Для чого Бог дає багатство?

 

    
     …ВІДСУТНІСТЮ МОТИВАЦІЇ У СУЧАСНИХ ПІДЛІТКІВ
     Син знайомої знічев’я розлігся на дивані і жонглює пультом керування телевізором та прямокутником телефону. Але ні там, ні там йому насправді не цікаво. Ще донедавна хлопчині хотілося швидше подорослішати, закінчити марудну школу, вступити до вишу. Йому завжди все вдавалося легко. Мама намагалася не завантажувати домашньою роботою: хай вчить уроки — завтра самостійна, післязавтра контрольна, через місяць ДПА, а там — ЗНО, потім… Час пробіг непомітно. Добре склав ЗНО — вступив на омріяну спеціальність. А на канікулах «під шумок» вирішив і собі з однокурсниками попрацювати на автозаправці. Спілкуючись із постійними працівниками, був приголомшений, що у більшості з них вища освіта, досить перспективні факультети… «Невже і я вчуся для того, щоб заправляти чужі авто бензином?» — думає студент і пролежує цікаві лекції на дивані у весняній депресії. А мама бідкається: куди зник інтерес до науки?
     «У школі пряжуть ту дитину, до репетиторів мусиш водити, вступила на платне, ледь стяглися, щоб дати вищу освіту… А де результат?» — бідкається мама дівчини, що після довгого пошуку роботи влаштувалася у супермаркет пропонувати «вільну касу».

 

 «У школі пряжуть ту дитину, до репетиторів мусиш водити, вступила на платне, ледь стяглися, щоб дати вищу освіту… А де результат?» — бідкається мама дівчини, що після довгого пошуку роботи влаштувалася у супермаркет пропонувати «вільну касу».

     «Гадаю, реформувати старшу школу слід якнайшвидше. Адже нині вона переобтяжена предметами, які батьків просто заганяють до репетиторів, — упевнений заступник міністра освіти Павло Хобзей. — У нинішній непрофільній школі важко розібратися в навчальних планах і приділити більше часу потрібним дисциплінам. Тож треба змінити це, зняти перевантаження, а головне — дати учневі мотивацію до навчання. Основне для нас — щоб діти хотіли навчатися, щоб їм було цікаво. Тому потрібно ризикнути і стартувати з новою профільною школою паралельно з початковою — у 2018 році».
     Заступник міністра говорить гарно і впевнено, і ми знову віримо, бо хочемо нарешті позитивних змін. Колись вони настануть, але спроби треба робити вже тепер, хоч вони і бувають помилковими. Час пошуків, але вже і час сіяти зерно, а не розкидати каміння.
     
     …ЯК ВАЖКО БАЧИТИ ДИВА…
     «Щодня ми проходимо повз численних творців див», — написала у вступі до нової книги «Будь дивом» відома американська журналістка Регіна Бретт. Минулого року всією редакцією зачитувалися її книгою «Бог ніколи не моргає», приміряли на себе досвід цієї дивовижної жінки, що здобувала його на власних помилках та випробуваннях. Її нова книга — скарбниця історій про звичайних людей, що надихають творити добро. Хочеш побачити диво? Стань ним! — головна ідея книжки.
      Кожен день несе своє диво у людях, яких зустрічаємо. Часто їх навіть не помічаємо у черзі до каси супермаркету, не вирізняємо у телефонних дзвінках, у водіях тролейбусів чи у двірниках, що виконують свою рутинну роботу за мінімальну плату. Як багато було тих диваків (у доброму значенні цього слова) й у моєму житті. Деякі з них дивляться на мене з Вічності: бабуся, що не вміла ображатися, тато, що пішов в інші світи на Благовіщення і наповнив гірким присмаком це велике свято… Викладач хімії, що після уроків із сільськими дітлахами перетворював на фотографію білий папір. Інші залишилися добрим спогадом про дитинство — вчителька мови, що своєю вишиванкою навчила більше, ніж правилами з підручника. Прибиральниця на моїй першій роботі, що кожному казала щире: «Я вас люблю»…
     Регіна Бретт описує працівника паркінгу, професію якого кожен назвав би «збирач грошей», а він обожнює щодня благословляти людей назустріч новому дню. Інший герой — звичайний продавець, що впізнав у обличчі покупця з переляканою дівчинкою фоторобот злочинця, який побачив у газеті. Миттєво зреагував, повідомив поліцію і врятував маленьку дівчинку. Журналістка, що написала те невеличке повідомлення про викрадення, отримувала премії за цікаві великі статті, але та її невеличка замітка вартувала більшого — життя.
     У світі стільки біди, що, здається, потрібне справжнє чудо, щоб усе виправити. Бути дивом, навчає авторка, не значить квапитися розв’язувати проблеми усієї земної кулі, це означає діяти інакше на своєму робочому місці, у своїй родині, спільноті.
     Хтось вирощує незвичайні овочі та квіти, лікує бездомних тварин, навчає неслухняних дітей і називає їх найкращими, а хтось рятує людей у реанімаціях, приносить газету самотнім людям, творить ікони, гарно співає чи пише вірші, або й працює там, де нам би не хотілося працювати, але виконує свої обов'язки з великою любов’ю…
     Люди творять дивовижні речі непомітно для самих себе, якщо керуються законами совісті. Людина — справжнє диво! Чого ж іще шукати?
     
     … КОЛИ ЗАРАДИ ДОБРИХ СПРАВ ВІДМОВЛЯЮТЬСЯ ВІД ЗВАННЯ ПРОФЕСОРА МЕДИЦИНИ
     Довкола величної Почаївської лаври розташувалося історичне містечко. Божа Мати тут покровителька. Жителі Почаєва з достовірних джерел знають свою легендарну історію, хоч і не завжди усвідомлюють, як їм пощастило. Адже сюди з усіх куточків світу їдуть паломники, щоб помолитися перед тією іконою Богородиці, що її сяйво запалало пожежею в очах жорстоких загарбників. Стіни лаври ще пам'ятають ті монголо–татарські нашестя, коли стріли наздоганяли тих, хто їх випускав. Тут діяв Божий закон: хто прийде з мечем, від меча і загине. Сюди приходять ті, кого важка хвороба чи біда виштовхнула зі звичної колії життя. Їду сюди, коли життя замотує у свої коловороти, здається, так міцно, що не залишається часу на молитву і добре слово чи навіть боговгодну думку. Коли на душі тяжким каменем лежить гріх байдужості і забуття.

 

Матінка Валентина переконана, що багатих людей Бог наділив статками заради бідних, щоб допомагати їм. («У світі ж усе навпаки — всі працюють на купку олігархів, ніби зобов'язані їм життям», — не полишають мою голову грішні думки осуду).

     У нас завжди все за розкладом, тут же втрачається відлік часу: лише велич святині і ти… Розчиняєшся у ній, наче в іншому, невідомому вимірі… Тут звільняєшся від зашкарублості гріха, тут відкривається друге дихання і додатковий зір — бачити те, чого не було видно через колоду у власному оці…
     А в містечку, біля підніжжя гори, стоїть непримітна будівля. Дорогу до неї знають ті, кому йти нікуди. Називають її люди богадільнею. Направду — там твориться Боже діло руками доброї матінки Валентини та інших послушниць. Під старою яблунею на подвір'ї —рядок інвалідних візочків. Вони потрібні для єдиної цілі — побути на службі Божій у невеличкій церковці тим, хто вже не може йти сам. Ставимо свічки і ми у простому, маленькому Божому домі. Адже Він не вибирає пишноти і приходить сюди, у бідненьку оселю, щоб нарешті знайшли спокій на цій землі невиліковно хворі та безхатьки.
     А матінка Валентина розповідає про лікарські настоянки, якими користується тут. Каже, що колись не було простатиту у чоловіків, бо пили іван–чай. Ретельно пояснює, як його готувати, які трави вживати при серцевих, шлункових болях… Ми закидаємо її запитаннями. Вона не визнає таблеток, хоч називає себе фельдшером. (Знайома шепоче, мовляв, ніякий вона не фельдшер, а лікар, професор із відомого Московського інституту хірургії імені Вишневського). Матінка Валентина переконана, що багатих людей Бог наділив статками заради бідних, щоб допомагати їм. («У світі ж усе навпаки — всі працюють на купку олігархів, ніби зобов'язані їм життям», — не полишають мою голову грішні думки осуду). Про особисте, що привело сюди, матінка не розповідає — воно у минулому, живе теперішнім із надією на майбутнє. Приїхала у лавру, побачила, які люди туди йдуть, як тиняються вулицями, ночують у храмі, бо йти нікуди, й вирішила відкрити для таких богадільню. Хоч не одразу знайшла розуміння навіть серед почаївських монахів. Але час ішов і справи самі за себе розповіли. Тут шукають прихистку ті, кого забуло суспільство, та й, як не страшно, власні діти і родичі. Матінка Валентина не веде нас у палати, де доживають нещасні люди. Каже, то не під силу всім на це дивитися. Навіть ті, хто відважується трохи попрацювати у богадільні на славу Божу, довго не витримують. Матінка заохочує будь–які пожертви паломників, бо заклад існує виключно на них:
     — Якщо у вас є старі крупи, привозьте, згодуємо птахам. До нас їх багато прилітає. Маєте непотрібний одяг чи простирадла — підійдуть лежачим хворим…
     …Вона говорить, а очі сяють небесним світлом…