Після десяти років таборів волинянка – зв’язкова УПА поставила хрест на місці мученицької смерті побратима - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.37 € 30.64
Після десяти років таборів волинянка – зв’язкова УПА поставила хрест на місці мученицької смерті побратима

Ось воно, місце вшанування полеглого героя.  

Фото з архіву родини Валентини Андрусик.

Після десяти років таборів волинянка – зв’язкова УПА поставила хрест на місці мученицької смерті побратима

«Валентина Андрусик була з тих патріотів, для кого любити Україну — ​це не просто одягнути вишиванку і заспівати Гімн»

Не один любешівець, буваючи у лісі неподалік рекреаційного пункту «Соснячок», що біля дороги Любешів — ​Велика Глуша (між селами Деревок і Бихів), бачив дерев’яний хрест, обвитий стрічкою. Але далеко не всі знають, завдяки кому він тут постав

У перше березовий хрест на цьому місці з’явився кілька десятків років тому. Подбала про це уродженка села Бихів Валентина Андрусик — ​зв’язкова УПА, котра за свої переконання відбула 10 років заслання. Щоправда, здійснила жінка цю хорошу справу вже після того, як Україна стала незалежною, а вояків ОУН/УПА перестали вважати ворогами народу.

Молода бихівчанка у 1940-х роках мала тверді політичні переконання — ​вона була прихильницею ідей Української Повстанської Армії. Більше того, стала навіть її зв’язковою та мала позивний Козачка. Хто ж вплинув на формування поглядів шістнадцятирічної дівчини? Відповідь на це запитання можна знайти у книзі Миколи Терещука «Деревок із діда-прадіда». Як зазначає автор видання, світогляд молодої бихівчанки сформували батько і Семен П’ятигорик. «Тато Козачки в період польсько-української війни служив у східній Галичині, сам цікавився історією України. Галичани сформували з нього переконаного самостійника, і це передалося Валі», — ​йдеться у книзі.

У 2000 році замінили старий хрест на новий, дубовий, насипали невеличкий курган. Тітка Валя дуже плакала й водночас раділа, що буде збережена пам’ять про ті події.

За таку тверду позицію Валентині Мануїлівні довелося пережити всі тортури сталінізму — ​за зв’язок з ОУН її засудили до десяти років заслання, які відбувала у Сибіру. До цього часу сестри пригадують, як забрали їхню Валю якраз на престольне свято у Бихові — ​Воздвиження Чесного Хреста. «Приїхали та наказали їй познімати пацьори й стрічки всі. Отак і вивели з хати та відправили у Сибір», — ​ніколи не забудуть тих подій рідні.

Читайте також: Як українці святкували перший День Незалежності (Фото, Відео)

Зв’язкова УПА в далекі 1940­ві роки і згодом, коли уже збулася мрія про незалежність України.
Зв’язкова УПА в далекі 1940­ві роки і згодом, коли уже збулася мрія про незалежність України.

Десятиліття пробула зв’язкова УПА на чужині. Там працювала електриком, а жила в одному бараці із російською співачкою Лідією Руслановою. Немічна мати, котра після того, як чоловік пропав безвісти на фронті, сама виростила шістьох доньок, якось вирушила в далеку дорогу, аби провідати свою кровинку. Коли ж та повернулася додому, то, попри випробування, не зреклася власних поглядів. На Тернопільщині, у Кременці, де наша землячка звила сімейне гніздечко, мала чоловіка, дітей, продовжувала бути активною учасницею оунівського руху. При цьому не забувала й колишніх своїх побратимів. Наприклад, як сказано у книзі «Деревок із діда-прадіда», декілька разів відновлювала зруйновану комуністами могилу оунівця з Галичини Ореста. Його, убитого партизанами під селом Пнівне, Валентина Андрусик поховала на кладовищі у Бихові. А ще поставила березовий хрест в орієнтовному місці загибелі упівця Івана Якимчука з Деревка.

— Тітка пам’ятала, де його закатували у лісі. Тож поставила хрест і щоразу, коли приїжджала у Бихів, впорядковувала те місце. А в 2000 році ми з чоловіком замінили його на новий, дубовий, насипали невеличкий курган, аби було видно, що то місце вшанування полеглого. Тоді якраз була присутня й тітка Валя. То вона дуже плакала й водночас раділа, що буде збережена пам’ять про ті події, — ​розповідала племінниця Валентини Мануїлівни Руслана Турко.

І цей хрест стоїть донині. Час від часу рідні Валентини Андрусик пов’язують на нього стрічку, бо ж так заповіла тітка. А декілька років тому лісівники обох лісництв, що діють на Любешівщині, із представниками місцевої влади біля могили оунівця з Деревка Івана Якимчука, що знаходиться на території Деревківського лісництва ДП «Любешівське ЛМГ», посадили калину.

Роки беруть своє. П’ять літ тому відійшла у засвіти і сама Валентина Андрусик. 

— ​Попри всі випробування, тортури, тавро ворога народу, тітка не зреклася власних переконань. І вона — ​яскравий приклад тих патріотів, для кого любити Україну — ​це не просто одягнути вишиванку і заспівати Гімн. Головне — ​довести свої почуття справжніми вчинками, — ​переконана племінниця нашої неординарної землячки Руслана Турко із Бихова. 

Наталія МУХА


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.