ЩО КРИЄТЬСЯ ЗА ПАЛИВНОЮ КРИЗОЮ? - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 28.32 € 32.11

ЩО КРИЄТЬСЯ ЗА ПАЛИВНОЮ КРИЗОЮ?

Уроки, яких ми не навчились брати із наших прорахунків і безвідповідальності

Уроки, яких ми не навчились брати із наших прорахунків і безвідповідальності
Всяке у нас вже траплялося, але такого обвалу цін, причому на стратегічний товар — пальне, щось не пригадується із сумнозвісного періоду купоно-карбованця. І враз девальвувалися всі оті оптимістичні прогнози-обіцянки, які останнім часом ми не раз чули з вуст спокійного, врівноваженого і впевненого прем’єр-міністра. І знову ми постали перед тривожною невідомістю: що нас чекає попереду? Одне можна сказати напевно: на щось добре надіятися не доводиться.
У цьому несподіваному ціновому обвалі звертає на себе увагу насамперед непрогнозованість, галопуючі темпи і те, що ситуація повністю вийшла з-під контролю уряду, з чого можна зробити висновок: все це застало наших державних мужів зненацька. Тепер, заднім, так би мовити, числом вони починають винаходити «об’єктивні» причини тому, що сталося. Головну з них вбачають у зростанні вартості нафти на світовому ринку і наближенні Євросоюзу до наших кордонів. Ще одна причина, на яку посилаються, — те, що Росія збільшила експортне мито на пальне. А нафтова політика саме цієї держави найбільше впливає на ціни у нас. Ну і добавляють вплив сезонного коливання цін — паливні боси не можуть упустити нагоди нажитися за рахунок наших бідних селян.
Але експерти заявляють, що навіть всі оті три причини вкупі не могли спровокувати такого стрімкого подорожчання пального. Директор енергетичних програм Центру політичних та економічних досліджень імені О. Разумкова Володимир Саприкін говорить:
— Бензин міг подорожчати на 10—15 відсотків. А те, що відбувається тепер, має тільки одне пояснення — російські нафтові компанії, які мають розгалужену мережу АЗС у нашій країні, спровокували штучне підняття цін. Подорожчання будь-якого продукту на 30-40 і більше відсотків реально може спричинити лише дефіцит товару. В Україні дефіциту пального немає. Це свідчить про те, що нафтові магнати просто використовують нинішню ситуацію для отримання надприбутків.
Ще один провідний експерт ринку нафтопродуктів Сергій Сапєгін зазначає, що зростання вартості пального на 10 відсотків щодня не є ринковим явищем. Причому один і той же продукт не може дорожчати одночасно в усіх регіонах країни. Сам керівник «Укрнафти» Ігор Палиця звертає увагу на те, що темпи подорожчання у нас значно перевищують світові. Висновок напрошується сам собою — це є наслідком змови найбільших російських нафтових компаній.
Багато хто схильний бачити тут і політичний підтекст — таким чином наші сусіди і брати хочуть, мовляв, впливати на хід і результати президентських виборів. А дехто прямо заявляє: штучне підняття цін спрямоване проти Віктора Януковича як одного з основних претендентів на пост глави держави.
У цьому зв’язку виникають деякі суттєві питання. І насамперед — що то у нас за такі «добросусідські, братерські» стосунки, при яких Росія дозволяє собі отак недружелюбно, зверхньо ставитися до свого партнера аж до дестабілізації економічного становища в країні і грубого втручання у наші внутрішні справи? Отож думаю, якщо у певної частини наших людей були ілюзії відносно щирості почуттів і намірів великого сусіда, то тепер вони розвіються. Як і ілюзії щодо істинних цінностей для нас вступу в так званий Єдиний економічний простір, де заправляє Росія, простір із широко розрекламованою Леонідом Кучмою вигодою від запровадження всеохоплюючої зони вільної торгівлі без вилучень і обмежень. Якою вона виглядає з російської точки зору, наші сусіди проілюстрували на прикладі із паливною аферою. І ще одне — чому так складається, що ми завжди залежні від чиєїсь доброї, чи злої волі? Коли ми навчимося вести справді самостійну політику, убезпечувати себе від зовнішніх впливів?
Тепер, коли нафтові магнати взяли нас за горло, в урядових колах після деякого оціпеніння заговорили і про регулювання внутрішнього ринку, обмеження експорту, і про створення держрезерву пального. А де наші урядовці були раніше — чекали, поки грім вдарить? За словами того ж Саприкіна, у країнах Західної Європи та США на випадок екстремальних обставин є страховий резерв нафтопродуктів держави. «Він розрахований на 90 днів. Тобто, якщо у світі стається непрогнозована ситуація і на біржах стрімко дорожчає нафта, держава має можливість забезпечувати своїх громадян пальним за колишніми цінами впродовж трьох місяців».
Обвал цін на пальне може потягнути за собою дуже тяжкі наслідки для економіки країни взагалі. Те, що подорожчав проїзд на транспорті, — тільки перший сигнал, симптом неблагополуччя. Вже починають дорожчати продовольчі товари на ринку. Звичайно, це позначиться і на вартості товарів промислової групи. А про те, як то при нинішніх небачених досі цінах на дизпаливо селяни вестимуть жнива, кормозаготівлі та інші невідкладні роботи, і подумати страшно. Це може бути останнім ударом і по тих нечисленних рентабельних господарствах, які збереглися. І взагалі, вартість пального — це каталізатор стану всього нашого ринку, нашого благополуччя. Такого його подорожчання квола українська економіка може й не витримати.
Після тимчасового замішання, схожого на шок, чільні урядовці перейшли, як це в нас зазвичай буває, до бравих заяв і запевнень. Зокрема, про те, що є тверда домовленість ціни на дизпаливо для сільгоспвиробників зберегти на попередньому рівні. В це мало хто вірить, як не вірять і селяни, пам’ятаючи подібні баєчки щодо пільгових мінеральних добрив та інших послаблень, які вони чули на початку нинішньої весни. Та й важко собі навіть уявити, що для нафтових магнатів можуть існувати одні ціни для сільгоспвиробників, а інші — для решти споживачів.
Чули ми й заяви більш рішучі. Що ми, мовляв, зможемо поставити на місце нафтових монополістів, які зарвалися, і повернути ціни на попередній рівень. А коли міністра паливно-енергетичного комплексу Сергія Тулуба запитали, як йому видається можливим це зробити, він, збавивши патетичний тон, мовив: «Ну, ми ж із ними ходимо по одній землі, якщо зустрінемося, поговоримо — вони не захочуть втрачати своїх партнерів». Ось, виявляється, як просто і легко все робиться. Чи не тому, що нашим міністрам все видається таким простим і легким, нам так важко живеться.
У цій невтішній історії найбільш прикро вражають якраз дві обставини: те, що ситуація на паливному ринку не була спрогнозована і застала урядовців зненацька, і якась полегшена, спокійна їх реакція на те, що відбулося. Ми не бачимо серйозного, поглибленого аналізу причин тривожного кризового явища і не чуємо про конкретних його винуватців. Не серед стрілочників, а тих, хто на високій урядовій драбині. Вже вкотре при подібних обставинах ті, що несуть найбільшу відповідальність, відбуваються посиланнями на об’єктивні причини і обіцянками. А поки так триватиме, поки ми не навчимося на державному рівні виносити серйозних уроків із помилок, прорахунків і нехлюйства, доти будемо наступати на ті ж самі граблі, випробовуючи своїх людей на безвідповідальності й безкарності високих чиновників.
Степан САЧУК.