Курси НБУ $ 27.41 € 32.47
«Дітям до 16 років…»

Волинь-нова

«Дітям до 16 років…»

Коли такий напис з'являвся під великою яскравою афішою до якогось французького чи італійського фільму, намальованою місцевим талановитим художником, ми — 14—15-річні хлопчаки — розуміли: для нас «кіна» не буде. Хоча воно манило, приваблювало, збуджувало. Особливо коли хтось яскраво розповідав, явно прибріхуючи про новий фільм, хоча сам не бачив: «Пацани, там таке показують…»

Кость ГАРБАРЧУК,
редактор відділу місцевого самоврядування і сільського життя газети «Волинь-нова»


 


Але нам було зась, хоч плач! Страшенно обурювала така, на наш погляд, несправедливість та вікова дискримінація: чому в 15 років не можна, а в 16 літ тебе вже пропускають?! Ми тоді ще не знали, що живемо в найцнотливішій країні світу, адже, як відомо, в Радянському Союзі сексу не було. Цю тезу, яка стала крилатою фразою, під час телемосту між Ленінградом та Бостоном колись озвучила одна дама, адміністратор готелю в північній столиці…
Нашим головним ворогом при спробі потрапити на дорослий фільм була прискіплива жіночка-контролер у кінотеатрі «Супутник», збудованому через дорогу від райкому партії. Вона краще за будь-кого могла визначити вік юного глядача, котрий намагався видати себе за повнолітнього. Ніякими хитрощами та лестощами не вдавалося взяти цю неприступну й непідкупну фортецю. Вимога була єдина: «Показуй паспорт, тоді пропущу». Як не старалися, нічого не виходило, навіть не ображалися на фразу: «В тебе ще молоко на губах не обсохло». Хоча в декого вже пробивався юнацький пушок над верхньою губою.
Кожна відчайдушна спроба прорватися в глядацький зал закінчувалася невдачею. Не допомагало ніяке маскування: насунута на очі шапка чи закутування у шарф холодної пори. Самодіяльних конспіраторів відразу вираховували й з ганьбою випроваджували додому «вчити уроки». Тому придбані старшими хлопцями квитки доводилося ледве не з плачем повертати в касу. Тоді ми, розчаровані, але не зломлені духом, дружно всідалися на дерев'яній лавці та мріяли про той час, коли станемо дорослими й жартували: «Сьогодні знову будемо дивитися кіно про Леніна». Адже на площі біля райкому на постаменті стояв вождь світового пролетаріату. Володимир Ілліч строго, навіть із осудом дивився на нас — юних ленінців, які прагнуть еротики.
Навколо нього росли троянди. Особливим героїзмом вважалося вкрасти квітку біля кам'яного монумента. Хоча дорослі попереджали: можуть «пришити політику». Але не допомагав ні міліцейський патруль, який час від часу навідувався сюди, ні райкомівський сторож. Хтось щовечора ламав троянди чи то заради спортивного азарту, чи для коханої дівчини…
Немає нині того кінотеатру. Замість нього продуктовий магазин та бар, а на постаменті, тільки нижчому, сидить сумний та зажурений Тарас Шевченко й іронічно спостерігає за відвідувачами забігайлівки, яка називається «Супутник». Тепер тут кіно з грізним застережливим написом «Дітям до 16 років» не показують, зате бувають танці…