«Хто за «чисті» роти?». Журналістка з Волині – про велику проблему

Роздуми на тему лихослів’я захопили мене від почутого спілкування 7-ми – 8-річних хлопчиків під час їхньої гри у футбол. Зовсім поруч зі мною, коли взялася за прибирання прибудинкового квітника, діти весело «копали» м’яча, бігали, сміялися і голосно… матюкалися. Повз проходили старші люди, чули це все і мовчали. На мої слова: «Чи не могли б трохи змінити лексику» вмить почула відповідь: «Що хочу, те й кажу. Ніхто не має права заборонити, а за ваше зауваження – можете ще відповідати». Ого, подумала, який розумний! 

Не підтримав мене й чоловік, який проходив поруч і чув нашу розмову. «А що ви хотіли б почути? Адже в соцмережах, тіктоках матюки на кожному кроці і це стало нормою», – прокоментував.

Можливо хтось назве мене дивачкою, але я все-таки хочу пригадати своє дитинство. Звичайно, часи зовсім не ті і порівнювати події більш як 60-річної давнини, напевно, досить недоречно. Але нам, людям старшого покоління, все здається, що тоді діти були чемнішими, а щодо матюків, то вже і мови не було. А ще я не могла навіть припустити, що до батьків можна звертатися на «ТИ», нас вчили у школі, що це – неповага. Звертатися на «ВИ» стало звичкою ще з дитинства і по-іншому й не могло бути.

Звичайно, лайку всяку, у тому числі нецензурну, я чула в селі, але мені так було соромно. Було й таке, що ми, діти, любили ходити на вечорниці, де старші дядьки, у тому числі й наші батьки, грали в карти і в пориві могли загнути добрячий матюк. Хоча лихослівник отримував прочухана від іншого: мовляв, дивись, тут же діти. Але нас не проганяли додому.

Що з цього приводу думають мої три внучки – 30, 25, 15 років? Ніби зговорилися, вони категорично не заперечують матюків, що, як кліщі, всмоктуються в українську мову. Аргументують це сплеском емоцій: буває, що ненароком вирветься матюк, але це можливе лише в колі близьких друзів. І то – зрідка. Мої дівчатка не схвалюють нецензурні лайки підлітків без причини. Як кажуть, за мовою треба слідкувати у будь-яких складних ситуаціях. 

А ось моя мама колись сказала, що перші матюки почула, будучи підлітком, коли прийшли совєти і почали вимагати горілку – з такими матюками, що волосся дибки ставало.

Моя мама колись сказала, що перші матюки почула, будучи підлітком, коли прийшли совєти і почали вимагати горілку – з такими матюками, що волосся дибки ставало.

На запитання, чи заборонені у світі матюки, у соцмережі прочитала: «Ні, матюки у світі не є універсально забороненими, але їхнє використання часто регулюється законом або суспільними нормами, особливо у громадських місцях, де таке висловлювання може розцінюватися як правопорушення. Зокрема, дрібне хуліганство, і каратися штрафом».

Насправді наука має чимало аргументів «ЗА» ненормативну лексику, які цитує в. о. міністра охорони здоров’я України (2016 – 2019 роки), лікарка Уляна Супрун. Серед них і такий: «Якщо ми реагуємо нецензурною лайкою на складну неприємну ситуацію, а не на людину, то відчуваємо полегшення. У цьому разі наше обурення новинами, біль при травмуванні, тривожність, подив чи переляк знаходять миттєве вираження, на що мозок реагує виділенням ендорфінів (природні знеболювальні, за що їх часто називають «гормонами щастя»).

Багато людей пам’ятають, коли у Верховній Раді заговорили про законопроєкт, що стосувався лихослів’я. Мовляв, народні обранці захотіли, щоб їх почули і їм спала на думку така ідея.

«У політиків мають бути не тільки чисті руки, а й «чисті» роти, – була впевнена депутатка Ольга Богомолець, яка за півтора тижня до закінчення своєї каденції зареєструвала у Раді законопроєкт

«Про протидію лихослів’ю» (липень 2019 року). Вона була переконана, що цей закон сприятиме захисту української мови.

Адже ще Святий Ананій Великий говорив: «Не все, що можливе, корисне для душі». 

Ніна КОСТРУБА, позаштатний кореспондент газети «Волинь».

Зараз також читають: Свічки у вигляді веж Луцького замку власноруч виготовляє головний бджоляр Волині!.