ГВІЗДОК У ДВЕРЯХ

У хлопця був дуже поганий характер. Батько дав йому мішечок цвяхів і сказав, аби щоразу, коли він втратить терпіння, забивав гвіздок позаду дверей

Росаріо ГОМЕС, оповідання з книги «100 промінчиків світла: Притчі на щодень» (видавництво «Свічадо»)

Першого дня хлопець забив у двері 37 цвяхів.
Протягом наступних тижнів, в міру того, як учився опановувати свої емоції, він вбивав у двері щоразу менше гвіздків. Бо зрозумів, що легше контролювати свої емоції, ніж вганяти цвяхи.
Настав день, коли йому вдалось опанувати себе настільки, щоб не забити жодного гвіздка. Він розповів про це своєму батькові, і той порадив йому витягати з дверей по цвяху кожного дня, коли йому вдаватиметься себе контролювати. Минуло багато днів, і хлопець нарешті міг сказати татові, що у дверях більше немає гвіздків.
Батько взяв його за руку і підвів до дверей. Він сказав: «Ти добре попрацював, синку, але поглянь на всі ці дірки. Двері вже ніколи не будуть такими, як раніше.
Кожного разу, втрачаючи терпіння, ти залишаєш у когось в душі рубці, як оті дірки, що бачиш у дверях. Можна образити когось і забрати свої слова назад, але те, як ти це сказав, спустошує людину, і рубець залишається назавжди. Словесна рана є такою ж болючою, як і фізична».