Володимир ВДОВЕНКО: «ДЕПУТАТСЬКУ КВАРТИРУ В КИЄВІ ПОДАРУЮ ОБДАРОВАНІЙ ДИТИНІ З МОГО ВИБОРЧОГО ОКРУГУ»*

Таку сенсаційну заяву зробив напередодні 26 жовтня кандидат у народні депутати України в одномандатному виборчому окрузі № 20, уродженець села Чаруків Луцького району Володимир Вдовенко (на фото). Він безпартійний. Здобувши юридичну освіту, понад 15 років безкомпромісно бореться з абсурдною системою влади. Має психологію переможця. Керується принципом «Закон понад усе!».
Разом зі своїм партнером по бізнесу Русланом Деречинським, уродженцем Горохівського району, створив у 2001 році сучасне європейське виробництво майже на триста робочих місць — ТзОВ «Цунамі» з базою в місті Рожище. Лише торік це підприємство сплатило до державного та місцевого бюджетів 7 мільйонів 350 тисяч гривень, а всі разом узяті 650 юридичних та 2500 фізичних суб’єктів господарювання цілого Горохівського району — лише 42 мільйони 200 тисяч гривень. Коментарі тут зайві.
Чому цей добре забезпечений і цілком самодостатній чоловік на 55 році життя йде у парламент? Крім цього, виборці Володимира Вдовенка мають до нього цілу низку інших гострих запитань. Він погодився дати на них відверті відповіді. Отже, як на духу…

Михайло ОНИЩЕНКО

—У своєму житті я ніколи не рвався до влади, — каже Володимир Васильович. — Безліч разів пропонували балотуватися в депутати різних рівнів. Відмовлявся. Лише прийняття антинародних законів 16 січня цього року, які стали причиною кривавих подій на Майдані, а потім анексії Криму і війни на Сході, змусили мене серйозно задуматися, що відбувається в Україні. Потім побачив, що на моєму виборчому окрузі «висунулися» такі кандидати, які за помахом руки Чечетова слухняно голосували за диктаторські закони 16 січня або очолювали нашу область у часи Ющенка, комуняки та інший політичний мотлох, то просто жахнувся від того, яким «оновленим» може виявитися новий наш парламент.
А тут ще й Ліна Костенко зачепила за живе своїм майже шевченківським:
Доборолися, добалакалися,
досварилися, аж гримить.
Україно, чи ти була колись
незалежною хоч на мить
від кайданів, що волю сковують,
від копит, що у душу б’ють,
від чужих, що тебе скуповують,
і своїх, що тебе продають?
І остання крапля переповнила чашу мого терпіння…
— Народ каже: «Один у полі не воїн». Чому ви не заручилися підтримкою жодної партії?
— Партії скомпрометували себе в очах народу. Я відкидаю крайні праві і крайні ліві політичні програми. Крайні праві — це війна. Крайні ліві — це лозунг «від кожного по можливостях і кожному стільки, скільки ми вділимо». Всі партії горланили в унісон — єднаймося! Казали, що підуть на вибори разом. А на ділі — все навпаки. Я за єднання народу, а не брехунів, які вже понад 23 роки пускають людям в очі туман.
Це не для мене. Я ніколи не буду голосувати за так звані законодавчі пакети, коли за попередніми підкилимними міжпартійними домовленостями пропонується прийняти п’ять законів вкупі, серед яких лише один на користь народу, а решта — задля вигоди олігархів, кланів і партій. Я маю великий досвід у бізнесі, знаю, що, як і звідки береться. На все треба заробити своїм потом. І повірте: Європу в Україні маємо збудувати самі, ніхто за нас цього не зробить. Ніякі партії. Бо саме слово «партія» означає «частина». А тут треба взятися усім народом.
— Ви стверджуєте, що є людиною забезпеченою і самодостатньою. То чи готові відмовитись від великих депутатських пільг?
— Публічно заявляю перед усім чесним народом: пройшовши у парламент, відмовлюся від службового автомобіля, усіх депутатських пільг. Буду використовувати тільки власний транспорт, вести всю депутатську діяльність за свої кошти. І буду підтримувати скасування депутатської недоторканності. Перед законом усі мають бути рівними! Якщо отримаю депутатську квартиру в Києві, то подарую її обдарованій дитині з мого виборчого округу, яка навчатиметься в Києво–Могилянці, університеті, консерваторії чи іншому столичному виші. Якщо ж таку квартиру не дадуть, то й так допомагатиму землякам через свій благодійний фонд. Він здійснюватиме повноцінну статутну діяльність незалежно від результатів голосування на моєму окрузі.
— Як ви підтримували Майдан? Чим проявили себе під час агресії Росії? А то на словах усі — патріоти…
— Багато політичних трупів нині спекулюють на цих темах, намагаються набрати бали перед виборами. Я вважаю за доцільніше проявляти свій патріотизм конкретними справами. І Майдану, і нашій армії на Сході я допомагав як міг, допомагаю і буду допомагати. Ніколи цього ніде не афішував, як це робили і роблять чимало відомих вам депутатів і керівників різних рангів. На потреби Майдану ми надали допомоги через ТзОВ «Цунамі» (так називається підприємство, співвласником якого я є) на понад 100 тисяч гривень, а нашим солдатам і волонтерам на Сході — більш як 500 тисяч. Я не хочу про це особливо розповідати, але якщо ви вже запитали, то вважав за потрібне назвати ці дві цифри. Наведу ще деякі факти. На нашому підприємстві лише за два останні роки ми надали своїм людям понад чотири мільйони гривень безвідсоткових кредитів — на будівництво, переобладнання опалення (котлів) — щоб не залежати від російського газу; придбання житла, інші потреби. Середня заробітна плата на підприємстві — 4200 гривень. Оце і є реальна турбота про людей, а не ура–патріотизм.
— Як ви оцінюєте свої шанси перемогти на цих виборах? Адже маєте аж 11 конкурентів, серед яких уже добре відомі виборцю імена.
— Відомі не тільки їхні імена, але й діла. А саме «по ділах ваших судитимуть вас», каже Святе Письмо. Що зробили за 23 роки української незалежності ці «відомі імена»? Стартові економічні умови ми мали кращі, ніж, скажімо, сусідня Польша. Де тепер поляки, а де ми? Порівняйте наші злиденні зарплати з їхніми європейськими. У нас тільки ціни на все вищі за європейські та світові. В Україні найнижча середня пенсія серед пострадянських країн — 1400 гривень. А багато людей одержують близько тисячі, а то й менше. Потрапивши у парламент, в першу чергу буду добиватися підвищення пенсій простим людям. Вони цього заслужили своєю багаторічною невтомною працею.
Влада декларує лозунг «Людина — найвища цінність», а наші люди не знають, як за такої влади вижити. Але зараз якраз настає момент істини, коли виборці можуть відправити на смітник історії політичний мотлох і дати мандат довіри новим фаховим людям–патріотам.
Люди добрі! Не купуйтеся на порожні солодкі обіцянки, на гречку й макарони. Не продавайте душу дияволу за тридцять срібняків, бо матимемо економічну розруху і тривалу війну, отримуватимемо зі Сходу труни з мертвими тілами наших хлопців. Продасте свій голос — зрадите Майдан Гідності, спаплюжите пам’ять Небесної сотні. І знову правити вами будуть ті, хто привів до влади хама Януковича, до злиднів народу, до безвинно пролитої крові.
«Ми не шукали нашої землі, блукаючи сорок літ пустелею. Вона була дана нам споконвіку. Вона була, є і буде нашою землею. Ми віримо, що нація є творцем історії і що таким творцем історії буде знову й Україна, коли ми усвідомимо наше покликання до створення нового ладу у світі». Таку безмежну віру в Україну мав професор Володимир Шаян. Я також вірю в Україну. Вірю у мудрість і патріотизм наших людей. Вірю у свій шанс!