Як сіль. Ранкова історія для душі - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.21 € 30.92
Як сіль. Ранкова історія для душі

Картина «Сіль землі» (2018) тернопільського художника Олега Шупляка.

Малюнок Олега ШУПЛЯКА.

Як сіль. Ранкова історія для душі

Жив собі король, що носив шляхетне ім’я Генріх Мудрий. Мав він три дочки: Альбу, Бетіну і Шарлоту. В глибині душі він найбільше любив Шарлоту. Настав час прийняти рішення про те, котра із них стане наступницею престолу. Король покликав усіх своїх дочок і запитав: «Дорогі мої донечки, чи ви мене дуже любите?»

Найстарша відповіла: «Тату, я люблю тебе, як світло дня, як сонце, яке дарує деревам своє тепло. Ти моє світло!».

Король, щасливий, посадив Альбу по своїй правиці і покликав другу дочку. Бетіна сказала: «Тату, я люблю тебе, як найбільший скарб світу, твоя мудрість набагато цінніша від золота і коштовного каміння. Ти — ​моє багатство!».

Утішений і ощасливлений зізнанням дочки, батько наказав їй сісти ліворуч себе. Тоді покликав Шарлоту. «А ти, моя маленька, як сильно мене любиш?», — ​запитав її ніжно. Дівчина подивилася йому просто в очі й відповіла без жодного вагання: «Тату, я люблю тебе, як кухонну сіль!».

Читайте також: Погода на неділю, 24 жовтня: вночі Волинь трохи приморозить – протягом дня спека також не докучатиме.

Король онімів: «Що ти сказала? Яку кухонну сіль?».

Він не міг стримати свого гніву і вигукнув зі злістю: «Невдячна! Як ти смієш так мене трактувати — ​ти, що була світлом моїх очей. Геть від мене! Відрікаюсь від тебе і наказую залишити мій дім!».

Бідна Шарлота, ледве тамуючи сльози, мусила покинути палац і королівство свого батька. Вона почала працювати на кухні сусіднього володаря. А що була добра й гарна та ще вміла чудово куховарити, то за короткий час стала головною кухаркою цього короля.

Шарлота відразу впізнала свого батька. Пішла на кухню і почала готувати щонайкращі страви. Але замість солі сипала до них цукор.

Одного разу до свого сусіда прибув із візитом король Генріх. Про нього ходили чутки, що він дуже сумний і самотній, що мав трьох дочок, але одна втекла з якимсь каліфорнійським гітаристом, друга виїхала до Австралії годувати кенгуру, а наймолодшу вигнав він сам.

Шарлота відразу впізнала свого батька. Пішла на кухню і почала готувати щонайкращі страви. Але замість солі сипала до них цукор.

За обідом гості крутили носами і кривилися: кожен, хто скуштував страву, одразу ж в непристойний спосіб випльовував її на серветку.

Розлючений король наказав покликати куховарку.

Шарлота прийшла і спокійно промовила: «Колись мій батько вигнав мене із дому за те, що сказала, що люблю його, як кухонну сіль, яка дає смак кожній страві. Не бажаючи робити йому прикрості, я додала до всіх страв цукор».

Король Генріх піднявся зі сльозами в очах: «У твоїх словах чути сіль мудрости, моя доню. Пробач мені і прийми корону».

Було влаштовано великий бенкет, і всі запрошені плакали від радости: королівські хроніки того часу засвідчують, що всі їхні сльози були солоними.

«Ви — ​сіль землі» (Мт. 5, 13).

Бруно ФЕРРЕРО,
італійський католицький священник-монах, оповідання з книги «365 коротких історій для душі» (видавництво «Свічадо»).