«Пам’ятаєш, як я відкрила ту цукерку, розламала навпіл, і ми її з’їли?»
Коли кохання... половина цукерки
Бо справжня любов – це не декорації. Це – двоє. Один світ – на двох
– Твій дідусь зробив мені пропозицію з половинкою цукерки. У нас не було нічого – він став навколішки й сказав: «Зараз у мене тільки ця цукерка, але якщо хочеш – ми з тобою все збудуємо разом».
– І що ти?
– Я відкрила ту цукерку, розламала навпіл, і ми її з’їли. І відтоді ми ділили все – радість і труднощі. Падали, піднімались і будували разом. Завжди – разом. Через втому, через кризи, через побут. Але були одне для одного підтримкою. До самого кінця.
– Бабусю, то інші часи були…
– Часи не мають значення. Любов – не змінюється. Змінилось лише те, що ви вже не маєте перед очима справжніх прикладів.
Сьогодні всі бояться.
Часи не мають значення. Любов – не змінюється.
Бояться жити разом. Бояться, що не впораються.
Щойно виникає сварка – розбігаються. Бо думають, що знайдуть когось «кращого». Постійно шукають ідеал, якого не існує.
Не бачать простих речей. Не помічають щастя у буденному.
Замість цього – шоу на цілий інтернет, обручки за тисячу доларів, постановочні відео з освідченням… А сам момент – справжній, щирий, ніжний – зникає.
Бо любов – це не декорації. Це – двоє. Один світ – на двох. На все життя.
Ось чого їм бракує. Сміливості – жити по-справжньому. Любити за те, ким людина є. А не за те, ким її собі уявляєш.
Любов ЗЕМНА, zyttia.org.
