«Хлопці з передової регулярно дзвонять нам, щоб мати в себе такий візок, адже добра слава про них уже розійшлася на фронті», – кажуть Віктор Камець і Андрій Хазанюк.
Евакуаційний візок, який врятував незліченну кількість життів на фронті, – винахід луцького коваля!
Проте майстер Віктор Камець найбільше мріє про те, щоб його «евак» слугував не воїнам, а… туристам
Нещодавно, 5 вересня, командир відомої усім волинянам 100-ї бригади Руслан Ткачук вручив лучанам Віктору Камцю та Андрію Хазанюку медалі «За сприяння Збройним силам». І саме у цей день вони, двоє волонтерів, мали маленький «ювілей» – три з половиною роки минуло з того дня, як здійснили першу поїздку у місця бойових дій – тоді ще під Київ. З тих пір понад сотню разів вирушали в дорогу на передову, здебільшого вдвох, а іноді брали із собою й однодумців.
Серед необхідних у зоні бойових дій речей, які завозили, були і два винаходи коваля Віктора. Це легкий і компактний мультитул «молоток –сокира – лопата» (три речі – в одній) і складний евакуаційний візок – беззаперечний лідер із затребуваності на війні.
Пане Вікторе, як народилася ідея створити «евак»?
– Ми їздили по всій лінії фронту, розвозили каски і бронежилети для наших земляків. І якось нас попросили створити виріб, який міг би допомогти для евакуації поранених чи перевезенні боєприпасів, щоб його можна було використовувати в лісопосадках, на горбистій місцевості, – розповідає Віктор Камець. – От після такого запиту і з’явився на світ легкий та компактний візок. Важить він 26 кілограмів, а витримує вагу до 200 кг. Металевий, має чотири безповітряні проколобезпечні колеса з поліуретану. Долає на своєму шляху перешкоди до 50 сантиметрів. На складання і розкладання витрачається не більше пів хвилини. Все це – саме те, що і треба для швидкої евакуації «трьохсотих» і «двохсотих» або для перевезення боєприпасів, щоб не нести їх на спині.
– Чи багато вже виготовлено виробів?
– Оскільки почали ми ще в 2023 році, то створили чимало – понад тисячу. І розвезли їх по всій лінії фронту – у ті куточки, звідки надходили запити.
– Скажіть, чи патентували свій винахід?
– Так, я запатентував візок на платформі для стартапів Brave 1, щоб отримати кодифікацію. Адже централізовано українське військо закуповує тільки кодифіковані товари. Втім, цей шлях нами досі непроторений – офіційних замовлень у нас нема. Проте хлопці з передової регулярно дзвонять, щоб мати в себе такий візок, адже добра слава про них уже розійшлася на фронті. Багато хто скидається своїми грошима… До речі, самі візки – безкоштовні, оплачуються лише енергозатрати: електрика, метал, колеса, зарплатня (зараз потрібно приблизно 10 000 гривень на один візок).
Хоча виріб і запатентований, його копіюють і переробляють. Часом зовсім незнайомі люди викладають у ТікТоці ролики про те, як вивозять на нашому виробі поранених і вбитих.
Скажу, хоча виріб і запатентований, але його копіюють і переробляють. Часом зовсім незнайомі люди викладають у ТікТоці ролики про те, як вивозять на нашому виробі поранених і вбитих. Але судитися, звісно, ми з ними за це не будемо, та й часу на таке нема.
– А взимку, у снігову пору, військові зможуть використовувати такий візок?
– Без проблем – він же легко ставиться на лижі.
– А після війни? Переконана, он виготовлений вами мультитул (молоток – сокира – лопата) можна без проблем будь-коли застосувати у господарстві. А як «евак» використати у мирному житті?
– Сподіваюся, скоро, після закінчення війни, він буде незамінним туристичним приладдям. Адже на ньому дуже зручно перевозити дрова, палатку, спорядження. Він не підведе, бо пройшов випробування в жорстких екстремальних умовах. Тож виготовляти візки ми плануємо в необмеженій кількості.
І ми, журналісти і читачі «Волині», з нетерпінням чекаємо тих часів, коли цей візок стане необхідною річчю тільки для туристів. А поки для усіх, хто хоче підтримати виробництво луцьких «еваків» для наших солдатів, лишаємо номер картки Віктора:
4441111131038899
Камець Віктор Леонідович.
P.S.
– У літературі чи фільмах романтизують ковалів, пишучи, що майстер викував троянду або меч… Пане Вікторе, то про який свій вибір будете розповідати онукам?
– Так, і я в дитинстві якось дивився фільм про японських самураїв – і мені дуже сподобався меч «катана». Оскільки грошей не було, то поставив перед собою мрію: колись, як стану дорослим, сам викую таку зброю. Скажу: мрія збулася, я виготовив той меч – він зараз прикрашає і охороняє мій дім.
Зараз також читають: Незагоєна рана Волині: у день, коли розбилася ікона Спасителя на весілля, пролунав дзвінок з фронту: «Ваш син загинув…».
