НІЯКА ВІЙНА НЕ ЗЛАМАЄ ЖІНКУ З ПЕРЕМОЖНИМ ІМ’ЯМ
Переселенка з Донбасу Вікторія Оробейко відкрила свій бізнес на Волині й активно допомагає нашим воїнам на фронті...
Переселенка з Донбасу Вікторія Оробейко відкрила свій бізнес на Волині й активно допомагає нашим воїнам на фронті...
Олена ЧЕРЕНКОВА
У жінки, яка сидить напроти мене в літньому кафе, світле волосся і легка усмішка. Сонце б’є промінням з-за її спини і на мить створює золоте сяйво над головою і плечима. У жінки спокійне обличчя, привітний погляд і неквапливі рухи, коли вишуканим жестом вона бере філіжанку кави і робить маленький ковток, не відриваючи від мене очей. У неї тихий голос і дуже жіночна манера поправляти зачіску, ніби гладити саму себе по голові. Таку жінку легко уявити за тим, як вона вдома м’якими рухами місить тісто, щоб спекти «фірмовий» пиріг своїм домашнім, або бережно ставить квіти у вазу і занурюється в них обличчям, насолоджуючись ароматом. Її легко можна уявити в іграх з дитиною і навіть за приміркою шовкової вечірньої сукні «до підлоги» під час зборів до театру… Єдине, на що в мене не вистачає фантазії, — це «побачити», як вона швидко йде з чоловіками рибним цехом, де відчувається густий, нестерпний запах сирої риби, і дає вказівки своїм підлеглим. Однак саме це і є правдою.
І те, що вона мені каже, також не збігається з її виглядом вишуканої пані: «Тож ми мусили виїхати, бо від ринку, де працювали наші філіали, було лише 12 кілометрів до донецького аеропорту. І вибухи лунали все частіше й частіше, усе ближче і ближче!»
Вікторія — так звати цю жінку… «Victoria» — в перекладі з латині — перемога. Можливо, вона сама і є головною перемогою над собою і життєвими обставинами.
Жінка і війна. Ніколи це поєднання не видавалося мені таким болюче несумісним, як при погляді на неї, таку жіночну і таку сильну. Життя навпіл. Все минуле зосталося там, у Донецьку, а частинка нового життя вже тут, у Луцьку. Проте працювала вона постійно, скрізь, всі роки, скільки себе пам’ятає. «Трудоголік, що поробиш, — каже вона про себе з іронічною посмішкою і, випереджаючи мої запитання, продовжує: — і чоловік трудоголік, і син. Тому в сім’ї завжди розуміють і підтримують». Отримала спершу технічну освіту, згодом другу — юридичну. Почала кар’єру інженером–технологом, потім розвивала торговий центр, роками піднімала в Донецьку мережу магазинів «Острів скарбів». Буквально жила улюбленою справою. Тому навіть коли війна підійшла майже до самого дому, ніяк не могла покинути все. Як залишити без грошей людей, яким давала роботу? Як бути з виробництвом? Яким чином вивозити все і куди? І тільки в листопаді 2015 року нарешті зважилась, коли вийшла державна постанова: хто вирішить перереєструвати своє виробництво на неокупованій території України, може зробити це протягом двох тижнів.
Так Вікторія почала працювати в Луцьку з фірмою «Волиньморепродукти». Звісно, все налагодилось не одразу, не просто і не легко. Проте ця жінка справляє враження тендітної пані лише на перший погляд. Коли поспілкуєшся з нею, послухаєш, як вона дистанційно керує ходом тендера по телефону, не відриваючись від нашої бесіди, розумієш, яка енергія, сила духу і внутрішній стрижень ховається в ній. Тож не дивно, що і в Луцьку Вікторія зуміла проявити себе як керівник, дати робочі місця лучанам, бо підприємство розвивається і розширює штат. До речі, чимало переселенців, навіть із вищою освітою, також ідуть на цю роботу, адже, як кажуть, вибирати не доводиться. Росте таке ж підприємство й у Вугледарі. Більше того, активно допомагає бійцям АТО! За останній час передали до Мар’їнки 100 пар шкарпеток, 100 пар трусів, сотні наборів продуктів харчування, талони на дизельне пальне тощо. Це дуже важливо для Вікторії — не тільки розвивати бізнес, а й допомагати хлопцям, які захищають Україну в зоні бойових дій.
Питання благодійності взагалі близьке цій неординарній жінці. За що б вона не бралася, вона робить більше, ніж обіцяла. Коли підприємство виграло тендер на надання послуг із гарячого харчування для школярів гімназії №21 Луцька, Вікторія потурбувалася не тільки про обіди, а й про те, в якому стані шкільна їдальня, чи достатньо столів і стільців, чи не потрібно зробити ремонт. Одне слово, зробила все, щоб дітям було й ситно, і приємно, і комфортно.
Але не варто уявляти життя цієї жінки як таку собі «голлівудську історію з хепі–ендом», де героїня всіх перемогла, здолала всі перепони і живе щасливим життям на новому місці. Це не так, перепон іще багато, та й життя неспокійне. І хоч Волинь справляє враження тихого краю, Вікторія бачить і підводні течії. Понад усе її дивує те, що з таких багатих природними ресурсами земель люди їдуть до Польщі в якості некваліфікованої робочої сили. Ця жінка володіє доволі глибоким розумінням економічного потенціалу Волині, може дати фору будь–якому чиновнику, котрий не хоче розкрити очі. Ось тільки деякі з її пропозицій, які вона озвучила. По–перше, якщо неможливо зупинити «бурштиновий бізнес», його треба очолити — тобто зробити офіційним, а головне — створити підприємства з обробки бурштину тут, на місцях. Не злочинний самовивіз сировини, а продаж його як прикрас. Це буде «бомба» для економіки Волині. По–друге, навколо ліси, можна запускати виробництво меблів. Волиняни їздять до Польщі на фабрики, вчаться обробляти й фарбувати деревину, виготовляти дивани, шафи, тож є багато майстрів, яких можна запросити на вітчизняне виробництво! Треба тільки створити гідні умови праці і не чекати прибутку одразу, вже сьогодні. По–третє, місцеві озера є чудовим місцем для відпочинку, якщо розвинути там інфраструктуру. Головне — не намагатися бути монополістами, як це прийнято на Волині у всьому, аж до дрібниць — тільки один власник, який зайняв цю нішу, жодної конкуренції. Необхідно пускати в регіон свіжу силу, «нову кров»! Донецький регіон успішно розвивався тому, що донеччани звикли до конкуренції, повсякчасної економічної боротьби, до різноманітності пропозицій, неординарних людей та ідей! Виживає найрозумніший! Тож необхідно і на Волині «відкрити двері», дозволяти новим людям входити в бізнес, розширювати асортимент продукції, заохочувати клієнтів, проводити тренінги для працівників. Це запорука процвітання.
Вікторія так захоплено і водночас переконливо та щиро малює картину майбутньої економіки краю, що я мимоволі цікавлюсь, чи не хоче вона стати народним депутатом, щоб доносити ці ідеї до людей? Вона відповідає, що думала про це і що, мабуть, пішла би в депутати органів місцевого самоврядування, бо відчуває в собі і сили, й енергію, і терпіння відстоювати інтереси волинян.
Я бажаю успіху цій жінці, чиє ім’я означає «перемога». Хай у нас буде більше в політиці та економіці жінок, у яких поєднані риси берегині домашнього вогнища й енергійного керівника, розумного політика, здатного згуртувати людей і показати їм перспективи гідного життя в Україні.
На фото: У директора підприємства «Волиньморепродукти» вікторії Оробейко – море планів.
Фото Олени ЧЕРЕНКОВОЇ.
Олена ЧЕРЕНКОВА
У жінки, яка сидить напроти мене в літньому кафе, світле волосся і легка усмішка. Сонце б’є промінням з-за її спини і на мить створює золоте сяйво над головою і плечима. У жінки спокійне обличчя, привітний погляд і неквапливі рухи, коли вишуканим жестом вона бере філіжанку кави і робить маленький ковток, не відриваючи від мене очей. У неї тихий голос і дуже жіночна манера поправляти зачіску, ніби гладити саму себе по голові. Таку жінку легко уявити за тим, як вона вдома м’якими рухами місить тісто, щоб спекти «фірмовий» пиріг своїм домашнім, або бережно ставить квіти у вазу і занурюється в них обличчям, насолоджуючись ароматом. Її легко можна уявити в іграх з дитиною і навіть за приміркою шовкової вечірньої сукні «до підлоги» під час зборів до театру… Єдине, на що в мене не вистачає фантазії, — це «побачити», як вона швидко йде з чоловіками рибним цехом, де відчувається густий, нестерпний запах сирої риби, і дає вказівки своїм підлеглим. Однак саме це і є правдою.
І те, що вона мені каже, також не збігається з її виглядом вишуканої пані: «Тож ми мусили виїхати, бо від ринку, де працювали наші філіали, було лише 12 кілометрів до донецького аеропорту. І вибухи лунали все частіше й частіше, усе ближче і ближче!»
Вікторія — так звати цю жінку… «Victoria» — в перекладі з латині — перемога. Можливо, вона сама і є головною перемогою над собою і життєвими обставинами.
Жінка і війна. Ніколи це поєднання не видавалося мені таким болюче несумісним, як при погляді на неї, таку жіночну і таку сильну. Життя навпіл. Все минуле зосталося там, у Донецьку, а частинка нового життя вже тут, у Луцьку. Проте працювала вона постійно, скрізь, всі роки, скільки себе пам’ятає. «Трудоголік, що поробиш, — каже вона про себе з іронічною посмішкою і, випереджаючи мої запитання, продовжує: — і чоловік трудоголік, і син. Тому в сім’ї завжди розуміють і підтримують». Отримала спершу технічну освіту, згодом другу — юридичну. Почала кар’єру інженером–технологом, потім розвивала торговий центр, роками піднімала в Донецьку мережу магазинів «Острів скарбів». Буквально жила улюбленою справою. Тому навіть коли війна підійшла майже до самого дому, ніяк не могла покинути все. Як залишити без грошей людей, яким давала роботу? Як бути з виробництвом? Яким чином вивозити все і куди? І тільки в листопаді 2015 року нарешті зважилась, коли вийшла державна постанова: хто вирішить перереєструвати своє виробництво на неокупованій території України, може зробити це протягом двох тижнів.
Так Вікторія почала працювати в Луцьку з фірмою «Волиньморепродукти». Звісно, все налагодилось не одразу, не просто і не легко. Проте ця жінка справляє враження тендітної пані лише на перший погляд. Коли поспілкуєшся з нею, послухаєш, як вона дистанційно керує ходом тендера по телефону, не відриваючись від нашої бесіди, розумієш, яка енергія, сила духу і внутрішній стрижень ховається в ній. Тож не дивно, що і в Луцьку Вікторія зуміла проявити себе як керівник, дати робочі місця лучанам, бо підприємство розвивається і розширює штат. До речі, чимало переселенців, навіть із вищою освітою, також ідуть на цю роботу, адже, як кажуть, вибирати не доводиться. Росте таке ж підприємство й у Вугледарі. Більше того, активно допомагає бійцям АТО! За останній час передали до Мар’їнки 100 пар шкарпеток, 100 пар трусів, сотні наборів продуктів харчування, талони на дизельне пальне тощо. Це дуже важливо для Вікторії — не тільки розвивати бізнес, а й допомагати хлопцям, які захищають Україну в зоні бойових дій.
Питання благодійності взагалі близьке цій неординарній жінці. За що б вона не бралася, вона робить більше, ніж обіцяла. Коли підприємство виграло тендер на надання послуг із гарячого харчування для школярів гімназії №21 Луцька, Вікторія потурбувалася не тільки про обіди, а й про те, в якому стані шкільна їдальня, чи достатньо столів і стільців, чи не потрібно зробити ремонт. Одне слово, зробила все, щоб дітям було й ситно, і приємно, і комфортно.
Але не варто уявляти життя цієї жінки як таку собі «голлівудську історію з хепі–ендом», де героїня всіх перемогла, здолала всі перепони і живе щасливим життям на новому місці. Це не так, перепон іще багато, та й життя неспокійне. І хоч Волинь справляє враження тихого краю, Вікторія бачить і підводні течії. Понад усе її дивує те, що з таких багатих природними ресурсами земель люди їдуть до Польщі в якості некваліфікованої робочої сили. Ця жінка володіє доволі глибоким розумінням економічного потенціалу Волині, може дати фору будь–якому чиновнику, котрий не хоче розкрити очі. Ось тільки деякі з її пропозицій, які вона озвучила. По–перше, якщо неможливо зупинити «бурштиновий бізнес», його треба очолити — тобто зробити офіційним, а головне — створити підприємства з обробки бурштину тут, на місцях. Не злочинний самовивіз сировини, а продаж його як прикрас. Це буде «бомба» для економіки Волині. По–друге, навколо ліси, можна запускати виробництво меблів. Волиняни їздять до Польщі на фабрики, вчаться обробляти й фарбувати деревину, виготовляти дивани, шафи, тож є багато майстрів, яких можна запросити на вітчизняне виробництво! Треба тільки створити гідні умови праці і не чекати прибутку одразу, вже сьогодні. По–третє, місцеві озера є чудовим місцем для відпочинку, якщо розвинути там інфраструктуру. Головне — не намагатися бути монополістами, як це прийнято на Волині у всьому, аж до дрібниць — тільки один власник, який зайняв цю нішу, жодної конкуренції. Необхідно пускати в регіон свіжу силу, «нову кров»! Донецький регіон успішно розвивався тому, що донеччани звикли до конкуренції, повсякчасної економічної боротьби, до різноманітності пропозицій, неординарних людей та ідей! Виживає найрозумніший! Тож необхідно і на Волині «відкрити двері», дозволяти новим людям входити в бізнес, розширювати асортимент продукції, заохочувати клієнтів, проводити тренінги для працівників. Це запорука процвітання.
Вікторія так захоплено і водночас переконливо та щиро малює картину майбутньої економіки краю, що я мимоволі цікавлюсь, чи не хоче вона стати народним депутатом, щоб доносити ці ідеї до людей? Вона відповідає, що думала про це і що, мабуть, пішла би в депутати органів місцевого самоврядування, бо відчуває в собі і сили, й енергію, і терпіння відстоювати інтереси волинян.
Я бажаю успіху цій жінці, чиє ім’я означає «перемога». Хай у нас буде більше в політиці та економіці жінок, у яких поєднані риси берегині домашнього вогнища й енергійного керівника, розумного політика, здатного згуртувати людей і показати їм перспективи гідного життя в Україні.
На фото: У директора підприємства «Волиньморепродукти» вікторії Оробейко – море планів.
Фото Олени ЧЕРЕНКОВОЇ.