Коли з’явиться у нашій країні Мати Тереза?

ШКІЛЬНІ ЛІНІЙКИ ВІДЖИЛИ

Закінчилося літо, і наші дітки знову сіли за парти. У навчальний рік їх покликав Перший дзвоник, під час якого учнів укотре вишикували уздовж стіни шкільної споруди на святкову лінійку. Щорічний одноманітний сценарій уже знають напам’ять не тільки дорослі, а й діти. Сказати, що ці формальності їх не тішать, буде неправдою. Поспостерігати за безпілотником, що дзижчить над головами, знімаючи святкове зібрання з висоти для якогось звіту, і поміркувати, як високо підіймаються у небо повітряні кульки та чи долетять вони до космосу, – їм неабияк цікаво. А от під час монологів якихось чиновників від обласної та міської влади діти перешіптувалися, ділячись власними спогадами про літо.

Ісус – це людина із зачерствілим серцем, якій треба допомогти його пом’якшити.

У Києві цьогоріч через бажання позбутися пережитків радянського минулого навчальним закладам дозволили самостійно вирішувати, чи проводити урочисту лінійку, чи організувати День знань за власною, нестандартною програмою. Та до Луцька нововведення не докотилися. Хоч батьки у довгій дискусії щодо доцільності проведення свята у такому форматі згоди не дійшли, однозначно вирішили, що чиновники замість красномовних, але порожніх промов на дитячому святі краще б дали школі грошей (хай навіть у кілька разів менше, ніж фонд Ігоря Палиці «Тільки разом», який передав Луцькій ЗОШ №1 сертифікат на 100000 гривень для придбання спортивного інвентарю). Бо ж, піднявши голову, можна було помітити шмат цегляної стіни, від якої обвалилася штукатурка. Під час виступів «поважних гостей» батьки між собою жваво обговорювали здорожчання та відсутність державного фінансування харчування учнів, незабезпеченість книжками, нововведення у шкільних програмах молодших класів. Тож урочисту промову чиновників сприйняли прямо: «Дорогі батьки, широко відкривайте свої гаманці».

Навіть у неконтрольованій нашою владою Горлівці до свята підійшли креативно, хоч з погляду дорослої людини і безглуздо. Там на урочистості з нагоди початку навчального року до учнів чи то завітали свідомо, чи, як це часто трапляється на Донбасі, завітали-заблукали… Дід Мороз і Снігуронька. Та «відволікаючий» момент окупантів не спрацював: під час виступу так званого мера група старшокласників насмілилася прокричати: «Горлівка – це Україна!» До слова, «чиновник» вдав, що не почув, дітей не чіпали, але його охорона змушувала стерти записи інциденту з відеоносіїв, а педагогів школи запросили на розмову в кабінет директора у присутності «міського голови».

Зрозуміло, що шкільні урочистості потрібні дітям. Але лінійки за «радянською» методикою мають відходити в історію. В умовах реформування освіти потрібні зміни в організації святкових заходів для учнів. А їхнім батькам необхідні продуктивні, відверті та сміливі зустрічі з представниками влади. В умовах діалогу результат системних змін неодмінно вийде кращим.

 

КРАПЛЯ МИЛОСЕРДЯ ТВОРИТЬ ОКЕАН ДОБРА

Найвідомішу у світі сестру милосердя Матір Терезу долучили до лику святих у Ватикані. Стати свідками церемонії канонізації прийшло понад 100 тисяч вірян: людей було так багато, що вони заповнили не тільки площу перед собором Святого Петра у Римі, але й прилеглі вулиці. Вона і справді заслужила на таку честь, бо із 12 років присвятила себе служінню Богу, а у 36 залишила монастир, щоб допомагати бідним, смертельно хворим, немічним і безпритульним, живучи серед них. Мати Тереза називала себе олівцем у руках Бога: «Дозволь мені проповідувати любов не словами, а прикладом мого життя, силою, надихаючим впливом моїх справ, що показують всю глибину любові, яка палає у моєму серці».

Якось в індійському місті Калькутта Мати Тереза знайшла обгризену щурами і мурахами, але ще живу жінку. Від нещасної відмовилися всі лікарі, і черниця вирішила бути з нею аж до смерті. Відтоді монахиня почала допомагати усім хворим і бездомним. Влада, дізнавшись про сестру милосердя, виділила їй порожній храм. Так з’явився «Дім для помираючих», де приречених оточували любов’ю і турботою. За це Матір Терезу часто критикували – мовляв, потрібно боротися з причинами бідності, а не з наслідками. Та її місією було творити добро тут і зараз.

Свята Мати Тереза вставала о пів на четверту ранку. Після молитви і легкого сніданку вона поряд з іншими працювала весь день, інколи навіть не зупиняючись, щоб попити води. «Що для мене Ісус?… Ісус – це Слово, яке треба вимовити. Світло, любов, мир… Ісус – голодний, якого потрібно нагодувати, спраглий… бездомний. Хворий. Самотній! Небажаний! Прокажений! Жебрак! Сліпий! Каліка! Ув’язнений. Ісус – це людина із зачерствілим серцем, якій треба допомогти його пом’якшити».

Із 12 помічниць спочатку їх число у католицької черниці з часом збільшилося до 300 тисяч у 80 країнах світу. Сестер Ордену милосердя навчають дев’ять років, і вони повинні дотримуватися обітниці бідності і обітниці служіння знедоленим. У 70-х роках минулого століття Матір Терезу визнала католицька церква, вона стала всесвітньо відомою. Їй дарували автомобілі, а вона продавала їх і на отримані гроші будувала лікарні. Під час польоту у літаку не соромилася попросити недоторкану їжу, що залишалася після пасажирів, для «своїх людей».

1979 року Матір Терезу нагородили Нобелівською премією миру. На церемонії вручення черниця була вбрана в той самий одяг, що й 30 років тому – у день заснування ордену. Вона відмовилася від традиційного святкового бенкету і попросила переказати ці кошти знедоленим. Та статусом нобелівського лауреата таки користувалася: наприклад, у Бейруті вона домовилася про режим тиші, щоб евакуювати 37 дітей із розбомбленого госпіталю. Вона була у всіх гарячих точках. «Те, що я роблю, – це лише краплина води в океані, – казала свята Мати Тереза. – Але ця краплина має величезну силу – вона змінює океан».

2016 рік оголошений Всесвітнім роком милосердя. Якби кожен із нас щодня робив хоча б одну добру справу для наших ближніх – то життя було б набагато легшим. Для цього, мабуть, не так багато часу і зусиль потрібно: не вкради і не збреши, не осуди і не зазнавайся, поділися з бідним і утіш добрим словом, люби і намагайся зрозуміти. Бо, як учила свята Мати Тереза, «віддаючи, ми отримуємо і, прощаючи, дістаємо прощення».

 

КОЛИ МОВЧАТЬ ОРГАНИ ВЛАДИ І ПРАВОСУДДЯ – ГОРЯТЬ ШИНИ

У вихідні колишні військовослужбовці 30-ї окремої механізованої бригади Збройних сил, ветерани АТО протестували біля будівлі компанії «Національні інформаційні системи», яка працює над випуском програми «Подробиці тижня» на «Інтері». Спочатку вони запалили шини, а потім на «Інтері» повідомили, що будівля горить, бо у приміщення кинули шашку. Деякі аналітики вважають, що займання сталося не з вини мітингувальників, а зсередини. Тим паче, співробітники телеканалу відмовилися надати правоохоронцям записи камер відеоспостереження.

Канал «Інтер» неодноразово відзначався гучними скандалами, переважно через антиукраїнську позицію. Останній із них пов’язаний з тим, що з телевізійної версії концерту з нагоди Дня Незалежності тут вирізали слова «Слава Україні!» Патріотичним гаслом співак Олександр Пономарьов привітав глядачів, на що зал хором відповів: «Героям слава!» Подейкують, що через це артисту замкнули двері на телеканал. А співачка Анастасія Приходько, яка раніше відмовилася від усіх нагород, отриманих у Росії, ще в лютому оголосила бойкот «Інтеру» – після того, як під час спілкування з родичами Героїв Небесної Сотні у прямому ефірі його працівниця вжила нецензурну лексику, а в соціальних мережах підтримувала бойовиків. «Цинічність не можна прощати», – заявила співачка.

Натомість правоохоронні та контролюючі органи відверто антиукраїнську позицію телеканалу прощають ось уже декілька років. У новорічний ефір «Інтер» запросив російських виконавців, які закликали до війни на Сході України і підтримували анексію Криму, тоді Національна рада з питань телебачення і радіомовлення оголосила йому попередження. Безкарність призвела до того, що канал не лише не змінив медійну політику, але й узгоджував свої сюжети із зони АТО з російськими представниками.

Сьогодні ж замість того, щоб вирішити, що робити із явно антидержавницькою позицією інформаційного ресурсу, та змусити працювати в рамках законів і моралі, політики засуджують дії активістів. Мовляв, це провокація проти країни, цькування журналістів… Якщо державна система не діє, влада не реагує на вимоги громадськості про заборону інформаційного тероризму, а правоохоронці не дають кримінально-правової оцінки, тоді природно, що після убивств на Майдані і загибелі тисяч українців на Донбасі в хід ідуть радикальні методи боротьби з пропагандистами. Бо, як цілком справедливо зазначає колишній прес-аташе посольства Грузії в Україні Бачо Корчілава, «якщо є факти «підпалу» країни, так само як і підпалу каналу, повинні діяти правоохоронні органи».

Апелювати до сили сьогодні, звісно, неправильно, але влада повинна пам’ятати: коли мовчить правосуддя – горять шини, а іскра породжує пожежу.