Міський голова Нововолинська Борис Карпус високо оцінює внесок Наталії Івашко у нашу спільну Перемогу.
«Це не для порівняння: бути патріотом у Нововолинську на Волині і в Старобільську на Луганщині»
Колеги по роботі у Нововолинському територіальному центрі соціального обслуговування – ветеран війни з росією Володимир Чепа і керівник відділу Марина Косаковська – попросили розповісти про фахівчиню із супроводу ветеранів війни та демобілізованих Наталію Івашко. «Втратила на Луганщині житло, бізнес, але серед тих вовкулак відстоювала до початку війни Україну. Я таких жінок бачив на фронті, це – непробивна стіна захисту держави», – мовив Володимир
І прикордонник на посту став спрямовувати свій бінокль у бік медпункту…
І ось із цією вродливою, стрункою уродженкою Нововолинська бесідуємо у редакції. Луганщина стала для пані Наталії другою малою батьківщиною ще в часи Союзу. Випускницю Ковельського медучилища направили на роботу у село Амбуків Володимирського району. По прямій, польовими стежками від шахтарського міста туди до десяти кілометрів. А дорогами – кілька десятків, село вважалося віддаленим, магазин знаходився у сусідньому селі, а фельдшерсько-акушерський пункт був на замку. Саме село дуже мальовниче – впорядковані оселі людей, і вони з радістю прийняли медичку із міста. І Наталія відразу взялася до роботи – навела лад у ФАПі. Амбуківці допомогли з ремонтом, приносили продукти. Родзинку селу надавала прикордонна застава, яка дислокувалася неподалік. Уродженець Луганщини, прикордонник Андрій Івашко, прийшов у медпункт за медичною допомогою і… закохався у медичку. Несучи службу на прикордонній вишці, бінокль раз у раз відводив від державного кордону і спрямовував на село, у район медпункту.
Незабаром і побралися: дівчина з крайнього заходу України з хлопцем із самого сходу держави. Молода сім’я поселилася у Старобільську, Андрій працював на заводі, Наталка – у районній лікарні. Народилися синочки Ігор та Євген. Але мужніння родини припало на роки розпаду СРСР, становлення молодої держави. Та ці роки їх ще більше зміцнили, згуртували і загартували, додали неоціненного життєвого досвіду, який пригодився у 2014 – 2022-й. Разом із чоловіком прожили 30 років, поки важка недуга забрала його ще досить молодим…
Виховання за принципом митрополита Шептицького: коли «свідомість множиться на шість»
– Пані Наталіє, і ось прийшов на Луганщину 2014 рік?
– А перед тим був Майдан та допомога патріотичних луганчан і донеччан. Повірте мені, як учасниці всіх тих подій, підтримка Революції Гідності була не меншою, ніж західних чи центральних, південних регіонів. Благала Бога, щоб він вберіг мого молодшого сина і його товаришів, їхніх командирів, а він проходив строкову службу на Київщині у Національній гвардії, від необдуманих дій на Майдані. Бог почув мої молитви і тисяч матерів. Далі були наші жорсткі дії у протидії сепаратистам, російським військам. Стрімко формувався батальйон територіальної оборони «Айдар», виростали блокпости в протидію сепаратистським, на захід прямували тисячі біженців – розгорялася тоді війна, яка мала назву АТО, – згадує моя співрозмовниця.
З перших днів війни Наталія взяла на себе важливу роль: організацію допомоги тим, хто опинився у вразливому становищі. Вона координувала збір продуктів, ліків, одягу, речей першої необхідності для переселенців і місцевих жителів, облаштування блокпостів і харчування військових.
Таких, як я, мали розстріляти разом із чоловіком, якого ще раніше забрала хвороба.
Особливу увагу Наталія приділяла дітям, адже саме вони найсильніше відчули на собі атмосферу війни. Для них організовувалися святкові акції, літні табори та гуртки. Кожного літа до 800 дітей зі Сходу відправляли на відпочинок у західні регіони. І таким чином зміцнювалося їхнє патріотичне виховання: через свідомість цих діток виховували патріотизм батьків. Як зазначила Наталія, діяли за психологічним принципом митрополита УГКЦ Андрея Шептицького, коли «свідомість множилася на шість», себто цими ідеями через дитину переймалися двоє дідусів, дві бабусі, тато і мама. Завдяки цим ініціативам діти Старобільська отримували бодай невеликі «острівці нормальності» серед нестабільності.
«Автоматом все не вирішиш»
Ще однією важливою частиною діяльності Наталії стали культурні та патріотичні ініціативи. Вона була серед тих, хто започаткував у Старобільську флешмоби до державних свят, акції із вшанування пам’яті загиблих героїв. Діток приймали в члени громадської організації, видавали посвідчення і залучали до дитячого волонтерства. У місті, де тривалий час відчувалася тінь радянського минулого, такі заходи ставали подихом нової епохи. Вони допомагали людям усвідомити: Луганщина – це Україна, і саме тут формується нова ідентичність громади.
– Під час АТО – ООС у Старобільську були встановлені два українські патріотичні рекорди: на центральний майдан міста вийшли діти, батьки, мешканці і запустили у небо тисячі синьо-жовтих кульок, до яких були прив’язані листівки – побажання миру від усіх дітей України, а в Чистий четвер перед Великоднем вийшли знову на майдан і розписали 1400 писанок. Ці два досягнення були внесені у «Національний реєстр рекордів України». Ви уявляєте, що творилося на сепаратистському боці? Коли з початку війни я прибула на свою першу малу батьківщину у Нововолинськ, де мешкають моя мама, сестра із сім’єю, вона стала рідною для моїх синів із сім’ями, внука і внучок, і чую, що війна прийшла до нас зі сходу, то показую телефон зі знімками старобільських патріотичних майданів. Запитую – чи в Нововолинську в ті часи була така масовість? Ніяковіють, знизують плечима. Бути патріотом у Нововолинську на Волині, і бути патріотом у Старобільську на Луганщині – тут важко порівняти.
Ще одна сторінка в історії життя цієї мужньої жінки. У 2015 році Наталія Івашко стала депутатом Старобільської міської ради від партії «УКРОП». Це був крок, який дав їй можливість впливати на рішення влади й відстоювати інтереси громади вже на офіційному рівні. Вона брала активну участь у сесіях, піднімала питання підтримки переселенців, розвитку освітніх програм, облаштування громадських просторів.
– Автоматом все не вирішиш.. Треба йти у політику, – міркує Наталія. – Ми пішли на вибори від партії «УКРОП», провели 5 депутатів у міську раду і три – у районну. Мене обрали головою фракції – так і відстоювали Україну. Зараз я хочу у міській публічній бібліотеці при допомозі нововолинських бібліотекарів і старобільських, які вже були у Нововолинську з фотовиставкою, організувати і провести захід «Луганщина без бою не здалася». І ніколи не здасться. Ось наведу такий факт: в одній з евакуйованих шкіл очно, дистанційно, із-за кордону і на окупованих територіях (!) навчається 400 юних луганчан. Вони могли б собі не ускладнювати життя і піти вчитися у російські школи. Ні! Вчаться в українській! Хлопчина приїхав на захід України для отримання золотої медалі і атестата й попросив, щоб йому це вручили біля пам’ятника Степанові Бандері. Тут не потрібні коментарі. Під час відкриття першої сесії райради сепаратистські депутати від «Опоблоку», Партії регіонів відмовилися виконувати Гімн України. Ми заблокували сесію, а вже під час відкриття другої діти в національних костюмах із села Вишневе вчили сепаратистів співати його.
«Тепер нас уже називають – «сімейні священники»
– І зараз, знаю, що ви – у бойовому строю?
– З початку повномасштабної війни влаштувалася у Нововолинську працювати на ливарний завод пакувальником, бо на Луганщині вороги націоналізували мій будинок, мій бізнес. І була інформація, що таких, як я, мали розстріляти разом із чоловіком, якого ще раніше забрала хвороба.
– Робота пакувальника фізично важка, це не для жінки.
– Дійсно, совати вироби вагою 24 кілограми не просто. Але тоді це для мене було якесь психологічне розвантаження і самоствердження, що таким чином працюю на ПЕРЕМОГУ.
– Сьогодні як фахівцю супроводу ветеранів ще важче – насамперед, психологічно?
– Особливо важко працювати із родинами померлих воїнів, безвісті пропалих, полонених. Тут треба приймати рішення на вищих рівнях, залучати депутатів від місцевих рад до Верховної. Я таким людям мовлю: у вас є сімейний лікар, тепер у вас є і ми – сімейні психологи, ваші помічники у соціальному супроводі, або як нас вже назвали – «сімейні священники».
Життєвій силі Наталії Івашко тільки дивуєшся: для психологічного розвантаження займається… риболовлею. Зараз, у сезон консервування, виростають піраміди її банок салатів, помідорів, огірків, кабачків і цікавих поєднань. Велика кількість із них прямує через волонтерів на передову.
Принагідно додаємо рецепт сирої аджики від нашої героїні
Сира аджика від Наталії Івашко:
Перемолоти на м’ясорубці 2 літри помідорів, склянку перцю, по одній склянці часнику, хрону, моркви, яблук, додати склянку цукру і склянку оцту, 2 столові ложки солі, перемелені на м’ясорубці три гірких перчини (можна і більше за смаком). Для довгого зберігання треба покласти на півлітрову банку таблетку ацетилсаліцилової кислоти. Зберігати аджику у холодильнику.
До речі, на цьогорічних серпневих святкуваннях Дня міста і Дня шахтаря святковий куліш був приготовлений за рецептом луганських козаків, який запропонувала пані Наталія.
