Де Господь сотворив Полісся, воле-доле моя, помолися… - «Волинь» — незалежна громадсько–політична газета
Курси НБУ $ 27.33 € 30.73
Де Господь сотворив Полісся, воле-доле моя, помолися…

Волинь-нова

Де Господь сотворив Полісся, воле-доле моя, помолися…

Поет, прозаїк, публіцист. Людина, яка оголеним нервом відчувала біль матері-землі, яка направду розуміла мову джерела, вітру й пташини, яка жила у Слові – нелукавому, палкому, художньо довершеному, чистому, як мамина сльоза – це він, Василь Гей. 14 січня 2017-го йому виповнилося б 75

Євгенія НАЗАРУК,
член НСПУ


Поліське село Заболоття… У хатині Геїв, що стояла на узліссі й нагадувала літеру Г, а радше – «ключ до родинного щастя», як не раз любив казати Поет, подвійне свято: Великий Василь малого приніс Василя. Ставши на порозі, ґречно мовив:
«Ось тобі, пане Степане,
кровина твоя,
ось тобі, діду Прокопе,
мрія твоя,
ось тобі, славна родино,
орач,
садівник
і коваль…»
Ішов 1942 рік.
Не судилося нашому краянину стати орачем у буквальному значенні цього слова. Натомість доля обдарувала його письменницьким хистом, вділивши щедрий шмат літературного поля.
Яким Василь Гей залишається у нашій пам’яті? Насамперед – великим працелюбом. У дарунок своїм читачам митець зоставив більше 30 книг. Остання з них – роман «Тенета для Полісся». Це його лебедина пісня.



Автор ніби щось передчував, бо дуже спішив показати світові своє зболене, витворене розумом і душею дитя — твір про найсокровенніше: рідну землю, над якою нависла реальна загроза екологічної катастрофи. Василь Гей у видавництві «Надстир’я» навіть устиг погодити макет обкладинки та підписати до друку роман. На видання не вистачило ж коштів. Такі, на жаль, письменницькі реалії. Все ж принаймні тішить те, що прозаїк порадів уривкам цього роману, які були опубліковані в журналі «Дзвін».



Василь Гей був великим Поетом Сучасності. Правдолюбом. Людиною нелукавою, світлою. Його любов до України була щирою, не паперовою, не кишеньковою, а такою, що проростала із серця.



А ще Василь Гей був справжнім. Він писав – як жив, а жив – як писав. Його твори не потребували реклами. Читач сам знаходив книги письменника, бо в них – правда життя. Її, як би це пафосно не звучало, черпав із рідного Полісся. Звідси пішло його художнє слово, звідси – витоки його натхнення, його біль і жура, радощі й тривоги: «Я вдома. Сосни край воріт мене вітають. Над вікнами в наличниках щебечуть птиці. Вітаюся із ними я, тулюсь до хати і сідаю на порозі. І гріють одна одну дві душі – моя і хатина. У їхньому теплі народжується слово».
А як майстерно читав свої вірші Василь Гей! І не тільки свої. У нього була чудово натренована пам’ять. Любив цитувати (і то дуже доречно!) Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку, Агатангела Кримського, Дмитра Павличка, Галину Гордасевич, Антоніну Листопад… Він любив гарне слово і сам був гарний у слові. Поділяв думку Олеся Гончара, що художня мова повинна бути «чиста, як сльоза». Обурювався, коли декотрі письменники, спекулюючи читачем, засмічують мову «усіляким матюччям», якого і так забагато у нашому житті.
Василь Гей умів по–щирому дивувати своїм ентузіазмом, невгамовністю душі. Якщо він щось робив, то робив на совість. Чи писав книгу, чи редагував текст, чи виступав на радіо або телебаченні… Саме Василь Гей став організатором видання літературного альманаху «Світязь», ініціював відзначення урочистостей на честь Тараса Шевченка й Лесі Українки, започаткував акцію «Урок веде письменник». Завдяки його громадській активності й наполегливості ми маємо гарне поетичне свято «Лісова пісня», яке щорічно відбувається в урочищі Нечимному. А чого варті «мовознавчі походеньки» небайдужого публіциста вулицями нашого міста! Від його пильного ока не могли заховатися ні назви–покручі, ні іноземні написи, що взяли в облогу древній Лучеськ, а відтак і нашу свідомість.
Василь Гей був великим Поетом Сучасності. Правдолюбом. Людиною нелукавою, світлою. Його любов до України була щирою, не паперовою, не кишеньковою, а такою, що проростала із серця. Тому й поетичні рядки, датовані 2002 роком, мовби з сьогоднішнього дня. Цим і визначається велич Поета:
…І знову на розпутті
нас б’є в лице негода:
Куди іти за щастям,
за правдою, куди?
Сусід на нас, бідових,
ще зирить, мов на здобич.
Чи ми щось завинили
святій своїй землі,
Що так вже густо родить
вона траву чорнобиль,
Що нам все дістаються
лукаві королі?
Вклонімося пам’яті Василя Гея. Причастімося його Словом і Піснею. А він звідти, з небес, помолиться за наш ріднокрай – Полісся, яке любив понад усе в житті і яке стало колискою для його творчості.