Курси НБУ $ 29.25 € 30.58
«Страшно, що в Берестечку так тихо», – харків’янка, яка 41 день прожила  у підвалі під обстрілами (Фото)

Коли донька Тетяна розповідала про пережите, Марія Андріївна не стримувала сліз.

Фото volyn.com.ua.

«Страшно, що в Берестечку так тихо», – харків’янка, яка 41 день прожила у підвалі під обстрілами (Фото)

Нині на вулицях цього древнього містечка водночас можна зустріти жителів Донбасу, Київщини, Чернігова та Харкова. Більшість із них раніше ніколи не були на Волині. Приїхати сюди змусила війна. Тимчасовий прихисток вони знайшли в гуртожитку місцевого профтехучилища № 27. Працівники закладу стараються забезпечити своїх нових сусідів усім необхідним. Втім, більшості із них не вдається оговтатися від пережитого

— Коли почали нас обстрілювати, я ще сподівався перечекати бої у погребі. Однак щоразу ставало страшніше: сусід загинув, наша літня кухня згоріла. Діти вмовили виїжджати, — ​пригадує Олег Гасімов із Лисичанська Луганської області, якого ми зустріли на подвір’ї навчального закладу. Він відразу погодився розповісти свою історію, хоча далося це йому непросто.

Чоловік утікав від війни з трьома дітьми й вагітною дружиною. Намагалися залізницею дістатися до Краматорська, втім, каже, в один із вагонів поїзда влучив снаряд. Маршрут змінили: автобусами доїхали до Слов’янська, а вже звідти потягом до Львова. В дорозі харчувалися лише хлібом і водою. Нормально поїсти вдалося вже на Галичині. Олег зізнається, що не сподівався на таку гостинність жителів заходу України.

 

 Під час розмови він кілька разів починав плакати, а син, що стояв поруч, заспокоював: «Усе гаразд, тобі не можна хвилюватися, у тебе серце…»

 

— Стільки років працювали, щоб заробити якусь копійку, відкладали, а даремно, — ​пояснює емоції луганчанин.

Гасімови не знають, коли вдасться повернутися на рідну Луганщину.
Гасімови не знають, коли вдасться повернутися на рідну Луганщину.

 Чи щось залишилось від рідного дому не знає і нинішня сусідка пана Гасімова Тетяна Ротор. У Харкові вона мешкає зі своєю літньою мамою Марією Андріївною. Обидві жінки — ​на заслуженому відпочинку. Донька із зятем живуть окремо. Він — ​професійний військовий і нині на фронті. Коли вибиралися з міста, в їхньому будинку вже не було ні світла, ні газу, ні води, а снаряди вибухали зовсім поруч.

— Ми їх (росіян. — ​Ред.) вважали своїми. Багато родичів там живе. Після початку війни більшість із них навіть на дзвінки не відповідають. Зовсім не вірилося, що таке може статися, — ​витираючи сльози, розповідає жінка. Вона каже, що довго не наважувалася залишати свою оселю. Сусіди, які поїхали раніше, переконали, що в Берестечку є надійний прихисток.

 — Нині маємо дах над головою, їжу та все необхідне. Мені аж страшно, що тут так тихо. Ми 41 день прожили у підвалі й безперестанку чули вибухи, — ​пригадує пані Тетяна. Вона щодня телефонує до Харкова, щоб принаймні почути, що знайомі, які там залишилися, живі.

Харків’янка подякувала працівникам ПТУ за допомогу та доброзичливе ставлення. Водночас зізналася, що дуже хотіла б повернутися, адже «дім — ​є дім».

Харківських друзів бракує і 21-річному студенту Даниїлу Євлахову. Він вчиться на психолога. Отож цілком переконливо стверджує, що путін збожеволів, розпочавши велику війну з Україною.

Коли 24 лютого о 5-й ранку пролунали перші вибухи над містом, молодому чоловіку здалося, що це грім. Він вийшов на балкон й помітив заграву на все небо, відразу ж зрозумів, що сталося. Родина зібрала речі й дуже довго ховалася в підвалі.

Усі новини російсько-української війни – тут. 

 — Ми жили на Салтовці, яку постійно обстрілювали. Згодом переїхали у центр до дідуся з бабусею. Там було спокійно. Але коли ракети почали влучати в будинки поблизу, зібралися й поїхали до Львова. Там не вдалося знайти житло, й уже думали повертатися на Харківщину. У нас є в селі дача. Втім, волонтери направили сюди, — ​розповів хлопець.

Пані Лілія з онуком Даниїлом вважають путіна навіженим.
Пані Лілія з онуком Даниїлом вважають путіна навіженим. 

Бабуся Даниїла Лілія Сиза каже, що постійно спілкується із сусідами, які залишилися в обласному центрі. Виявилося, що в їхній будинок вже влучила ракета.

Вона хоче бути корисною волинянам і просить собі якусь роботу. А ще планує відвідати «Козацькі могили» у Пляшевій.

Харків’янка подякувала працівникам ПТУ за допомогу та доброзичливе ставлення. Водночас зізналася, що дуже хотіла б повернутися, адже «дім — ​є дім».

— Путін завжди ненавидів українців, тому пішов на таке звірство. Але маю передчуття, що незабаром у нас все налагодиться, — ​зазначила харків’янка.

Неподалік профтехучилища в місцевій лікарні працює ще один переселенець, про якого вже знає чи не вся округа. Дмитро Соловйов вивіз рідних із Борисполя, коли місто часто обстрілювали окупанти. Прихисток родина знайшла у селі Стремільче Львівської області, що неподалік Берестечка. Через серйозні проблеми із зором його не беруть до війська, тому трудиться у тій сфері, де може бути найбільш корисним.

Раніше Дмитро працював масажистом у збірних України з біатлону та баскетболу. Нині ж турбується про здоров’я жителів Берестечківської громади.

Чоловік розповів, що спочатку місцеві з осторогою поставилися до появи нового фахівця в медустанові: засилали «розвідників». Нині ж пацієнтів не бракує.

За словами масажиста, болячки більшості із них спричинені тяжкою селянською працею.

Пан Дмитро з Борисполя однаково дбає як про спортивну форму українських чемпіонів, так і про здоров’я берестечківських аграріїв.
Пан Дмитро з Борисполя однаково дбає як про спортивну форму українських чемпіонів, так і про здоров’я берестечківських аграріїв. 

— Чимало мешканців страждають від міжхребцевої грижі. Помітив цікаву особливість: майже всі, хто звертається, мають результати МРТ, навіть в Києві такого не було, — ​каже Дмитро.

Медик розповідає, що нині жителі Стремільча всіляко підтримують його родину. Й через це йому, мовляв, незручно, адже вважає, що нині в Україні безліч людей, кому ця допомога більш потрібна.

Попри те, що про нахабну поведінку переселенців в українському сегменті інтернету ходить чимало чуток, берестечківці кажуть, що нічого схожого не помічали.

— За весь час не чула жодної претензії, навпаки, люди дякують, намагаються допомогти, — ​зазначила заступник директора з навчально-виховної роботи ПТУ № 27 Наталія Кривоніжка. Вона не може спрогнозувати, скільки часу їм доведеться жити в гуртожитку, каже, все залежить від перебігу війни.

Директор закладу Олександр Лейбик розповів, що перші переселенці приїхали у Берестечко через тиждень після початку бойових дій. За його словами, найскладніше було організувати харчування, за що й взялися працівники училища. Вони й досі зносять продукти. Для маленьких мешканців-біженців зібрали іграшки та книги.

Керівники училища також подякували за підтримку благодійникам — ​фонду «Agudath Israel of America», який за сприяння волонтера Сергія Бойка придбав для облаштування побуту біженців електроплити, мікрохвильові печі, електрочайники, пральні машини, світлодіодні лампи, умивальники та роутери.

Останні новини війни:


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.

Telegram Channel