів–пасічників виникла ідея зробити музей бджільництва, я згадав про клуб, який вже років з 10 був закритий. Тяжко було дивитися, як руйнується. Попросив голову сільради, щоб дав нам його. Пообіцяв відремонтувати. Сказав, якщо усе зробимо за свої гроші, то можемо займати. Ми зібрали більше 30 тисяч гривень і приступили до роботи.

Чоловік не просто качає мед, вирощує божих комах, а й займається племінною справою — розводить королев вулика — маток, на яких тримається усе життя бджолиної сім’ї.

Ремонтували власними силами. Організовували толоки, на які приходили жителі села, зацікавлені у появі музею. Люди допомагали і коштами, і будматеріалами. Тож за рік приміщення вдалося впорядкувати. Затримка була лише за експонатами. Розпочався пошук. І невдовзі музей наповнився ними. Раритетні речі приносили селяни, побратими–бджолярі та й сам Іван Душак, витягуючи їх із купи мотлоху на горищах, у хлівах, описував кожну з них.

У 2012 році відбулася презентація закладу. Сьогодні він займає три кімнати. Тут зберігається понад 2 тисячі експонатів. Серед них не лише ті, що стосуються «солодкого ремесла», а й речі старовини. Зокрема, сільськогосподарський реманент, кінська збруя, без яких не обходилися колись господарі. В експозиції є й раритетні купюри та монети, фотографії, на котрих можна побачити, яким був Баїв у давнину, ознайомитися з історією села. Про кожен з експонатів завідувач музею може розповідати годинами. Найбільша його гордість — вулик–дуплянка, якому більш як сто років. Його передав Івану Анастасійовичу 96–річний дідусь. Таких нині вже не побачиш на пасіках. Загалом тут у дворі зібрані будиночки для бджіл різних конструкцій. Є навіть з бетону, стилізований під колоду, а також вулик–шафа, в якому висуваються шухляди, демонстраційний, де можна побачити життя бджілок–трудівниць, є й старовинні борті. Привертають увагу відвідувачів вулики–колоди, які колись наші предки розміщували на дереві, аби ведмеді не могли дістатися до них. Для цього придумали хитромудрий пристрій, який бив їх по лапах, коли намагалися запустити її у бджолину оселю. До речі, окремі прототипи будиночків для крилатих трудівниць, які ставили наші предки, завідувач змайстрував сам.

Читайте також: Отець Іван учить парафіян шити, розмовляти французькою і бореться з алкоголізмом у селі

До закладу часто навідуються школярі. Та й дорослим є на що подивитися. Тут нерідко збираються бджолярі, проводяться науково–практичні семінари. А якось побували фахівці обласної служби зайнятості. Послухали захоплюючу розповідь завідувача та незмінного екскурсовода і вирішили, що пасічникування може стати не лише хобі, а й професією, справою життя для волинян, які шукають роботу. Тож попросили поділитися своїми знаннями про божих комашок із безробітними Луцької районної філії обласного центру зайнятості. Можливо, хтось зацікавиться його досвідом і займеться «солодким бізнесом».