Максим Нагорний, навіки 20-річний солдат, із автоматом в руках щодня виборював право України на гідне майбутнє.
Вічна пам'ять: Герой Максим Нагорний з Луцька ще у 18 років написав заповіт… в окопі
«Я – рядовий ЗСУ, молодий солдат. Я був очевидцем інших жахливих речей, про які хочеться забути, не згадувати, викреслити з пам’яті так само, як і вчорашній день цієї клятої війни, але що буде завтра? Відбудовувати стару систему не треба – створюймо нову і набагато кращу Україну! Країну з найкращими умовами для дітей, особливо тих, які лишилися без батьківської опіки!»
Ці слова, написані в окопі на той час 18-літнім солдатом, облетіли всю Україну. 28 червня 2023 року їх цитував Верховний Головнокомандувач Володимир Зеленський у зверненні до Верховної Ради. Автор цього послання, молодий солдат Максим Нагорний, хотів змінити країну, аби жодна дитина більше не знала, що таке сиротинець.
12 серпня він мав би святкувати свій 21-й день народження, але, напередодні, Луцьк на колінах провів в останню путь навіки молодого Героя. Його життя, сповнене болю дитинства та щоденної боротьби, обірвалося 19 липня 2025-го під час виконання бойового завдання в районі Молодецького на Донеччині.
Максим залишився сиротою у 4 роки і потрапив до Луцького обласного будинку дитини. З родичів у нього була лише старша сестра Іванна та старенька бабуся, яка не могла опікуватися онуком.
«Ми загубилися на 16 років і почали спілкуватися, коли почалася війна. Я його запрошувала до Польщі, але він сказав, що хоче захищати Україну. Це був його вибір», – ділиться сестра Максима – Іванна Баран.
Саме гіркий досвід життя в сиротинцях сформував його сталевий характер і прагнення змінити систему.
У своєму заповіті він писав про «вигорілих» працівників і відсутність справжньої любові в дитячих будинках.
«Я мрію про нову Україну: про країну без сиріт; про дітей, котрі проживають в сім’ях і лише в сім’ях, бо малечі потрібна сім’я, а не тепле та сите місце в державних чи комунальних закладах без любові, без гідності й поваги, без щастя. Це актуально зараз, під час війни, і буде по-особливому актуально після її завершення», – писав він. Ці слова стали його життєвим кредо.
Я мрію про нову, зовсім іншу й набагато кращу країну, яку варто побудувати заново!
Бути військовим хлопець мріяв з дитинства. Напередодні повномасштабного вторгнення Максим приїхав до Києва в пошуках роботи. Деякий час він залишався у столиці – волонтерив на залізниці, допомагаючи людям евакуюватися. А коли виповнилося 18 років – пішов служити до рідної Волинської механізованої бригади. Пройшовши навчання за кордоном, вирушив на Харківщину, виконувати завдання на Куп’янському напрямку.
«Перший реальний бій із ворогом – це не про відвагу та хоробрість, а – про кров, страх, про те, що ти дзюриш і робиш в штани. Це – про інстинкти та людську природу, які намагаються взяти гору над обов’язком захищати Батьківщину», – чесно писав Максим. «Тут, «на нулі», все чітко й зрозуміло – ворога можна перемогти тільки зі зброєю в руках, рішучістю та відвагою!». І він нищив ворога самовіддано й незламно. Під ворожим обстрілом, в окопі, він писав своє послання, бо не хотів прожити своє життя даремно і вірив у те, що робив: «Так вже сталося, що я – круглий сирота і, якщо загину за Україну, не хочеться стати рутинним чорнильним записом у бюрократичній статистиці втрат».
Востаннє Максим виходив на зв’язок 17 липня 2025 року. На той час він служив старшим стрільцем у бригаді Національної гвардії «Спартан». Своїй нареченій, Наталії Сюйві, він повідомив, що йде на бойові позиції та декілька днів не телефонуватиме.
Гірку звістку про зникнення вона отримала 25 липня.
– Мені зателефонували і сказали, що Максим Нагорний зник безвісти під час мінометного обстрілу в селі Молодецьке Донецької області, – з болем згадує дівчина. – А потім повідомили, що його тіло доставили до моргу в місто Кам’янське.
На впізнання Наталія поїхала разом із рідною сестрою Максима – Іванною. Там їм показали особисті речі, які дівчата одразу впізнали, зокрема парні браслети, які були в нього з нареченою. Тіло Максима не показали, лише сказали, що воно 10 днів пролежало на спеці, через складність евакуації. Щоб прискорити процедуру впізнання, потрібно було, аби тест ДНК здав родич чоловічої статі. Таких родичів у Максима, який виріс сиротою, не було. Дівчата не здалися. Після кількох поїздок у морг їм таки вдалося офіційно підтвердити загибель Максима Нагорного. Його ідентифікували за татуюваннями.
У своєму заповіті Максим писав: «Якщо доведеться віддати життя, то нехай це стане також для того, щоб в Україні зникли дитячі притулки... і діти зростали лише у щасливих сім’ях. Це – мій заповіт!».
Його життя, обірване на злеті, стало нагадуванням, що боротьба за Україну – це не лише відвага на фронті, а й рішучість змінити країну на краще.
Дякуємо тобі за захист, Максиме! Низький уклін, вічна шана та пам’ять Герою!
Любомира НАТИНКА
Новини та корисна інформація – швидко, оперативно, доступно! Приєднуйтесь до нашого Телеграм-каналу Волинь ЗМІ
