Ну чому, чому помирають села?
Не раз читала у «Волині» репортажі з населених пунктів, які зникають з карти області. Але по-справжньому відчула, як важко з цим змиритися, як боляче, коли побувала нинішньої весни у Писаревій Волі, що у Володимир-Волинському районі
Надія ГАМАНЮК, с. Рудка-Козинська Рожищенського району
У цьому невеличкому чепурненькому селі народився мій чоловік. Тут пройшло його дитинство, юність. Туди часто приїжджали ми удвох, коли одружилися, поки жили батьки. А тепер їх уже давно немає. Батько помер у травні 2002-го, мати — у листопаді 2007 року. Тож коли після Великодня їхали на Проводи, захотілося подивитися на миле серцю місце, де нас чекали, любили.
Ще недавно у Писаревій Волі вирувало життя, а тепер там лише дві хатини, де проживають люди. Молоді пороз’їжджались, старенькі пішли в інший світ. Ось і стоять самотні сумні будинки. Це боляче, навіть неможливо передати як. Згадую, як тягнуло мене в село, бо це був рідний куточок не тільки для чоловіка, а й для мене. І свекор Іван Ярмолайович, і свекруха Ганна Дем’янівна стали для мене другими батьками. Прийняли в свою сім’ю, полюбили. Свекор був дуже доброю людиною, а голос мав — як у соловейка. Я не раз просила його: «Заспівайте, тату». І він співав. А свекруха любила квіти, біля вікна завжди росли жоржини. Недалечко від села — ліс, куди ми ходили за грибами або просто помилуватися природою, подихати кришталевим повітрям. Які там лунали пташині переливи!
Невже не можна на рівні держави вирішити проблему порятунку таких населених пунктів?
Здавалося, що так буде завжди. Але життя внесло свої корективи. Уже й ми немолоді. І про рідну Писареву Волю можемо тільки згадувати. Хочеться летіти туди на крилах, хоч нас там уже ніхто не чекає. Залишився тільки садочок, в якому росли колись дуже смачні груші. Сад стоїть самотній, похмурий.
Ну чому, чому помирають села? Адже там проживали люди, народжувалися діти, квітувало життя. Невже не можна на рівні держави вирішити проблему порятунку таких населених пунктів? Гіркий сум огортає душу, коли бачиш теперішню Писареву Волю. Здається, небагато часу пройшло, а як усе змінилося... А так хочеться, щоб жила Писарева Воля. Щоб пам’ятали про неї наші діти, внуки.
с. Рудка-Козинська Рожищенського району
