Сповідь дружини українського моряка-героя: «Він подавив у мені всі почуття і мене як особистість» - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.30 € 30.83
Сповідь дружини українського моряка-героя: «Він подавив у мені всі почуття і мене як особистість»

Коли дивишся на це фото, сама собою пригадується фраза про надійне чоловіче плече...

Усі фото із фейсбук­сторінки Інни ВАРІМЕЗ.

Сповідь дружини українського моряка-героя: «Він подавив у мені всі почуття і мене як особистість»

Бути чи не бути? Ні, це не про Гамлета. Це питання витало в редакційному повітрі понад тиждень. «Та навіщо воно тобі? — казали і знайомі, і деякі колеги. — Ти знаєш ситуацію тільки зі слів жінки. А в чоловіка, може, своя правда… Та й взагалі втручатися у сімейні розбірки — справа невдячна. Тим паче він — герой…». Та до біса погляди й умовності, якщо страждає молода мама і її дитя. І, до речі, хіба героям дозволено кривдити жінок? Зрештою, ніхто з нас не хотів би, аби на місці Інни опинився хтось із наших близьких — донька, сестра, племінниця, подруга… А якщо так, то проблему треба не замовчувати, а озвучувати й шукати вирішення. До того ж такі випадки, на жаль, непоодинокі…

«Це мала бути історія безмежної любові і вірності…»

У лютому 2020–го наше видання під рубрикою «Ніхто, крім тебе» публікувало романтично–патріотичну історію молодого подружжя Володимира та Інни Варімезів. Володя — один із 24 українських військовополонених, захоплених РФ в листопаді 2018 року під час переходу з Одеси до Маріуполя військових катерів «Бердянськ» і «Нікополь» та буксира «Яни Капу», на останньому він був зв’язківцем, вважався одним із кращих радіотелеграфістів українського флоту, а його відважна наречена їздила в Москву підтримати коханого на суді, і ніщо її не злякало й не зупинило, хоч уже тоді були відомі історії Романа Сущенка, Юрія Солошенка, Павла Гриба…

«Це мала бути історія безмежної любові і вірності двох закоханих…» — писали ми тоді і щиро бажали цього молодятам, сподіваючись, що закохана пара, яка гідно пройшла крізь випробування і розлуку, житиме довго і щасливо. Тож отримавши нещодавно повідомлення від Інни, очікували дізнатися з нього про поповнення в родині чи іншу приємну подію, але…

«Казка була тільки в моїй голові…»

У подружжя і справді народився первісток, однак шлюб, по суті, розпався. Більше того — цей період Інна називає «півтора року мого пекла» і не може повірити, що це сталося саме з нею: «Якби мені хтось сказав, що я потраплю в такі стосунки, — я б, напевно, розсміялася в лице тій людині… Була впевнена, що в моїй сім’ї пануватимуть любов, турбота одне про одного і взаєморозуміння».

«Щодня, гойдаючи тебе на руках, я думаю: як дати тобі, найдорожчій людині, дитинство, якого ти заслуговуєш?.. Я віддаю тобі всю себе, і це найдостойніше покликання» – ці слова із допису молодої мами, який вона назвала «Лист синові».
«Щодня, гойдаючи тебе на руках, я думаю: як дати тобі, найдорожчій людині, дитинство, якого ти заслуговуєш?.. Я віддаю тобі всю себе, і це найдостойніше покликання» – ці слова із допису молодої мами, який вона назвала «Лист синові».

 

Розповідає, що до заміжжя її вважали самодостатньою, комунікабельною, життєрадісною дівчиною, вона до безтями любила свою роботу (яку втратила, бо чоловік заявив, що його дружина не працюватиме), а подружнє життя принесло безкінечні сварки, сльози, безглузді звинувачення. «Я постійно чула, що все роблю не так: не так готую, не так прибираю, не так перу і розвішую речі… Причому в образливій формі: «Звідки в тебе руки ростуть?». Я плакала, ні, я ридала щоразу, коли ніхто не бачив! З кимось поділитися не могла, мамі казати не хотіла, друзів в Одесі не мала — «вони тобі не потрібні, у тебе сімейне життя тепер». Звісно, були й хороші моменти, такі як новорічна поїздка в Буковель, згодом на море, та й то ми просто разом приїхали, зробили кілька фоток… і зустрілись уже перед від’їздом, тому що він був у чоловічій компанії, зі мною йому нудно», — розповідь Інни вражає, адже зовсім інакшою уявляється справжня сім’я не тільки романтичній дівчині, а й людям із солідним подружнім стажем.

«Мій син. Моя планета. Моя любов», «Мій сенс життя», «Бути твоєю мамою – щастя. Дякую, що вибрав мене» – так з любов’ю підписує Інна кожен знімок свого Тимофійка.
«Мій син. Моя планета. Моя любов», «Мій сенс життя», «Бути твоєю мамою – щастя. Дякую, що вибрав мене» – так з любов’ю підписує Інна кожен знімок свого Тимофійка.

 

А вже фрази «Куди так одяглася — що, хахаль з’явився?», «Без манікюру можна обійтись, на твої руки ніхто не дивиться» чи «Та ким ти була до мене?!» здатні вбити навіть найщиріші почуття. Та й вони, за словами молодої жінки, — то всього лиш «квіточки». Коли постало питання про дитину, Інна вважала, що ще рано: варто пожити вдвох, вирішити проблеми з ремонтом, фінансами, налагодити взаємини, але майже щомісяця чула: «Ти неплідна, за рік хіба не можна було завагітніти?». Далі чоловік і руку став піднімати на дружину. «Щоб ви розуміли рівень сили: мужчина, якому 28 років, військовий, спортивної тілобудови — і я 21–літня. Можна далі не продовжувати… А ще — вічна фраза «От будеш вагітна, буде інакше» — і я в це вірила… Боже, яка ж я дурна була!», — дивується своїй тодішній наївності Інна.

Ніхто з нас не хотів би, аби на місці Інни опинився хтось із наших близьких — донька, сестра, племінниця, подруга… А якщо так, то проблему треба не замовчувати, а озвучувати й шукати вирішення.

Почали з’являтись думки про розлучення, але тест показав дві смужки… Вова дуже зрадів, та й сама вона знов повірила, що все зміниться. Однак надії виявились примарними: хвилі недовіри, ревнощів, образ і навіть ляпасів від чоловіка чергувалися з його вибаченнями, а в голові жінки «Він же батько дитини, не можна руйнувати сім’ю» змінювалося на тверде переконання, що не варто терпіти таке ставлення до себе. Вона пережила і спричинену стресом загрозу викидня, і небезпеку передчасних пологів, а після народження малюка — зникнення молока, і чоловікове «Це твої проблеми»… Через подібні випробування проходить чимало наших жінок: одні терплять, бо надмірно кохають, інші — бо нікуди піти. На щастя, Інна мала на кого покластися, її підтримали рідні (які, до слова, спершу доклали чимало зусиль, аби допомогти молодій сім’ї налагодити стосунки), а ще вона усвідомила, що емоційний стан і здоров’я дорожчі, що дитина повинна бачити щасливу маму… Зрештою, їй треба виростити й виховати найдорожчого в світі чоловіка — свого сина, адже, як стверджує жінка, Володимир від цього самоусунувся і не виходить на зв’язок: «За весь час він купив дві пачки памперсів, вологі серветки, пральний порошок і крем. Все, що є в дитини — одяг, ліжечко, люлька, ванночка, — все завдяки моїй мамі, сестрі, хресному і знайомим, за що я їм щиро вдячна».

«Знаскока тут не мона.
Тут, запорожче, треба Соломона…»

Саме ці слова з «Марусі Чурай» Ліни Костенко весь час спадали мені на думку під час Інниної розповіді. «Козак сказав: — Замудрувались ви. Тут треба тільки серця й голови», — відповідала сама собі рядками улюбленої поетеси. Справді, в чужій сім’ї непросто розібратись, адже не буває хтось абсолютно правий, а хтось повністю винен, але всі проблеми можна вирішити, мирно обговорюючи їх, і нікому не дано права — ні морального, ні юридичного — чинити психологічний чи фізичний тиск. Певно, про це не по літах мудро міркувала й моя співрозмовниця, бо наголошувала: «Я знаю, що я не ідеал і характер мій не кожен витримає, але вважаю, що піднімати руку на дівчину, тим більш при надії — вчинок, що не прикрашає дорослого мужчину!». І з цим складно не погодитись.

«Можливо, така поведінка чоловіка є наслідком пережитого у полоні? — хапаюся, як за рятівну соломинку, за ймовірну причину проблеми, хоч і розумію, що це зовсім не виправдовує агресії. — Чи проходив він якусь реабілітацію після повернення? Чи працювали з ним психологи?». Зі слів Інни, від психологічної допомоги тоді чоловік відмовився. «Після всього, що сталося, і подальшої популярності він одягнув корону і більше її не знімав…», — з болем констатує вона.

Читайте також: Кохана Саакашвілі показала світлини їхнього приватного життя (Фото)​.

Хтось може здивуватися, для чого ото жінка винесла сміття з хати. На подібні закиди Інна відповіла у фейсбуці, виклавши у кількох дописах свою історію: «Навіщо я все це виставила напоказ? Тому, що втомилася чути на свою адресу, яка я погана, що втекла від чоловіка, а він усе робить для мене й дитини. У нас багато спільних знайомих, тож знаю, що він розповідає…». А ще, можливо, її історія стане уроком для тих, хто переживає домашнє насилля: не варто терпіти приниження. Інна знайшла в собі сили перегорнути цю сторінку і йти далі. «Я вдячна чоловікові за прекрасного сина і за такий життєвий урок!», — каже вона.

Р.S. Прикро й боляче, коли ті, хто щодня готовий берегти і захищати Україну, виявляються нездатними вберегти своє сімейне вогнище, дати тепло і любов найдорожчим людям. Якщо у Володимира Варімеза інший погляд на цю ситуацію — ми готові його почути.