Курси НБУ $ 41.04 € 44.69
«Коли через волинський Любомль їхали танки,  наші пекарі місили тісто і... плакали»

«Хліб на черені – найсмачніший», – каже пекар Віктор Сацюк.

Фото Алли ЛІСОВОЇ.

«Коли через волинський Любомль їхали танки, наші пекарі місили тісто і... плакали»

П’ять років тому після кількох телефонних дзвінків наших читачів про «найсмачніший любомльський хліб» журналістські стежки привели мене на хлібопекарське підприємство Віктора й Оксани Козелів. Нині ж стало цікаво, як живе це виробництво зараз, у період повномасштабної війни

Любомльським хлібом смакують і наші захисники

– Чи змінилося у нас щось після вторгнення? – замість Віктора, який у справах поїхав до Ковеля, зі мною розмовляє його дружина і перший порадник, пані Оксана. – Як і раніше, випікаємо хліб, різні смаколики. Цими процесами керує технолог Ніна Савош.

До повномасштабної війни встигли купити два ферментатори, з допомогою яких регулюється процес бродіння. Задають потрібні параметри – певну кількість інгредієнтів, відповідну температуру тощо. Особливо цей апарат стає у пригоді під час виготовлення пшеничного хліба, тісто ніколи не перекисає. Витримана технологія, якісні складники й відповідальне ставлення до роботи забезпечують їхній продукції репутацію смачної і поживної.

– Раніше в нас було більше торгових точок. Зараз наші покупці – це переважно жителі Любомльщини та Шаччини, – каже пані Оксана. – Наш хліб хвалять. Але велика конкуренція, везуть хліб (на жаль, іноді не найкращої якості) навіть з інших областей. Але ми не переставали працювати – щодня з конвеєра сходить кілька тонн хлібобулочної продукції.

Вона пригадала, як у перші дні війни через Любомль їхали танки. Їхні працівниці вночі місили тісто, пекли і… плакали. Поруч із колективом удень і вночі завжди були господарі – разом легше долали страх, паніку, відчай. А пан Віктор після зміни особисто розвозив усіх по домівках.

Дев’ять короваїв поставили в піч – а світло вимкнули

З їхнього підприємства мобілізували лише одного працівника – Івана Суліка. Решта, більше сотні працівників, – незважаючи на близькість кордону, залишилися на робочих місцях. Працювали цілодобово, поки не виконають усі замовлення.

– Ми не лише не зменшили обсяги виробництва, а й навпаки – наростили, більше випікаємо булочок, круасанів, – не без задоволення зазначила пані Оксана. – Виготовляємо лаваші, макарони – для цього машину виробництва Сербії придбали ще до війни. Більшість процесів механізовані. Ціни на свою продукції підняли лише на одну гривню. Бо знаємо, що хліб повинен бути у всіх, а люди не мають грошей…  

Коли запитала у своєї співрозмовниці, що найскладніше зараз у їхній роботі, які виклики доводиться долати, вона сказала:

– Конкуренція, що не завжди добросовісна. Бувало, тендер виграла інша фірма, а через не найкращу якість їхньої продукції хліб військовим випікали ми. Інколи їдемо в райони, а за нами рухається ще чотири авто з хлібом. Але такі закони ринку. Виручають 5 кіосків і магазин, де завжди свіженька і смачна продукція, яка швидко розкуповується.

Найбільші проблеми були, звісно, коли почали відключати електроенергію.

Було зворушливо до сліз, коли люди мало не на колінах дякували за паски, хліб, борошно, інші харчі. 

– Хоч наше підприємство належить до стратегічних, бували різні казуси. Якось поставили в піч 9 короваїв, а світло бац і вимкнули – короваї впали. Хотілося ридати. І з пиріжками нас підводили. Зверталися в різні інстанції, поки нормалізували все. Просили попереджати, тоді підключали генератор.

На хлібопекарні є піч на дровах, де виходить запашний хліб на черені. Спочатку важко було пристосуватися, технологи довго відпрацьовували потрібний режим. Але вона виручала. Бо, наприклад, приїхав військовий одружитися. Як йому коровай не спекти? Або що пояснювати дислокованим у Шацьку, Ковелі нашим захисникам, яким треба було за всяку ціну доставити хліб? Їм служити не легше… Та згодом усе вирівнялося. Поговорили з технологами і в результаті всіх запевнили, що білий, сірий хліб і батон матимемо постійно.

Волонтерять уже 9 років. І не хлібом єдиним

У попередніх публікаціях уже писала про потужні волонтерські кроки Віктора та Оксани Козелів. Вони ніколи нікому не відмовляють – таку характеристику подружжя власників пекарні чула і від їхніх працівників, і від сторонніх людей. А засновник інтерграційного центру «Замлиння» Ян Бурас наголосив, що це «безкорисливі й відповідальні люди». Пані Оксана, в свою чергу, пригадала, як цей священник організував для них збір польськими ксьондзами трьох бусів житнього борошна, коли його не мали.

З першого дня війни продукцією забезпечують і військові частини, і тер­оборонівців Волинської бригади. Також відправляли волонтерів зі своїми виробами й предметами першої необхідності на деокуповані Київщину, Херсонщину, Харківщину. Торік перед Великоднем пан Віктор особисто їздив із дочкою Анною (яка, до слова, навчається на журналістку в Ірландії і на час війни залишилася дома допомагати) в Бучу, Бородянку. Було зворушливо до сліз, коли люди мало не на колінах дякували за паски, хліб, борошно, інші харчі. В ту пору поїздка несла певну небезпеку, але Козели не з тих людей, які пасують перед труднощами.

На цьогорічний Великдень волонтер Андрій Дем’янчук завіз на фронт 60 їхніх пасок і багато інших смаколиків. А скільки усілякої продукції поставляли він та його колега Олександр Положевець на залізницю до поїздів, якими виїжджали з окупованих територій люди, і в гуртожитки, де оселилися внутрішньо переміщені особи.

– Допомагаємо не лише хлібом. Ремонт машин, солярка, гроші на придбання військових приладів, обладнання знайомим чи незнайомим для ЗСУ – це наш пріоритет після випікання хліба й булок, – запевняє пані Оксана. – Не забуваємо й про своїх працівників, які потрапляють у складні життєві ситуації. Як я, наприклад, можу відмовити в підтримці людині, якій треба оперуватися?

Після цих слів я не запитувала, що спонукає їхню сім’ю займатися таким багатогранним благодійництвом – зрозуміла, це їхній життєвий принцип.

На завершення розмови пані Оксана сказала:

– Коли їдуть за кордон, пояснюючи, що страшно за дітей, мені хочеться запитати: «А кому не страшно?». Але ми всі повинні триматися купи. Бо у важкий час стаємо морально стійкішими, а завдяки нашій єдності Україна міцнішає. І жоден ворог нас не здолає.

* Вихід цього матеріалу став можливим завдяки фінансовій підтримці Програми з допомоги та розвитку українських медіа (Ukrainian Media Aid and Development Program), частково профінансованій Міністерством закордонних справ Швеції (Swedish Ministry for Foreign Affairs).

Пані Оксана щодня на виробництві – поцікавиться, підкаже, вислухає.

Пані Оксана щодня на виробництві – поцікавиться, підкаже, вислухає. 

Читайте також: «Настоятель віддав ключі мирно: церква на Любомльщині тепер у ПЦУ»

Реклама Google


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.

Telegram Channel