Курси НБУ $ 29.25 € 31.18
«Все потрібно заслужити»

«Вона прогледіла, коли ж він став отаким».

Фото із сайту dreamstime.com.

«Все потрібно заслужити»

По стіні, по стіні — ​і ось нарешті двері. Світ ішов обертом, але додому таки добралася. Не вмикаючи світла, кинула торбу в коридорі і в темряві пішла до свого ліжка. Два кроки від дверей трішки вправо — ​і ось воно, ріднесеньке, теплесеньке... Добре, що рукою спочатку помацала, бо так би і лягла в порожнечу, адже ліжка на місці не було…

Галина таки ввімкнула світло й отетеріла: кімната порожня. Абсолютно порожня, навіть лінолеум із підлоги знято. Вискочила в коридор, там усе на своїх місцях. Клацнула вимикачем на кухні і приросла ногами до підлоги. Замість м’якого куточка зі столиком, який нещодавно придбала, стояло якесь куце ліжко. Поруч шафа, а над ліжком купа полиць із її книжками. Уже здогадуючись, що побачить, відчинила дверцята шафи. Так і є, її речі запхані на полиці.

Сіла і гірко зітхнула. Він таки це зробив! Вона безсило заплакала. От і все! Скінчилось її спокійне життя. Доведеться, як і радила кума, відстоювати себе.

От і все! Скінчилось її спокійне життя. Доведеться, як і радила кума, відстоювати себе.
 

Наступного ранку у двері хтось довго дзвонив. Галина знала, хто це, але відчиняти не квапилась, набравшись духу, все ж повернула ключ у замку:

— Мамо! — ​здивовано протягнув Євген, — ​ти ж іще на дачі мала бути. Оцінила? Як тобі перестановка. Ми з Русланою так старались для тебе.

Галина не очікувала таке почути. Але виду не подала. Стояла на порозі, як статуя, не впускаючи сина в квартиру.

Мамо, це моя кохана Руслана! Ми порадились і вирішили, що тут житимемо – ми в кімнаті, а ти на кухні. Але ж у нас і дача є, ти ж можеш і туди часто їздити.

— Я сьогодні хочу стіну між балконом і кімнатою знести, — ​тараторив син, намагаючись заховати очі. — ​Приготуй мені чогось смачного, бо я й не поснідав.

Він хотів зайти до помешкання, але Галина не дала. Чітко і ніби аж по буквах промовила:

— Я тебе не чекала. Наступного разу, коли захочеш прийти в гості, повідомляй заздалегідь. У мене ремонт, скоро прийдуть працівники, вибач, але ти заважатимеш, — ​і прямо перед носом ошелешеного сина замкнула двері.

Євген був її єдиною дитиною. Колись залишившись вдовою, вона присвятила себе вихованню сина. Нічого для нього не шкодувала. Спала мало, працюючи на двох роботах. Ходила років п’ятнадцять в одному і тому ж пальтечку, але син мав усе. Вона прогледіла, коли ж він став отаким. Здивовано кліпала очима, коли привів у їхню однокімнатну хрущовку свою наречену і заявив:

– Мамо, це моя кохана Руслана! Ми порадились і вирішили, що тут житимемо – ми в кімнаті, а ти на кухні. Але ж у нас і дача є, ти ж можеш і туди часто їздити.

Галина тоді дивилась, не в силах і слова мовити. А молодь ніби й не помічала вже її, стояли, розмахуючи руками, і вирішували, що й куди будуть ставити, коли тут житимуть. Галина намагалася ще щось пояснити синові, але дарма. Той вважав, що має повне право робити, як надумав. Тоді останнім аргументом стало те, що ця малесенька квартира є саме її, Галининою, власністю і нікого вона сюди жити не впускатиме. Хлопець тоді щось лепетав, розмахуючи руками, але жінка вирішила, що тему вичерпано. Дарма.

Євген довго ще після того, як мати виставила його за двері, не давав їй спокою. Дійшло до того, що Галина вже й вийти з квартири не могла. У хід пішли найбрудніші методи. І двері він їй чимось обливав, і шибки у вікнах палицею порахував. Кілька разів у квартиру намагався потрапити, коли матері вдома не було. Галина і заяви писала, і ночами не спала. Врешті, геть виморена тим усім, зателефонувала до одного агентства, все відверто розповіла, попросила продати ту її оселю якнайшвидше.

…Десять років з того часу минуло. Про сина Галина нічогісінько не знає, адже ще тоді виїхала в інше місто. Хто сказав, що в сорок п’ять життя неможливо почати спочатку? Жінка розквітла, вдруге вийшла заміж і має сина. Звісно, хлопчик – то син чоловіка, але Галину він називає мамою. Жінка не повторює ту ж помилку з цією дитиною. Тепер малий, якого любить дуже-дуже, не центр всесвіту. Вона, виховуючи сина, не забуває і про себе з чоловіком. Не віддає останній шматок дитині і не купує при першому ж проханні іграшку, яку малий забажає. Тепер її девіз: «Все потрібно заслужити».

Анна КОРОЛЬОВА

Читайте також: Одягнув та втік з квартири: 28-річний чоловік згвалтував школярку посеред ночі.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.

Telegram Channel