Пам’ятник братові Платону та повстанцям УПА

У центрі села Духче Рожищенського району поряд із типовим меморіалом загиблим у радянсько-німецькій війні 1941—1945 років височіє дубовий хрест. Ним вшановано місцевих жителів-борців за волю України. Минулої неділі там відкрили пам’ятник. На урочистій події побували журналісти «Волині-нової», які вручили всім присутнім спецвипуск нашої газети для воїнів АТО – «Фронтову Читанку»

Кость ГАРБАРЧУК

Поки отаман Козацького стрі-лецького братства Володимир Перчук разом із побратимами готували гармату–трійник для салюту на честь загиблих воїнів Української повстанської армії, на велосипеді під’їхав жвавий та енергійний Петро Кондзерський. Чоловік був у парадній формі УПА, під якою виднілася сорочка-вишиванка.
— Зі зворотного боку цього пам’ятника портрет мого рідного брата Платона, зв’язкового УПА на псевдо Сурмач, — пояснює пан Петро. — Вже багато років шукаю його сліди. Влітку 1944-го він був засуджений військовим трибуналом на 20 літ сталінської каторги, й з тих пір про нього ми нічого не чули. Тільки отримали єдину звістку з Харківської пересильної тюрми. Досі не знаємо, де його могила. У хрущовські часи приїжджав товариш і розповів, що Платон помер дорогою на заслання. Йому було лише 22 роки. Я дав обітницю перед Богом зробити і встановити пам’ятник, хотів ушанувати не лише брата, а й інших наших односельчан, які віддали своє життя за волю України. Вже у роки незалежності, після багаторазових звернень, отримав з прокуратури документ про реа-білітацію Платона Кондзерського та зрештою відновив-таки справедливість. Ви ж знаєте, що совєти казали й писали про бандерівців.

Я дав обітницю перед Богом зробити і встановити пам’ятник.

Як розповідає патріот, ще у 2001-му він встановив шестиметровий хрест, виготовив бетонні плити з іменами загиблих українських воїнів, вихідців з їхнього села. За його даними, тільки з Духчого в УПА пішло понад 50 юнаків та чоловіків.
— Упокій, Боже, рабів твоїх і осели їх у раю, – співає церковний хор, а схвильований та розчулений Петро Кондзерський витирає сльози, адже він втілив мрію свого життя.
Відразу після заупокійної літії пролунав такий гучний салют із гармати Козацького стрілецького братства, що в деяких автомобілях спрацювала сигналі-зація. Думаю, цей залп і на Небесах почули українські повстанці.
Я слухав виступи стареньких ветеранів зі спілки політв’язнів та репресованих і Братства вояків ОУН—УПА Волинського краю, які приїхали з Луцька, щоби вшанувати полеглих пат-ріотів, і думав: чому так мало прийшло місцевих жителів і зовсім немає школярів. Для кого звучать ці спогади про нашу боротьбу, самопожертву та приклади героїзму? Невже людям байдуже те, що відбувається у Духчому? А відповідь почув у промові сокільського сільського голови Олега Бондарука, який, зокрема, сказав:
— Друга світова принесла нам нового агресора. Тому український народ мусив стати на захист своєї землі. Так були створені підрозділи УПА. Частина українців боролася й гинула у нерівній боротьбі, а інша була байдужою, а то й взагалі вважала їх зрадниками. На превеликий жаль, після проголошення незалежності Української держави комуністична ідея й далі продовжує жити в людських умах. Не всі вважають воїнів УПА борцями за волю України. Наші загиблі патріоти повинні бути належно вшановані. І сьогоднішня подія, організована Петром Олександровичем, — це маленький крок до визнання УПА не лише Указом Президента, воно в першу чергу має відбутись у душах та серцях громадян.
На завершення цієї події ми вручили спецвипуск нашої газети для воїнів АТО «Фронтова Читанка» панові Кондзерському та всім присутнім. Адже запеклі бої на Донбасі всьому світові продемонстрували: українці — нація козаків, а не свинопасів.
Побувавши на освяченні меморіальної стели, ми ще раз переконалися, що війна за Україну триває не лише на східному фронті, але й у Духчому та багатьох інших селах і містечках. І тільки завдяки таким співвітчизникам, як Петро Кондзерський, ми обов’язково переможемо московську орду та збережемо для нащадків пам’ять про наших загиблих героїв.

Сільський голова Олег Бондарук: «Визнання УПА в першу чергу має відбутись у душах та серцях громадян».

Пан Петро втілив мрію свого життя.