Голос незалежних: «Людині багато не треба, лише — ​свобода та порядок» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 26.29 € 30.58
Голос незалежних: «Людині багато не треба, лише — ​свобода та порядок»

Фото із сайту ukr.net.

Голос незалежних: «Людині багато не треба, лише — ​свобода та порядок»

Відомі волиняни розповіли, якою уявляли Україну 30 років тому і якою бачать її ще через три десятки літ

 Марія СЕМЕНЮК,
95 років, станична УПА, відсиділа в совєтських таборах 10 літ (село Рованці Луцького району):

— Я завжди боролася за Україну. Була станичною, піклувалася фактично про все село. Ми носили партизанам взуття, одяг, продукти. Тоді мріяли, що матимемо свою державу — ​незалежну та самостійну. Бо ж до цього весь час ми були то під Польщею, то під Росією. Жодної вдячності за свою боротьбу повстанці не очікували. Людині ж багато не треба, лише — ​свобода та порядок. Нині наперед загадувати, якою буде країна — ​важко, адже в житті все міняється, у нас завжди були і є вороги… Але дуже хочеться, щоб наша держава існувала, а внуки і правнуки жили в ній щасливо.

Оптимістично думаю, що років через три ми будемо в Європі. Що нас візьмуть у НАТО. До цього треба прагнути, навіть якщо доведеться піти на якісь поступки. 

 Володимир КАРПУК,
народний депутат України  V та VI скликань (м. Луцьк):

— Було сподівання, що незалежність дасть поштовх до розвою України у всіх сферах життя. Але згадайте Біблію, оту тисячолітню історію: після того, як Мойсей привів євреїв до Землі Обітованої, там ще тисячу років змінювались божества. Сьогодні молилися Золотому тільцю, завтра Ваалу, потім знову Господу. І розумію: після сотень літ, які українці провели в імперії, зміни швидко не відбудуться. Тому трагедії, драми від того, що зараз діється, я не роблю. Історичні закономірності не перестрибнути, як і народження повноцінної дитини не може бути швидше ніж за 9 місяців.

За 30 наступних років великих змін не відбудеться. Адже все залежить від змін у душі і менталітеті кожної людини. А отих порухів, на жаль, у громадян я не бачу. У нас псевдоідеали, псевдосовість, маємо еліту не духовну, а еліту корита… Тому надто великих змін не буде. Але те, що Україна відбулась і що вона буде, — ​це моя тверда переконаність. Попри все, я залишаюсь оптимістом. Днями прочитав таку інформацію, що за 30 років незалежності в Україні народилось 13,5 мільйона людей, тобто тільки третина нинішнього населення є ровесниками незалежної держави. Ці люди хочуть навчитися жити в сучасному світі.

 Андрій БОНДАРЧУК,
депутат Верховної Ради України  І скликання (м. Луцьк):

— У таку далеку перспективу в 1991 році навіть не заглядав ні я, ні інші депутати та громадяни України. Ми уявляли, що країна стане процвітаючою через 5–10 літ. Так, ми були романтиками. Вони, як відомо, творять революцію, а користуються результатами негідники. Це стало афоризмом. Сумно, хоч нині — ​30 років молодій державі. Але це головне завоювання незалежності. На захист її вже виступили ті, хто народився після її проголошення (на Донбасі воював та отримав поранення і 32­річний онук пана Андрія. — ​Ред.). Виросла армія, яка захищає Україну. Це позитив. Колись мене шокував афоризм: «Кожен народ достойний тої влади, яку має». Так, винні ми самі. Голосуємо не розумом, а емоціями. Якщо не зрозуміємо відповідальності за майбутнє України і нації – будемо третьорозрядною державою світу.

Не беру на себе такої великої відповідальності дивитися і прогнозувати, що станеться через 30 років, та, попри всі негаразди, я бачу єдину Україну, яка не згине і буде у світі авторитетною державою. У цьому мене переконує патріотичний козацький дух, який, попри все, не зникає у нашого народу. Це показала війна. Міжнародне розуміння того, що доля України — ​це доля Європи та світової демократії, те ж допоможе Україні. На той час, сподіваюсь, Всевишній переселить у пекло Путіна, цього диявола у людській подобі, як головного призвідця наших сьогоднішніх трагедій. Принагідно хочу щиро привітати волинян із цією датою, а найперше виборців Горохівського виборчого округу, які обрали мене депутатом — ​єдиного корінного волинянина серед інших опонентів. Слава Україні! Героям Слава! Україна є і буде завжди.

 Олександр СКІПАЛЬСЬКИЙ,
народний депутат ІІ скликання, колишній заступник голови СБУ (м. Київ):

— Я і в страшному сні не міг уявити, що за 30 років Україна стане таким недосконалим державним механізмом. Але незалежною я її бачив, бачу і буду бачити… Якщо український народ отямиться й обере Президентом людину на зразок Ігоря Смешка — ​підготовленого професіонала, то буде покращення. А якщо ні — ​то виникне небезпека взагалі існуванню держави. Україну можуть розвалити в силу об’єктивних внутрішніх обставин. Вже не кажу, яка велика роль у цьому російської агресії, російської підривної діяльності, зокрема Московського пат­
ріархату…

Важко сказати, коли було більше оптимізму щодо майбутнього України — ​30 років тому чи зараз. Тоді мені було 44, я був у званні полковника КГБ. І я прийняв рішення боротися за незалежну Україну та служити їй. Це рішення не міняю ніколи.

  

 Ірина КОНСТАНКЕВИЧ,
народний депутат України ІХ скликання (м. Луцьк):

— Я оптимістка і завжди вірила у майбутнє України — ​сильної держави. Моє покоління виростало у часи «розвинутого соціалізму», «інтернаціоналізму», атеїзму. Ми добре розуміли суть радянської системи. Унікальна можливість стати незалежними мене і моїх ровесників переповнювала вірою в те, що все буде переможно. Підсилювали ці настрої і наш молодечий ентузіазм, і пасіонарність, патріотизм. Були відкриті архіви, публікувалися праці істориків про УНР, Розстріляне відродження. Донцов, Ольжич, Теліга, український дисидентський рух — ​ці знання «білих плям» нашої трагічної історії додавали віри у правильність обраного шляху. Ніхто не обіцяв, що буде легко… Звичайно, хотілося б, щоб було не менш успішно, як в інших країнах так званого соціалістичного табору. Успіхи наших сусідів спонукали не лише порівнювати, а й не опускати руки.

У час 30­ліття Україна, як на мене, демонструє рух, можливо, не такий динамічний і впевнений, як би ми усі хотіли. Причин тому чимало — ​і зовнішніх, і внутрішніх… Але про один аспект ми воліємо менше говорити — ​це як кожен із нас персонально доклався до того, щоб наша країна була більш успішною. Не хочеться у переддень свята про несвяткове, але Україна — ​не тільки територія, це і її громадяни, від позиції яких, самовідданої праці, культури, мислення залежить, що буде через 10, 20, 30 і 100 років. Я впевнена, що наш рух до незалежності політичної, економічної уже не спинити. А ось щодо темпів цього руху прогнозувати складно. Та оптимізм переважає. Дуже хочу, щоб через 30 літ ми могли їздити в Ялту до Лесиного музею, відпочивати на Чорному морі, знати, що Крим і Донбас мирно відбудовані; що ми всі разом у колі європейських держав; що ми маємо розвинуту економіку; і що нас знову 52 мільйони.

Читайте також: Символ миру та свободи: у Луцьку підняли найбільший на Волині прапор (Відео).

  Микола ТАРАСЮК,
батько Івана Тарасюка — Героя України, який загинув на Євромайдані (с. Залісоче Луцького (раніше Ківерцівського) району):

— На жаль, ні… Думав, що буде краще. Дух особливого піднесення, патріотизму, які панували в кінці 1980­х — ​на початку 1990­х, давав таку надію. На жаль, вона не справдилася. Я свого часу казав синові, що надто легко Україні далася незалежність. І ось Революція гідності, Майдан. Снайперська куля забрала життя мого Івана. Коли його хоронили, до нас приїжджали активісти Євромайдану, аби віддати йому шану. То були люди, старші за мого сина, і вони говорили, що будуть ще великі жертви, бо Росія так просто не відпустить Україну. Так і сталося. Восьмий рік триває війна, яка забрала тисячі життів.

Поки що ми не маємо Президента, який би дбав про людей — ​про те, щоб вони мали хороші лікарні, дороги. Щоб були вищі зарплати, пенсії. Маємо лише здорожчання продуктів і комуналки при тому, що в гаманцях не додається.

А стосовно того, якою бачу Україну, то буду говорити не про тридцять років, а про ближчу перспективу. Оптимістично думаю, що років через три ми будемо в Європі. Що нас візьмуть у НАТО. До цього треба прагнути, навіть якщо доведеться піти на якісь поступки. Свого часу, коли Україна підписувала Будапештський меморандум і відмовлялася від атомної зброї, їй потрібно було ставити свої вимоги щодо гарантованого захисту на випадок зазіхання з боку якоїсь держави на її територіальну цілісність і суверенітет. Цього не сталося. Ось і пожинаємо плоди.

Бліц провели Алла ЛІСОВА, Василь УЛІЦЬКИЙ, Катерина ЗУБЧУК, Галина СВІТЛІКОВСЬКА, Мирослава КОЗЮПА, Олег КРИШТОФ, Аліна ВІТИНСЬКА, Ірина КРАВЧУК, Тамара ТРОФИМЧУК.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.