Кому вигідні «тропіки» у квартирах?
Перші березневі вихідні провела у батьківському домі в Локачах, насолоджуючись хоч і передчасним, але таким довгоочікуваним і приємним весняним теплом. Квітник, який з осені залишила під ковдрою опалого листя (а раптом зима буде безсніжною), вимагав граблів і рук, віддячуючи за працю низьким поклоном перших підсніжників-галантусів та переконливою красою морозників
Валентина ШТИНЬКО,
заслужений журналіст
України
А приїхавши у понеділок до Луцька, одразу ж із маршрутки поспішила в редакцію й дізналася від волинських синоптиків (службові обов’язки спонукають спілкуватися з ними регулярно, тричі на тиждень), що цьогорічне 5 березня було на Волині найтеплішим від часу післявоєнного ведення спостережень за погодою, а це понад 70 років!
Тож, повертаючись після робочого дня додому, сподівалася на заслужений відпочинок і нарешті комфортні для цього умови. Та яким же було моє здивування, коли, зайшовши у квартиру, відчула неймовірну задуху. І це при тому, що двері на засклену лоджію залишила відчиненими навстіж, а вікно на лоджії — відхилене. Кімнатний термометр однак показував плюс 26 за Цельсієм, а батареї опалення були на дотик такої ж температури, як і в січневі морози.
Мушу зауважити, що у нашій п’ятиповерхівці на вулиці Кравчука нема індивідуального пункту обліку й регулювання подачі тепла, тому нічого зменшити чи «прикрутити» самостійно мешканці не можуть. Вони повністю залежні від організації, яка здійснює централізоване опалення, тобто від «Луцьктепла». А «тропіки» у квартирах розпочалися ще в лютому, який також видався значно теплішим за норму. Але в лютому хоч ночі були з мінусовою температурою, тому «тортури теплом» переносити було трохи легше. Сподівання, що в березні комунальники таки звернуть увагу на прогноз і скоригують режим опалення, не справдилося. Таке враження, ніби вони перебувають на іншій планеті.
Сусідка, яка забігла привітати із 8 Березня, й помітила моє навстіж відчинене вікно, розповіла, що якось їй навіть вдалося додзвонитися до диспетчера й пожалітися на надто гарячі батареї, але той відповів, мовляв, усім не догодиш. Одні нарікають, що їм холодно, а вона невдоволена, що жарко. На тому поклав трубку. Вдруге почути його голос не пощастило. А тим часом вона доглядає за бабусею, яка зламала ногу, тому позбавлена можливості вийти на вулицю. Постійно ж перебувати у квартирі з пересушеним повітрям і температурою за 25 градусів, коли самостійно не можеш навіть відчинити кватирку — то справжнє випробування. А головне — людям не зрозуміло, кому вигідно влаштовувати оці «тропіки» у наших квартирах, а потім виставляти у платіжках космічні у порівнянні з доходами пересічних лучан суми за тепло? Обговорюють це питання лучани і в соціальних мережах, отже, йдеться не про локальну проблему окремо взятого будинку. Тож неважко здогадатися, що комусь це таки вигідно.
Нині нас закликають до економії усіх енергоресурсів, чи не на кожному телеканалі розповідають про європейський досвід ощадності. Це на словах. А на ділі? Чи відповість хтось, що вже другий місяць замість економії «опалює Волинську область»? Це вислів мого тата. Щоразу перед початком опалювального сезону він утеплював вікна, двері, словом готував хату до зими, аби, власне, «не опалювати область», хоч тоді, понад 20 літ тому, і вугілля, і дрова, і газ коштували копійки у порівнянні з нинішніми цінами, а про субсидії ніхто й не чув. То чи станемо ми коли-небудь господарями у своєму домі? Адже дім цей не обмежується стінами окремо взятої квартири, ім’я йому — Україна.