До полону нововолинець Іван Бочкарьов важив 87 кілограмів, після – 62

 Українську землю в Маріуполі на «Азовсталі» Іван Бочкарьов разом із побратимами боронив до останнього – до того дня, коли надійшов наказ вищого командування йти у полон заради врятування життя. Там далі було пекло російського полону і обмін 18 жовтня минулого року. Йому лишень у липні буде двадцять сім, але він вже пройшов не сім кіл пекла, а сімдесят. І вражає життєрадісністю, привабливою світлою усмішкою, іскрометним гумором. А ще він місяць тому у складі делегації

Нововолинської громади, яка була запрошена у місто-побратим Кретинга (Литва), очі в очі доніс литовцям під час зустрічей, що собою являють рашизм, росія, їхні катівні, їхні солдати. Цьому молодому чоловікові випали великі  випробування, але він все переніс з честю істинного українця.

Це м’яко якось звучить – слово «полон». Це – тортури, катування, цькування собаками, приниження, постійні удари кийками і потім застосування електрошокерів – усе, щоб тебе зломити.

– Народився я на Житомирщині і дитинство минуло у селі з цікавою назвою Буряки, – розповідає Іван. – Виховувала мене бабуся Євгенія Олександрівна. Всі  українські звичаї, особливо атмосферу свят, ми дотримувалися в селі і вони змалечку засіли в моїй пам’яті. А ще мене  тягнуло у спорт. Навчаючись у коледжі міста Бердичів і у столиці, займався греплінгом (комплексний вид боротьби). Під час строкової служби у Нацгвардії мене більш захопили рукопашний бій, бойове самбо, дзюдо.

 Вирішив будувати  військову кар’єру і подав свою кандидатуру в 2021 році серед 150 таких, як я, для зарахування у військову частину «Азов». Тут довелося пройти серйозні випробування під час курсу молодого бійця, які включали знання тактичної медицини, топографію, стрільбу, рукопашний бій, тактику, взаємодію з побратимами, щоб можна було покладатися один на одного. Був у рейтингу другим і здобув право вибирати собі сам  підрозділ. Із березня 2021 року розпочалася моя служба в цій  елітній бойовій частині.

– Війна – як і де тебе застала? – запитую.

– За два дні до її початку ми були попереджені про можливий напад із боку рф, тому вже перебували у повній бойовій готовності. Коли прийшла четверта година ночі 24 лютого, піднялися по тривозі, швиденько завантажилися  і зайняли бойові позиції. У Маріуполі не здали ворогові ні клаптика рідної землі, але поступово відходили до «Азовсталі».

Ворог повністю панував у небі і стирав будинки «під нуль» авіаударами, тому там не було резону  тримати оборону. В оточенні, під шквальним вогнем, ми виконували бойові завдання.

– Далі – полон?

– Це м’яко якось звучить – слово «полон». Це – тортури, катування, цькування собаками, приниження, постійні удари кийками і потім застосування електрошокерів – усе, щоб тебе зломити. Це, практично, важко довго витримати. (Іван показав фото, на якому на обличчі і руках видно сліди допитів електрострумом. Із своїх звичних 87 кілограмів він схуд до 62. – Ред.). Довелося пройти тюрми таганрога, ростова-на-дону, був свідком садистського теракту рашистів в Оленівці, останній рік  перед звільненням – в Краматорську. 

18 жовтня 2024 року буде довго  пам’ятним для нашого Героя. Тоді його обміняли і він ступив на вільну рідну землю. 

– Що в цю мить відчував?

 – Спокій, емоцій ніяких  не було, – згадує Іван, – тільки через два тижні прийшов до тями. Був дуже вражений, що скрізь люди були змобілізовані, дисципліновані і тим, яку величезну допомогу надають ЗСУ. Але просинався – і було відчуття, що я – ще в камері. Пройшов реабілітацію, переніс п’ять операцій – ніс буз зламаний, зуби вибиті, нарости на колінах. На щастя, вже все – позаду. 

Іван зараз – у цивільному строю, але з армією постійно в контакті – допомагає ветеранам-інвалідам, завдяки державній програмі, якою опікується Олена Зеленська, проходити реабілітацію. Не пориває із спортом – тренує дорослих і дітей.

Ігор ЛІСОВИЙ.

Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно!​ Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу  Волинь ЗМІ

Читайте також: У Луцьку відбулась співоча презентація книги про видатного Леонтовича.