Кортеліська трагедія на Волині: кількість жертв перебільшено

Трагедія села Кортеліси 23 вересня 1942 року вражає своїми масштабами та жорстокістю. В минулі часи про неї писали навіть у підручниках з історії. Ті архівні документи, які вдалося розшукати за останні кілька років, дають підстави стверджувати, що лише в цей день було розстріляно близько тисячі жителів села. 

Багато запитань викликає та звіряча жорстокість, з якою німецькі нацисти знищили ні в чому невинних людей. Найбільш просте пояснення причин трагедії полягало  в тому, що більшість кортелісців стали партизанами і в селі були напади на німецькі війська. Але це – неправда. 

  Лише 23 вересня 1942 року в селі Кортеліси було розстріляно близько тисячі жителів села. 

Окупаційна влада знала, що в селі легально живуть… втікачі з німецького полону

У Кортелісах дійсно створили підпільну озброєну групу, до якої увійшло кілька місцевих жителів та значно більша кількість оточенців – солдатів і командирів Червоної армії. Цікаво, що ці оточенці та втікачі з німецького полону жили в селі цілком легально. Секретар сільської управи – Іван Сахарчук склав їх списки і передав коменданту поліції та в Ратнівську районну управу. Староста села – Андріян Полівода видавав їм довідки, що вони проживають в селі та займаються корисною роботою. 

 Весною 1942 року кортеліська підпільна група перетворюється у партизанський загін імені Ворошилова. Активні бойові дії біля Кортелісів тривали досить короткий період – з травня по липень 1942-го.  За цей час  загін під командуванням Бориса Михайловського двічі роззброював місцевих поліцейських, але нікого з них не вбив. Було здійснено напади на німецькі гарнізони в Дивині і Ратному, під час яких захопили значну кількість трофеїв та грошей. Але в середині липня, після невдалого походу на Ковель, загін Михайловського фактично розпадається. Основні його сили пішли на схід, де пізніше увійшли до Пінського партизанського з’єднання. А поблизу Кортелісів залишилася невелика група  чисельністю до 40 чоловік. Вона займалася переважно грабежами місцевих селян і для німців серйозної загрози не становила. Найбільш важливою акцією цих «партизанів» стало знищення близько сотні беззахисних євреїв, яких ще не встигли вбити гітлерівці. 

Найбільш важливою акцією цих «партизанів» стало знищення близько сотні беззахисних євреїв, яких ще не встигли вбити гітлерівці.

Грізним попередженням для кортелісців стала облава 26 серпня 1942 року. Німці та поліцейські зігнали жителів села на площу біля церкви і розстріляли сім чоловік із партизанських сімей. Потім німецький офіцер через перекладача оголосив: якщо кортелісці не припинять допомогу партизанам, не будуть виконувати поставки продуктів та підкорятись владі, то буде розстріляне все село. Проте більшість людей не вірили цим погрозам, тому що жодних зв’язків із партизанами не мали, і ніякої вини за собою не відчували. На початку вересня партизани вбили у Кортелісах двох поліцейських, які приїхали збирати продукти.

Після цього ніхто вже продукти у Ратне не повіз.

Проте незабаром прибуває спеціальний каральний підрозділ – третій поліцейський батальйон 15-го поліцейського полку, командир якого видав таємний наказ. Він починався словами: «23 вересня 1942 року батальйон знищує  розташовані в районі на північний схід від Мокран, отруєні бандитською заразою села: Бірки, Заболоття і Борисівку. Рота 

«Нюрнберг» знищує Кортеліси». Всі підготовчі заходи до цієї каральної операції проводилися із дотриманням найсуворіших правил секретності. 

Сім’ям колаборантів наділи на руки білі пов’язки та відвели в окремий будинок…

Окупанти ще вночі оточили село і казали селянам, щоб ті йшли на «сход», де мають оголосити важливе повідомлення.

Більшість людей пішли, не передчуваючи біди, а потім їх оточили на площі біля церкви і втекти вже не було жодної можливості. З натовпу вивели сім’ї поліцейських та інших колаборантів. Всього таким чином було залишено в живих пів сотні людей, яким наділи на руки білі пов’язки та відвели в окремий будинок. Опісля вони забрали своє майно і на підводах виїхали в Ратне, де було багато вільних єврейських будинків.  Інших кортелісців з площі позаганяли в приміщення церкви і школи. 

 Тим часом поліцейські вже копали чотири довгих ями-рови. Людей групами по кілька чоловік, у тому числі і жінок з дітьми на руках, підводили до ям і розстрілювали. Після того, як всі чотири ями були до верху заповнені тілами, решту селян виводили далі до двох ям із водою, де раніше добувалася глина, і також стріляли. Нині на тому місці стоїть пам’ятник жертвам Кортеліської трагедії. Після знищення людей карателі почали грабувати майно: худобу, зерно, одяг, коні, птицю, а потім палили будинки. Водночас спалили також і всі найближчі хутори.

«Было село – остался пепел»: через 10 місяців розповіли «визволителі»

Коли в Кортеліси 19 липня 1944-го увійшли бійці 160 стрілецької дивізії, тут у тимчасових будках ховалося лише декілька сімей. У дивізійній газеті «За Родину» від 2 серпня було надруковано акт про знищення Кортелісів – «Было село – остался пепел» – в якому стверджувалося, що в Кортелісах розстріляли майже 3000 осіб і спалили понад 500 дворів. Акт був складений комісією із представників військової частини та місцевих жителів, яка оглянула сім братських могил і виявила в них велику кількість трупів. Повна ексгумація тіл ніколи не проводилася. Тому в наступні роки у різних документах вказувалися різні цифри загиблих. 

У грудні 1944-го Кортеліська сільська рада склала протокол про огляд місця події, у якому вказано, що на території села поховано 2800 мирних жителів. Автори цих документів записували кількість жертв розстрілів, спираючись на свідчення уцілілих селян. Але люди, які пережили це жахіття, очевидно під впливом емоцій, називали число загиблих значно більше, ніж було насправді. Крім того, представники влади могли керуватися ще й своїми власними міркуваннями. 
Під час розслідування справи колишніх німецьких поліцейських Андрія Кошелюка і Якима Корнелюка наприкінці 1950-х слідчі КДБ запитували свідків про кількість жертв розстрілу. В протоколах допитів записано, що всі свідки, яких допитував капітан Розуменко, сказали про три тисячі загиблих. Водночас усі свідки, яких допитував майор Юхно, назвали цифру понад дві тисячі розстріляних.

Пізніше було офіційно проголошено, що жертвами трагедії стали 2875 мирних жителів. Такі дані повідомила Кортеліська сільська рада у довідці, яка була підготовлена комісією у складі: Краглик В.К. – голова виконкому, Омелянчук К.П. – секретар парткому радгоспу «Кортеліський», Осіюк І.М. – депутат сільської ради, Дордюк П.О. – ветеран Вітчизняної війни. Там вказано, що до війни в Кортелісах із прилеглими хуторами нараховувалось 715 будинків і проживало до 3 тисяч чоловік. Зокрема, у селі Кортеліси було 484 двори і проживало близько 1850 людей. 23 вересня 1942 року було спалено 715 будинків і розстріляно 2875 чоловік. 

Ця довідка зберігається у Державному архіві Волинської області у папці «Документи Ратнівського району по встановленню населених пунктів, знищених в роки війни». У ній не вказано дати написання, але є печатка Кортеліської сільради і підписи голови виконкому Краглика та секретаря парткому Омелянчука. Довідки деяких інших сільрад, де були значні втрати під час війни і які зберігаються у цій папці, датуються серпнем 1976-го. Тодішній голова Кортеліської сільради Василь Краглик нині проживає в селищі Ратне. Він розповідає багато цікавих фактів про минуле, але, на жаль, не пам’ятає нічого про підготовку цього документу. Василь Костянтинович категорично стверджує, що ніяких вказівок зверху перебільшувати кількість жертв не було, і якщо вже сталися якісь помилки, то це трапилося випадково. Але помилок надто багато, щоб можна було в це повірити.

Можливо, це пов’язано з тим, що саме у 1976 році приймалося рішення про будівництво меморіального комплексу в Кортелісах.

До списку загиблих включили жителів десяти хуторів, де взагалі розстрілів не було…

Відповідно до списку сільських рад  Ратнівського району Волинської області 1940 року, який зберігається в архіві серед інших документів облвиконкому,  в селі Кортеліси було 193 двори і 1011 жителів. Усього ж Кортеліська сільська рада мала перед війною 400 дворів і 2282 жителі. Ці дані не підлягають сумніву, оскільки доволі точно узгоджуються з довоєнними польськими документами. Наприклад, у виборчі списки до польського сейму за 1938 рік записано 445 кортелісців, з них 86 – євреї. Відомо, що громадяни тоді отримували право голосу після досягнення віку 24 роки, а всіх євреїв у селі було 200 осіб. Тому загальна кількість жителів у Кортелісах на той час не перевищувала однієї тисячі. Потрібно врахувати і той факт, що в селі не всі жителі були розстріляні. Окрім півсотні колаборантів та членів їхніх сімей, ще стільки ж людей встигли заховатися або пішли в партизани. Близько 200 євреїв були вбиті раніше, улітку 1942-го, – із них половину стратили червоні партизани. Таким чином можна зробити висновок, що 23 вересня нацисти вбили понад сімсот мирних жителів Кортелісів. 

 Але водночас у селі карателі розстріляли також мешканців кількох прилеглих хуторів: Запоківного, де було 39 дворів і 235 жителів, Ягідково – відповідно 7 і 58 та Білиці – 7 і 35. У Запоківному близько третини людей врятувалося, оскільки один із поліцейських попередив їх не йти на «сход». Уціліло також по кілька хуторян із Ягідкового та Білиців. Тому, за приблизними підрахунками, в «чорну середу» 1942-го в Кортелісах було вбито близько 1000 жителів. Саме таку цифру назвав секретар сільської управи в період окупації Іван Сахарчук під час допиту слідчими МДБ у 1951 році. В «Літописі УПА» (т. 2, с. 118) згадується, що в селі Кортеліси німці знищили 1200 чоловік.

Ймовірно, тут враховано, що 23 вересня 1942-го окупанти розстріляли також понад 200 мешканців хуторів Годинь, Вепра та Сухіни у сусідньому білоруському селі Бірки. Ці хутори належали до Млинівської сільради, що входила до Кортеліського староства та парафії. У довідці 1976 року вказано, що майже всі жителі цих хуторів загинули. Але, насправді, значна кількість людей врятувалася, оскільки кільце оточення не було надто щільним. Наприклад, на хуторі Годинь, згідно з довідкою, проживало 190 жителів і 180 з них були вбиті. Але очевидці стверджують, що там загинуло 120 чоловік.

Ще більш дивним є факт, що члени комісії зарахували до загиблих жителів десяти хуторів, які не потрапили в кільце оточення, і де взагалі розстрілів не було. Це такі хутори як Замістя, де нібито загинуло 12 жителів, Тепенець – 76, Дорошево – 20, Хомут – 17, Сніжки – 3, Косиці – 59, Сосновка – 29, Тарасово – 73, Ярогливо – 23, Підгодинець – 19. Господарства на цих хуторах були пограбовані і спалені разом із Кортелісами, але їхні жителі встигли забрати частину майна на підводи і повтікали в ліс. 

Як розповідає уродженець хутора Косиці Іван Пишук, його батько Павло дізнався про розстріл у Кортелісах, коли їхав працювати на поле. Він негайно повернувся додому, забрав дружину і трьох дітей на віз і швидко поїхав до лісу. Батько збирався повернутися до хати, щоб забрати майно, але не встиг. Його сім’я не мала навіть що їсти. Інші хуторяни виявилися більш передбачливими і відразу забирали все, що можна було. 

Останню каральну акцію нацисти провели біля  Кортелісів 8 листопада 1943-го. У цей день вони знищили лісовий хутір Рябино, на якому було весілля. Коли всі гості вже сиділи в хаті за столами, побачили через вікно німців. Люди із жахом кинулися втікати у ліс, але 49 чоловік було вбито і спалено 14 дворів. У Рябино окупанти розстріляли також понад два десятки хуторян із Старої Ниви, яких вони забрали по дорозі. У той же день на хуторі Попливці гітлерівці заходили в будинки і відразу ж починали стріляти, потім хати підпалювали. Із 93-х жителів уціліло лише 23, з них троє було поранено. 

У цілому ж за період окупації нацисти вбили приблизно 1500 мирних мешканців села та навколишніх хуторів. Ще понад сто невинних людей, переважно євреїв, розстріляли червоні партизани. Нині про це нагадує лише Кортеліський меморіальний комплекс та експозиція музею. 

Микола МИХАЛЕВИЧ, завідувач Кортеліського історичного музею Ковельського району.