Не відкладайте на потім слова «вибач» і «я тебе люблю». Історія на вечір

Одного дня чоловік повернувся з роботи й застав дружину біля плити. Він підійшов, обійняв її, засипав поцілунками – щиро радіючи, що знову бачить її після дня розлуки.

Під час вечері, між усмішками та легкою розмовою, у жінки задзвонив телефон – звичайне повідомлення з побажанням доброї ночі від подруги. Але цього вистачило, щоб чоловік роздратувався. Він мовчки підвівся, не сказавши ані слова, пішов до спальні й замкнувся там, залишивши вечерю недоїденою.

Їй було боляче, але вона вирішила не йти за ним.

«Він же не дитина», – подумала вона.

Жінка доїла на самоті й тихо лягла спати, повернувшись до нього спиною.

Серед ночі їй раптово стало зле. Вона спробувала розбудити чоловіка, торкнувшись його руки, але він, роздратований, відмахнувся, навіть не глянувши на неї. За мить серцевий напад обірвав їй подих.

Вранці він прокинувся, як завжди. Побачивши, що вона досі лежить у ліжку, вирішив, що вона ще сердиться, й пішов, не попрощавшись.

Побачивши, що вона досі лежить у ліжку, вирішив, що вона ще сердиться, й пішов, не попрощавшись. 

Згодом у місті він побачив годинник, який, як йому здалося, їй сподобався б. Він купив його, плануючи ввечері помиритися.

Та коли повернувся додому, побачив накритий стіл… і її – нерухому в ліжку. Підійшовши ближче, він зрозумів: уже запізно.

Він зламався.

Роздавлений каяттям.

За слова, які так і не сказав.

За обійми, які стримав.

За те, що дозволив гордості говорити замість серця…

Скільки разів ми дозволяємо гордості нас ранити? Як часто відкладаємо «вибач» і «я тебе люблю», думаючи, що ще встигнемо? Та час не завжди чекає. Життя – крихке. Кожне слово має значення. Кожен жест – це шанс.

Не чекаймо моменту, коли вже нічого не можна буде виправити. Живімо з любов’ю, прощенням і щирістю – поки не стало надто пізно.

 «Життя, яке воно є».